Роль релігійного чинника в політичному процесі під час парламентських виборів 2006 року в Україні

Усвідомлюючи такий потужний потенціал, політичні партії намагаються всіляко його використовувати для забезпечення власних інтересів. Проте парламентські вибори не відзначились у цьому плані новизною чи унікальністю – найбільш яскраво „церковний адмінресурс" проявився на президентських виборах, про що неодноразово писалося та, сподіваємось, робилося висновки. Шкідливість маніпулювання свідомістю громадян за допомогою релігійного чинника була підтверджена не лише на рівні суспільних переконань, але й авторитету Церкви як інституції. На жаль, на помилках минулого не вдалося навчитися.
Невтручання Церкви в справи держави відстоювалося протягом усього року, проте, цей принцип знову був забутий з настанням „гарячого часу" передвиборних агітацій. Після завершення реєстрації списків кандидатів у депутати Верховної Ради виявилось, що серед кандидатів є 4 священнослужителів. Від Закарпаття, одним із зазначених претендентів на політичний Олімп є священик УПЦ Димитрій Сидор, який під 43 номером йде в списках Блоку Наталії Вітренко "Народна опозиція".
Активно обстоюють необхідність залучення представників православної конфесії до політичної діяльності лідер Комуністичної партії України В. Симоненко та Прогресивної соціалістичної партії України - Н. Вітренко. Часом така активність межує з агресивністю, що не може насторожувати. Так, лідерка ПСПУ, перебуваючи у Вінниці на початку лютого, при відвідуванні митрополита Вінницького й Могилів-Подільського Макарія (Свистуна) „висловила стурбованість тим, що очікує канонічне православ’я, якщо в суспільстві продовжуватиметься „помаранчеве затьмарення", отримавши підтримку своєї „боротьби за Православие" твердженням церковного ієрарха, що „громадяни зобов’язані брати активну участь у громадському житті країни". Тижнем раніше Н. Вітренко в своєму зверненні до учасників Різдвяних читань у Києві заявила, що її партія „беззастережно підтримує канонічну Церкву", яка є „найважливішою силою унеможливлення перетворення України в антиросійський плацдарм". Така агресивність в релігійному питанні не може сприяти консолідації суспільства, позитивному впливові на вірних чи самому авторитетові Церкви. Проте позиція ПСПУ не є винятком, її теж активно підтримують представники Партії регіонів. Її лідер В. Янукович відзначився широким залученням церковного адмінресурсу ще протягом президентських виборів i надалі продовжує схвалювати таку „співпрацю". (У виборчій програмі кримського регіонального відділення Партії регіонів зазначено про „підтримку канонічної УПЦ МП"). Яскравим прикладом такої „тісної співпраці" є участь митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела (Савіна) у виборах в облраду на чолі списку Партії регіонів, чим викликав обурення та осуд представників християнських Церков Одещини. У спільній заяві вони наголошують, що закони України повинні бути однаковими для усіх її громадян, а подібними діями владика УПЦ МП порушує основне завдання священнослужителя - сіяти Слово Боже серед народу, а покликанням духовної особи повинно бути лише служіння Церкві i людям, щоб через участь у політиці не занепадала Церква.
Крім занепаду Церкви як духовної інституції, активна участь релігійних діячів у виборах спричинює ще й загострення міжконфесійної та міжрелігійної ворожнечі. 3 цього приводу 23 січня 2006 р. Президент України В. Ющенко підписав указ „Про забезпечення проведення демократичних, чесних i прозорих виборів 2006 року", де наголошується на вжитті заходів щодо недопущення "розпалювання міжетнічної, расової, релігійної та іншої ворожнечі". Крім представників державних органів? чітко й однозначно з даного приводу висловились i представники Всеукраїнської ради Церков i релігійних організацій на засіданні 26 січня в Києві. На ньому були присутні глави та уповноважені представники Церков i релігійних організацій - членів Ради, якими одноголосно була ухвалена „Декларація керівників Церков i релігійних організацій України", у якій йдеться про те, що під час виборчого процесу вони робитимуть усе для того, щоб не допускати використання в політичній агітації їхнього авторитету. Показовим є те, що серед учасників Ради є представники УПЦ МП, чия позиція в даному випадку повинна б відбивати офіційну позицію Церкви. Справді, предстоятель Церкви відмежовується від участі представників УПЦ МП у передвиборчій агітації, наголошуючи, що священнослужителі „не агітують, а лише дають поради", a ті з них, хто балотується, таким чином „вирішуватимуть конкретні справи, оскільки участь у виборах до місцевих рад не забороняється i не вважаться політичною діяльністю" (за словами представника УПЦ МП о. П. Зуєва).
