Дружина героя Едуарда Варги Анна: «Одним дзвінком обірвалося все життя, обірвався світ…»

Сьогодні, 13 квітня, з дружиною загиблого героя Едуарда Варги Анею зустрівся консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Куті. Звертаючись до жінки, дипломат подякував, що вона зважилася на таку тяжку і довгу дорогу й приїхала на цю зустріч. 

«Угорщина спостерігає та співчуває Україні, в якій майже 50-й день триває страшна кровопролитна війна, – зазначив Ласло Куті. – Війна – це завжди дуже важкий момент, але саме погане – це втрата людського життя. Ми знаємо, що постраждали і загинули багато закарпатців, у тому числі з угорським горінням. З великим болем дізналися й про смерть Едуарда Варги, який помер, захищаючи свою землю, свою батьківщину. Уряд та Міністерство закордонних справ Угорщини схвалили рішення підтримати вас та вашу родину матеріально в цій тяжкій ситуації. Знаємо, що ці рани не можна лікувати таким способом, але хочемо хоч трішки допомогти вам».

Консул передав дружині загиблого героя кошти і попросив звертатися в разі потреби до консульства – тут завжди підтримають родину. «Дозвольте висловити вам та вашій родині співчуття від угорського уряду, МЗС, генконсульства Угорщини в Ужгороді. Ми бажаємо вам сили, витримки і головне - щоб ваша з Едуардом донечка росла в мирі!» - сказав Ласло Куті.

24-річний   Едуард Варга з грудня 2021 року проходив службу у 10 бригаді Збройних сил України. «Після закінчення середньої школи одразу пішов на військову службу до Державної прикордонної служби, з якої звільнився у 2019 році. Однак удома сидів не довго – хотів служити своїй Батьківщині у Збройних Силах України тому повернувся", — повідомили в Рахівській міськраді. 

Анна Веклюк – дружина загиблого героя України Едуарда Варги – підтвердила цю інформацію. У розмові з кореспондентом нашого видання розповіла, що чоловік був надзвичайно життєрадісною людиною, ніколи не сумував, ніколи не розказував про погане, завжди і у всьому бачив позитив:

«Військовим мріяв стати зі школи, може, тому, що і в родині в нього було багато військовослужбовців, – розказує Аня, не стримуючи сліз. –  Пішов після школи одразу в армію, залишився служити. Він дуже любив свою роботу! На жаль, через це його часто не було вдома, але нічого, ми чекали. А він завжди казав – ти тільки жди мене, я прийду… Не вернувся….».

Кілька років тому Едуард поховав батька й матір, але загалом має велику родину в Діловому, чимало його рідних теж служать, є військовими. Зараз, під час війни, з Анею чоловік щоразу, як тільки була можливість, виходив на зв'язок. «Коли дзвонив, то тільки про нас розпитував – як ми, чим займаємося, що донька робить. Завжди тільки говорив, що все буде добре, що ми переможемо, він повернеться і все у нас буде гаразд. Він ніколи нікому не сказав би такого, що би могло розстроїти. Ніколи не жалівся і не зізнавався, як йому важко, хоча ми розуміли, що нелегко. Навіть після служби в зоні АТО ніколи нічого не розповів, від нього ми чули тільки одне: «Все буде добре!» Ось це «добре» й прийшло…»

 Інформацію про те, що Едуарда напередодні не стало, Аня отримала 22 березня. «Одним дзвінком обірвалося все життя! Один дзвінок змінив усе в світі», - розповідає молода жінка.  

23-го березня опівночі тіло Едуарда вже привезли додому. Поховали за кілька днів у рідному Діловому. «Разом із чоловіком загинули ще троє його друзів-військових, усі закарпатці. В одного сиротами залишилося четверо дітей, в іншого – троє, ще в третього одна дитина, як і в Едуарда», - розказує дружина загиблого.

«Я тільки говорю одне: на вулиці 21 століття і ми, люди, нічого не можемо зробити, щоб зупинити це страшне кровопролиття! Привозять мертвих чоловіків, дітей, і нічого з цим не можна зробити! Це в голові не вкладається! Лишається надіятися і молитися!»

Аня каже, чоловік наполягав, щоб вона виїхала за кордон, але поки тут, на Закарпатті, порівняно спокійно, вона вирішила не кидати рідних, залишатися. Зараз живе в тітки Еуарда, і так потроху підтримують одна одну. При цьому, зізнається, постійно думає: «Не було би відважних героїв, якби всі поховалися, де ми б зараз були, що було б із нами?» А потім додає: «І уявіть, як мені дивитися мені на чоловіків, які ведуть своїх дітей, а мені серце крається: моя донечка вже ніколи не піде з татом за руку… Думаю, Бог добрий і Едуарду вже там легше, ніж було на землі…»

Редакція Kiszo.news також висловлює співчуття рідним Едуарда Варги, а також родинам усіх загиблих героїв. Вклоняємося вам до ніг, поділяємо ваше горе і вдячні вашим чоловікам, синам за їхній подвиг: ми знаємо, що завдяки їхній мужності ми живемо! Слава героям! Слава Україні!

За матеріалами kiszo.news