На Закарпатті харків'янка Анастасія Худякова створює перший в Україні мурал під час повномасштабної війни. ІНТЕРВ'Ю

• Анастасіє, чим ти займалася у Харкові до повномасштабного вторгнення російської армії?

Я художниця-муралістка і до війни активно розписувала будівлі у рідному Харкові. Там є з десяток моїх великих розписів на будівлях, а малих і не перелічити. Минулого року зробила мурал і в Кропивницькому. Крім того, я викладала монументальний живопис у Харківській державній академії дизайну і мистецтв, яку й сама свого часу закінчила. Зараз академія вимушено переїхала до Львова. Поки до 1 квітня у нас канікули, а далі я повернуся до викладання, а студенти — до навчання. 

• Знаю, що навіть під обстрілами ти продовжувала малювати...

Так, я робила ілюстрації на планшеті. Ми сиділи в коридорі на підлозі чи в погребі й брати з собою альбом і фарби було неможливо, а планшет допомагав відволікатися. Тоді я трохи займалася криптоартом. Це були благодійні аукціони, в рамках яких художники створювали діджитал-роботи на продаж, а виручені гроші направляли на допомогу армії. Першого ж дня мене запросили до участі в таких аукціонах. Тому під обстрілами в Харкові я робила ілюстрації, щоб не збожеволіти. Я щось починала і в щось воно виливалося. Мозок не думав, не продумував ідею. Як рука вела, так і з’являлися о?брази. Зараз я не уявляю, як можна малювати щось нейтральне без прив’язки до подій, які відбуваються. Пройти повз це неможливо. А на Закарпатті я захотіла зробити щось більш масштабне, що б підтримувало і надихало багатьох людей — мирних жителів, волонтерів, військових.

• Як і коли ти опинилася на Закарпатті?

Нам вимушено довелося поїхати з Харкова десь на 10-й день війни. Вже було нестерпно знаходитися у місті. Наша сім’я розділилася. Батьки залишилися вдома, а я з братом і його родиною виїхала. Тоді були дуже сильні обстріли і треба було рятувати життя. Ми не знали, куди саме їдемо і де зупинимося. Спочатку думали їхати до Івано-Франківська, але дорогою наші плани змінилися. Тож вирішили їхати далі — на Закарпаття. Я тут не вперше. Кілька років тому брала участь у студентському конкурсі з живопису “Срібний мольберт” в Ужгороді. А зараз ми шукали маленьке затишне містечко, щоб заспокоїтися і прийти до тями. Знали, що в Ужгороді дуже великий потік людей, тому обрали Виноградів. Ми були сильно налякані подіями у Харкові і тому хотілося втекти якнайдалі. Але з України виїжджати не хотіли. Тому вирішили, що за горами буде безпечніше.

Анастасія переносить контури майбутнього муралу

• Чому вирішила створити мурал для Виноградова?

Дуже важко знаходитися під обстрілами. Але так само важко бути в спокійному місці та нічого не робити. Знаю, що батьки і мій хлопець щодня ризикують життям. Хлопець на передовій із перших днів. Просто сидіти я не можу. Тому першим ділом почала шукати можливість стати корисною у своїй професії. Хотілося створити щось для підняття бойового духу в тилу для тих, хто чекає на своїх близьких. Зараз кожне місто й село переживає важкі часи. Це для всіх однакова трагедія, тому хочеться підбадьорити людей. До речі, я ось задумалася над тим, чи хтось із 24 лютого взагалі малював в Україні мурали. Почала гуглити. Схоже, це перший в Україні мурал під час повномасштабного вторгнення. 

• Як і з ким про це домовлялася?

Мені, як не дивно, допоміг мій хлопець. При чому він за сотні кілометрів звідси. Його друзі живуть тут і знають місцевих. Насправді я сама не розумію, як це все вийшло. Я налагодила зв’язки з тутешніми волонтерами на чолі з Михайлом Романом, ми почали співпрацю з владою міста. Мені дали матеріали, автовишку — все потрібне.

• Про що твій мурал і які були варіанти ескізів?

Було два варіанти. У мене була ілюстрація з руками військових “Ті, хто боронять наше сонце”. Але ми вирішили, що це буде дещо депресивно. Хотілося чогось більш позитивного. Тому врешті ми вибрали зображення із дівчиною, яка “тримає” в руках Україну. Цей малюнок — символ свободи, світлого майбутнього і єдності нашої країни. Цей добрий образ нагадуватиме нам всім про єдність. Я приїхала зі Сходу і роблю мурал на Заході країни. Ось це наше єднання. Ми всі маємо єдину мету. Мені всі дуже допомагають.

Варіант ескізу

Ескіз майбутнього муралу

• Як обирали стіну, де буде мурал?

Я гуляла містом і дивилася, де би це було доречно та актуально. Місто маленьке, вибір теж невеликий, бо будинки одно- та двоповерхові. Але у центрі міста є будівля, де добре проглядається стіна. От її і обрали. Сумнівів не було. Сама стіна цікава з історичної точки зору. Бо з іншого боку будинку є пам’ятник партизанам. Місце символічне, трагічне, тому з іншого боку хотілося свободи і волі. Хай там що, ми переможемо, Україна буде цілісною і єдиною. А мурал залишиться навічно. 

• Коли плануєш завершити роботу і чи плануєш створювати ще мурали на Закарпатті?

Думаю, робота триватиме до двох тижнів. Не можу зранку до вечора працювати, бо вишка задіяна ще в кількох населених пунктах і мені її привозять на кілька годин. Вже маю попередню домовленість із Ужгородським національним університетом. А ще, боюся загадувати наперед, але, можливо, буде щось у Тячеві. Це моє волонтерство. Я роблю це від чистого серця, бо не можу залишатися осторонь.

Ксенія Шокіна спеціально для KISZ?

Фото надані Анастасією Худяковою

  Надіслати другу