Не меншою активністю в питанні використання релігійного чинника напередодні виборів відзначаються й представники різноманітних громадських організацій (Союз православних громадян, Православний вибір, Союз православних братств). Наприклад, Союз православних братств на прес-конференції 27 січня в Києві відкрито заявив про підтримку на виборах КПУ та її кандидатів. Однак слід зазначити, що така підтримка „партії, близької за ідеологією та основними принципами" не є безкорисною (Союз її пропонував в обмін на місця у виборчих списках). Щодо іншої організації - Православний вибір - то її створення (2005 р.) було приурочене до парламентських виборів i мало на меті „не відстоювання інтересів віруючих УПЦ МП, а нав’язування їм політичного вибору, зробленого в Москві (за словами ігумена УПЦ КП Є. Зopi).
Позицію іншої впливової в Україні Церкви - УГКЦ - найчіткіше відбиває рішення Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ від 16 січня 2006 р., яким було заборонено священикам УГКЦ балотуватися до органів влади i місцевого самоврядування усіх рівнів „з огляду на вимоги канонічного права та суспільно-політичну ситуацію в країні". Проте така позиція не означає відмежування Церкви від проблем, пов’язаних з політичною діяльністю - Церква й надалі залишається активною в питаннях суспільного життя держави та живо реагує на проблеми, що виникають. Прикладом на підтвердження цього може стати з’їзд мирян УГКЦ (з благословення церковної влади) "Відповідальність мирян за Церкву i державу", що проходив у Львові 10 лютого п. р. В межах роботи з’їзду його делегатами був ухвалений документ-звернення до усіх громадян з нагоди парламентських виборів, в якому наголошувалось на важливості покликання кожного громадянина „на своєму робочому місці щоденною працею відстоювати християнські моральні цінності, а в разі необхідності активною громадянською позицією протистояти загрозам моральній i духовній атмосфері в суспільстві. Про невтручання Церкви в політичну боротьбу йшлося й у інших офіційних документах УГКЦ: на Синоді в червні 2004 р. священикам було заборонено балотуватися до державних органів влади усіх рівнів i до органів місцевого самоврядування від політичних партій5 дозволяючи при цьому балотуватися до органів місцевого самоврядування з дозволу місцевого єпарха. Цього року зважаючи на можливість участі у виборах лише у списках політичних партій, такий дозвіл було знято.
Не менш чітко окреслили свою позицію i представники РКЦ та ісламу. Муфтій України наголосив, що кожен громадянин має свободу вибору й повинен покладатися на свою совість; а представники севастопольського Меджлісу заявили, що відкидають будь-які силові спроби відстоювання своїх політичних поглядів i релігійних переконань, а стосунки між народами закликають будувати за принципом добросусідства. Ієрархи РКЦ в Україні офіційно підтвердили невтручання своєї Церкви у перебіг передвиборчої кампанії та неприпустимість політичної агітації з боку свого духовенства.
Обережнішими у своєму ставленні до політичних процесів стали представники УАПЦ i УПЦ КП, священнослужителі, яких під час президентських виборів були також звинувачені в надмірній заангажованості Протягом цієї передвиборчої кампанії церковні ієрархи наголошували лише на дорадчій ролі своєї Церкви щодо політичних питань i обмежувались настановами голосувати за патріотів України.
Зважаючи на все більше задіяння релігійних представників у процес політичної боротьби та очевидне переважання в цьому плані священиків УПЦ МП, що може привести до загострення міжконфесійних суперечок i породження міжрелігійних i міжетнічних конфліктів, варто би було:
- на державному i локальному рівнях відмовитися від залучення церковних діячів до агітації за політичні сили, через інформаційно-роз’яснювальну роботу в ЗMI висвітлюючи позицію держави щодо небажаності активної участі Церкви в політичній боротьбі;
- ієрархам основних Церков України офіційно закріпити й подати свою позицію щодо участі священників у виборах i передвиборчій агітації (в т.ч., на офіційних веб-сторінках, на сайті ЦВК);
- закликати представників політичних партій i організації не втягувати Церкви у процес парламентських перегонів i обмежити публічні заяви про підтримку якоїсь конкретної Церкви чи релігії, щоб уникнути розпалювання міжконфесійної та міжрелігійної ворожнечі.

 

20 березня 2006р.