Олександр Щуцький: «Не треба боятися оперативних рішень, коли в Україні війна»

«Закони, які діють у мирний час, у воєнний – не працюють або неефективні»

– Пане Олександре, ви з перших днів війни на Закарпатті, чому? Передбачали, що тут буде справді «гаряче» через величезні об’єми перевезень гуманітарних вантажів, перетин кордону біженцями? Чи мали інше завдання? 

– Усе набагато простіше. З огляду на гостру ситуацію на сході України ще до початку війни керівництво Держмитслужби України розробило певні заходи застереження по ситуації, зокрема, вирішили створити резервний штаб на Закарпатті, виконали з цією метою низку превентивних кроків. І добре, що таке рішення було прийнято: ситуація на кордоні, яку спостерігали щодо біженців та гуманітарних вантажів у перші дні масштабного вторгнення російських військ в Україну, була неочікуваною. Зрозуміли: закони, які діють у мирний час, у воєнний не працюють або працюють неефективно. З огляду на все це мене відрядили на Закарпаття, в наш резервний штаб, для організації роботи в тій ситуації, яка склалася. 

– Тобто, для оперативного реагування…

– Так, і дуже оперативного! Бо якщо раніше був час на «розкачку», аналіз ситуації, на прийняття рішення стосовно коридорів, визнання вантажів гуманітарними, розробки пропозиції з Мініфіном до постанов тощо, то у воєнний час все це потрібно було робити миттєво! Секунди на прийняття рішення, яке має бути і ефективним, і державним. 

– Багато було таких випадків, коли доводилося миттєво реагувати?

– Не те, що багато, а в перші два тижні було телефонне пекло, дзвінки 24 години на добу. Кожну хвилину якась проблема, і це проблема не однієї людини, це питання, які були важливими для життя багатьох. Було розуміння, що йдеться про вантаж, який чекає передова – Київ, Харків, Суми, і він не може стояти на кордоні, не може чекати ранку, рішення по ньому має бути терміновим. Дзвінок, хвилина на роздуми, рух – інакше не може бути!

– У перші дні війни на кордоні було гаряче: черги біженців, гуманітарні вантажі, непорозуміння, скарги на затримки… З чим було найбільше роботи?

– Ми не очікували, що настільки великою буде хвиля гуманітарної допомоги в Україну. По-перше, вона була несистемною. Європейці відгукнулися на війну дуже відкрито, щиро, починаючи від простих людей і закінчуючи потужними організаціями, почали збирати допомогу і відправляти її, і це створило певний хаос. І якби ми на кордоні цю хвилю «погасили» об стіну бюрократії, європейці би цього не зрозуміли, а російська інформаційна машина отримала б можливість розчавити нас. Тому спрацювали на випередження: почали швидко і щиро приймати всі вантажі. Європейці це побачили і так само відкрито прийняли українців, тому це була двостороння робота. Сусіди побачили наших жінок, дітей, вони почули ці страшні історії і впевнилися в правоті своєї гуманітарної роботи, продовжили її. Я розумію, що пропагандистська машина агресора робила все можливе, щоб зруйнувати цю картину, але наша робота всі ті спроби нівелює. 

– Що маєте на увазі під спробами агресора? 

– Ті повідомлення, які час від часу з’являються у соцмережах про затримки гумвантажів на кордоні. Держмитслужба на всі реагувала: в ті перші дні мені телефонували численні правоохоронці, волонтери, депутати всіх рівнів з питаннями, чому там десь стоїть якась машина… Реакція завжди була однаковою: називайте конкретні пункт пропуску, машину, контакти. Як результат, 5-7 хвилин – і питання вдавалося вирішити. При цьому не було поділу на волонтерів чи депутатів, «білих» чи «чорних» – реагували на всіх однаково. Але це були перші дні війни, коли ми тільки налагоджували роботу всієї системи, зараз ця робота має системний характер. 

– Як конкретно це відбувалося: надійшла скарга і ви починали шукати машину, яка застрягла на кордоні? 

– Так! Надходило повідомлення, наприклад, про машину з вантажем десь у Краківці. Набираю керівника посту, питаю, чи є такий транспортний засіб, даю завдання «витягувати» його і швидко проводити оформлення. 

– Чи не було остраху вийти за рамки законодавства в ці перші дні війни? 

