Музей історії, румунські свята та дерев’яні церкви: слідами румунів на Закарпатті

Видобувати сіль у басейні верхньої течії р.Тиси почали ще здавна. Солотвино було одним з перших таких місць, а його родовище входить до переліку найбільших у Карпатському ареалі, – пише Varosh.

На сучасному етапі особливим магнітом для відпочивальників є озеро Кунігунда, котре ще називають аналогом Мертвого моря в Україні. Насправді, концентрація солі у ньому коливається в межах 146-150 ‰, що у два рази менше за показники його близькосхідного колеги. Але це аж ніяк не зменшує його рекреаційних можливостей. Тож зараз у Солотвині діють спеціалізовані заклади, де за допомогою солі у різних концентраціях лікуються від астми, туберкульозу, захворювань дихальних шляхів та нервової системи. 

Але, якщо дослідити тему глибше, то виявиться, що місцеві румуни мають багато чим похвалитися. Це унікальний пласт культури з цікавою архітектурою та звичаями, де синтезувався досвід кількох поколінь двох етносів.

Румуни – друга за чисельністю після угорців національна меншина Закарпаття. Всього – це трохи більше 32 тисяч населення, яке компактно проживає у селах Тячівського району: Солотвино, Діброва, Глибокий, Потік, Топчино, Подішор, Бескеу, Корбунешть, Малий Боуц, Біла Церква, Середнє Водяне,  Добрик. А ще одне, Плаюц, належить Великобичківській громаді на Рахівщині. 

Більшість з цих сіл були засновані ще у ХІІІ столітті вихідцями з Північно-Західної Валахії та Південної Трансільванії. Тому й не дивно, що перших романомовних поселенців тут називали саме волохами. Тільки з ХІХ століття у документах вже починає фігурувати назва “румуни”. 

Майже всі села – моноетнічні, понад 90% – етнічні румуни, які живуть тут століттями, змінюючи покоління за поколінням. Про те, як тут змінювалися епохи згадує етнічний румун Іон Ботош:

“Мій дід народився в Австро-Угорщині. Два класи ходив в австро-угорську школу, два класи – в румунську. Дорослішав за Чехословаччині, одружувався в Карпатській Україні, вийшов на пенсію – в Радянському Союзі, а помер – в Україні. І за цей час жодного разу не змінював будинку”. 

Тривалі контакти румунів з українцями спричинили появу ряду спільних рис в дерев’яній народній архітектурі, окремих елементах одягу та стравах народної кухні. Але водночас румунське населення зберігає та оберігає свої специфічні елементи культури.

Якщо вас цікавить експрес-курс знайомства з румунською культурою, то варто завітати до Ужгородського скансену, де презентоване все етнічне різноманіття Закарпаття. Саме тут знаходиться традиційна румунська хата з с.Середнє Водяне. Можна побачити основні риси традиційного житлового будівництва. 

Та щоб повністю зануритися у румунські традиції варто, безперечно, відвідати місця їх постійного проживання, послухати мову, дізнатися про звичаї. 

Тому пропонуємо три найяскравіші місця, де можна побачити унікальну спадщину румунів на Закарпатті.

Музей історії та етнографії румун Закарпаття (с.Нижня Апша)

Українські румуни бережуть давні традиції та зберігають пам’ять про предків. Іон Ботош, лікар та письменник, а також – етнічний румун, заснував у с. Нижня Апша на Тячівщині єдиний в Україні Музей історії та етнографії румун Закарпаття. Фонд складають румунська вишивка, автентичний одяг, рушники, предмети побуту, ікони, книги, рукописи.

Іон все збирав сам, сам і доглядає за старовинними речами.

Цей музей унікальний, і не тільки тому, що його формувала людина, яка цьому вчилася самостійно. Крім предметів побуту, одягу, тут зберігаються і “Дипломи Марамарощини”, написані у 1900 році Магалі де Апшею. Тут є згадки про кожне село Мараморощини. 

Дерев’яні церкви у с.Середнє Водяне

В селі збереглись дві старовинні архітектурні пам’ятки – церкви початку ХVІІ ст. Етнограф Василь Коцан відзначає, що обидва храми однакові за стилем забудови і присвячені одному й тому ж святому – Миколаю. Одна церква називається Миколай Верхній, а інша – Миколай Нижній. Обидва храми є пам’ятками архітектури національного значення.

В церкві св. Миколи Верхнього, збудованої 1428 року зберігся іконостас ХVІІІ ст. і частина настінних розписів. Зруби цієї церкви вважаються найдавнішими в Україні.

Храми у Середньому Водяному зберегли багато рис суворої архітектури оборонного типу ще ХІІІ – ХІV ст.  Зруби на дверях без прикрас, вікна маленькі, схожі на «бойниці». Над бабинцем піднімається висока вежа з відкритою галереєю і пірамідальним завершенням. Все це надає храмам в Середньому Водяному суворого, мужнього вигляду, що об’єднує їх із оборонним романським зодчеством. 

Їх силуети на фоні оточуючого пейзажу, невисоких пагорбів уявляються мужніми воїнами витесаними із сірого карпатського граніту.

Цікаво, що у Солотвині у 1790 році у подібному стилі була збудована церква св.Архангелів Михаїла та Гавриїла, але у 1985 році була перевезена у с.Хотень в Румунії. 

Драгобете та Мерцішор – румунські свята з місцевим смаком

“Румуни на Закарпатті ніби законсервовані. Всі традиції, які були за дідів-прадідів, зберігаються. Тобто танці, пісні, обряди, національні костюми. Діти зараз тягнуться до новітніх тенденцій, але осучаснені свята серед румунів не прижилися. У нас є альтернатива популярному зараз Святому Валентину – Драгобете. Наше свято має дуже давнє коріння і святкувалося задовго до того, як з’явився Валентин”, – каже директорка Солотвинського ліцею Андріяна Поп.

А ще тут святкують Мерцішор – свято зустрічі весни. Свою назву воно отримало через назву специфічних бутоньєрок у вигляді квіточок із білих та червоних ниток, які в цей день одягають жінки та дівчата. Святкувати ці свята почали не так давно – 20 років тому. 

Галина Гичка, Varosh

  Надіслати другу