– Не треба боятися, коли в країні війна. Ніхто не знає, чи прокинеться завтра. Коли ти знаєш, що твоя сім’я знаходиться в Києві, коли всі родичі там, де працюють диверсійні групи, ти не замислюєшся над питанням: правильно ти робиш чи ні. Коли розумієш, що цей вантаж має бути якомога швидше в Харкові чи Миколаєві, ти не думаєш, чи врегульовано це законодавчо, бо це врегульовано моральними та політичними моментами! Президент каже, що кожен на своєму місці повинен виконувати свою роботу: хтось тримати автомат на передовій, хтось стояти біля верстата. Державна митна служба повинна була і зробила той крок, який політично дав нам багато можливостей: європейці побачили нашу відкритість і продовжили співпрацю. І це головне, а не страх.

– До речі, як спрацювали сусіди? Адже якщо у нас війна, тож зрозуміло, чому ми йдемо на спрощення перетину кордону, то чи розуміли це європейці? Чи йшли назустріч, адже очевидно, що і їм довелося виходити за межі своїх правил та норм?

– Так, одним із завдань з першого дня війни були перемовини з нашими партнерами –  митними адміністраціями в Румунії, Угорщині, Польщі, Словаччині щодо спрощення процедури пропуску гуманітарних вантажів тощо. Приємно, що вони дуже добре розуміли нашу ситуацію і зразу на високому рівні відгукнулися. Це було вкрай важливо – відкрити кордон, адже відкривати його потрібно було не тільки з українського боку, а і з європейського, щоб прибрати черги, бюрократію, ті механізми, які нас розділяли в мирний час.

Навіть у питанні ввезення таких вантажів, для яких розроблена спеціальна процедура (наприклад, медикаменти, військова амуніція), сусіди йшли на співпрацю. Хоча не були зобов’язані, адже на їхній території війни немає. Пішли назустріч, і це було неймовірно важливо! Тому вважаю, що робота, виконана Держмитслужбою у перші дні війни, була зроблена на рівні великих дипломатичних місій! Можливо, люди її не бачать, бо вона триває десь по той бік лаштунків, але це справді потужна робота і співпраця. І наша вдячність європейцям величезна!

Гумарнітарні вантажі: «…перейшли з хвилі певного хаосу на хвилю системної роботи»

– Що зараз відбувається на кордонах у зоні діяльності прикордонних митниць? Чи спостерігається й надалі великий потік громадян до країн Євросоюзу? Чи є черги вантажівок з гуманітаркою на в’їзд в Україну? 

– Зараз ситуація більш-менш стабільна, основна хвиля біженців перетнула кордони, так само, як і перша хвиля гуманітарних вантажів. Зараз допомога набула стабільного характеру, є чітка логістика, порядок, організований основний гуманітарний хаб на Закарпатті, є координація зусиль військових адміністрацій та облрад, є чітке розуміння ситуації. Я би сказав, перейшли з хвилі певного хаосу на хвилю системної роботи.

– Який наразі порядок проходження гуманітарної допомоги з-за кордону? Як на ділі виглядають обіцяні спрощення, особливо в порівнянні до війни і зараз? 

– Порівняти дуже просто. У мирний час для визнання гуманітарної допомоги донор повинен був звернутися до отримувача, останній писав відповідне звернення на комісію при облраді, та засідала, відтак готувала низку документів на митницю з вказівками, куди іде і хто і як буде використовувати. Така процедура тільки на рівні області могла займати від 1 до 3 місяців. І це за умови, якщо вантаж не перевищував 5 тон, а якщо більше, то його погодження виходило на рівень Мінсоцполітики, і в такому разі процедура займала до півроку. От уявіть собі зараз, як би це виглядало…

А транспортні засоби, які ввозять для ЗСУ? В мирний час вирішення питання по транспортному засобу (ТЗ) можна було чекати й до року! Існували обмеження по двигунах і спецтранспорту, зараз вони зняті: є мікроавтобус, позашляховик, пікап? Привезли, подали декларацію, вказали військову частину, на яку йде – і вперед. Це ж стосується і гуманітарних вантажів: перевізник заповнює спрощену декларацію, подає і їде. 

Але при цьому перевізник гумвантажу повинен чітко розуміти й відповідальність, яка наразі передбачена за те, якщо такий вантаж буде використано з комерційною метою. Це кримінальна відповідальність! При виявленні таких фактів військова адміністрація, ДБР, СБУ мають право вилучити і такий товар, і ТЗ, і на цьому буде крапка!

– Виявляєте такі факти –  ввезення з комерційною метою? 

– Так, кілька днів тому на митному посту «Лужанка» було виявлено серед гуманітарного вантажу нову колекцію марки PUMA.

– А як визначити: гумвантаж чи комерція? Особливо, якщо водій каже, що це допомога. Як перевірити? 

Не складно, задаю питання як бізнесмен бізнесмену: чи існує в світі гуманітарна організація, яка скупить нову колекцію брендового виробника, всю розмірну лінійку, щоб надати українцям у даний час як гуманітарну допомогу? Тільки хвора людина може «повестися» на це!

– Гаразд, а якщо ввозять партію пральних машин? Вони ж – не колекція і можуть знадобитися в пунктах прийому біженців… 

– Певна річ, може бути й таке, і пралки потрібні, і сучасні телефони та планшети нашим військовим – це все зрозуміло, і тут уже не так легко відстежити, як товарну партію одягу. Але в такому разі ми передаємо дані (декларацію, місце отримання) правоохоронцям для відстеження, чи були передані ці речі за належністю, чи не продавалися. 

На жаль, зіштовхуємося і з нерозумінням окремими громадянами того факту, що триває війна! Ті контрабандисти, які займалися цим і раніше, думають так: «Десь ідуть військові дії (звертаю вашу увагу, не війна, а військові дії!), але заробляти при цьому ніхто не забороняв!» На мою думку, це просто неприпустимо, і контрабанди однозначно не буде! 

– Скільки часу зараз може стояти гуманітарний вантаж на митниці?

– Думаю, не довше 20 хвилин. І то частина часу може бути використана для перевірки випадків на кшталт наведеного на «Лужанці», коли є ознаки товарної партії. Крім того, треба розуміти, що працюють і силовики, і це може теж затримувати проходження товару. Але функція контролю має бути, аби не допустити ввезення на територію України наркотиків, неконтрольованої зброї, медикаментів, які не дозволені…

– У якому режимі зараз має діяти бізнес? Адже, зрештою, це все ж таки економічна діяльність, а економіку, за вказівкою Президента, треба піднімати… До всього, є інформація про нульові митні платежі. Як це все працюватиме?

– Так, внесені зміни до Податкового та Митного кодексів, у рамках цього розробляємо порядок дій для митників щодо подання декларації, заповнення, огляду тощо. Тобто, передбачено, що товар ввозитиметься без сплати митних платежів, бізнес сплачуватиме тільки 2% від обороту. Ця позиція була прийнята з метою максимального наповнення полиць магазинів в Україні всім необхідним. Ми не будемо давати оцінку цьому рішенню, бо зрозуміло, що у воєнний час приймаються рішення екстремального плану, і ніхто зараз не зможе сказати, як усе це працюватиме. Ухвалили рішення, пішло ввезення, платежі – спостерігаємо за ситуацією. Якщо так і буде все, як планувалося, – позитив. Виникатимуть «перекоси» – будемо реагувати. Думаю, за тиждень-два побачимо, як цей корабель пливе. Добре, що уряд зараз оперативно засідає і можна дуже швидко вирішити будь-яке питання, внести доповнення до постанов тощо. 

Розуміємо: воєнний час, тут нічого не зробити – тільки оперативно реагувати на ситуацію. 

Митний конфіскат – на потреби ЗСУ

– Керівник Держмитслужби заявляв, що нинішній пріоритет служби – передача армії конфіскованих товарів із усіх митниць. То що є на складах?

– Існує чіткий перелік усіх товарів на всіх митницях України, відповідно, розуміємо, які товари можуть бути використані для збройних сил чи для переселенців. Такий перелік переданий в рамках кожної області до військової адміністрації для ухвалення рішення.

– Що вже передали митниці Збройним силам України, зокрема, Закарпатська? 

– Закарпатська митниця вже в перші дні війни передала 389 транспортних (причепи, вантажівки) засобів у власність воєнкому для ЗСУ, є відповідний акт, але фізично вивезені з площадок тільки 136 одиниць. Також передали харчі, деревину тощо. Наразі запитують цигарки, вже передано ЗСУ понад 54,3 тис пачок.

– На складах митниці, як відомо, є й конфіскат товарів брендових марок, дорогих годинників тощо. У всього цього раптом «під шумок» не виростуть ноги? 

– Не «виростуть ноги», бо такі рішення приймаються військовою адміністрацією і ми розуміємо, що брендові речі зараз нікому не потрібні. Це все дуже легко відстежити. 

Ужгород.

Фото надане Вікторією Сенгетовською.

Наталія ПЕТЕРВАРІ, Василь НИТКА

Голос України