Ринок праці на Закарпатті в умовах війни: робота є, але вибір невеликий

«Чи можна тут отримати якусь роботу?», – таке питання від вимушених переселенців є в числі перших після поселення і харчування. Списки з актуальними вакансіями розвішані в Ужгороді і на залізничному вокзалі, і в «Совиному гнізді», є вони і на офіційному сайті Ужгородської міської ради. Однак березень не показав якихось надмірних показників тих, хто звертався до Центру зайнятості у пошуках роботи. Причина проста: люди мусили обжитися, позбутися, наскільки це можливо, стресу, звикнути до нового міста і середовища. Багато хто просто вичікував, думав, що війна з дня на день закінчиться і можна буде повернутися додому, до свого колишнього життя і колишньої роботи. Та час минає, гроші, які встигли забрати з собою вимушені переселенці закінчуються, а війна все триває. Тож зацікавлення новою роботою стає все актуальнішим як для внутрішньо переміщених осіб, так і для безробітних місцевих жителів.

Директор Ужгородського міського центру зайнятості Сергій Олексіюк розповів «Про Заходу», що кількість вакансій із початку війни значно зменшилася – в основному через те, що низка місцевих підприємств (особливо ті, що працювали на давальницькій сировині з інших регіонів) призупинила свою діяльність, деякі працюють на мінімальних потужностях і додаткового персоналу не потребують. «Разом із тим не можна сказати, що на Закарпатті роботи немає. Загалом по області є близько 750 вакансій, зараз активно приймають людей на роботу ті підприємства, що були евакуйовані до нас із інших регіонів (багато таких відкрилися останнім часом у Берегові, Виноградові, Іршаві). В Ужгороді  також планується запустити виробництво від «Запорізького заводу кольорових металів» до 50 робочих місць виробничих професій. Наразі є співпраця з представниками заводу щодо можливості підбору персоналу – враховуючи специфіку роботи підприємства, будемо шукати в першу чергу тих, хто приїхав до нас із промислових регіонів України і має потрібні навички. З питань перенесення виробництв на території громади міста ми постійно підтримуємо комунікацію з органами місцевого самоврядування.

Загалом же в Ужгороді чи не щодня з’являються по 20-25 нових вакансій. Найбільший попит тут зберігається у галузях виробництва одягу, оброблення та виготовлення виробів із деревини, виробництві електричного устаткування, харчових продуктів, хліба. Заклади харчування наразі постійно потребують кухарів, кондитерів, виробників харчових напівфабрикатів. У транспортній та будівельній галузях розшукують кваліфікованих автомеханіків, автослюсарів, машиністів спецтехніки, водіїв категорії СЕ. До прикладу, наше комунальне підприємство КШЕП дуже потребує дорожніх робітників, машиністів екскаватора, бульдозера, озеленювачів для упорядкування території міста. Тому говорити, що роботи в місті немає, ми не можемо. Робота є, а чи підходить вона людині – вирішувати лише їй», – каже Сергій Олексіюк.

Та проблема в тому, що працедавці розшукують працівників на тривалий термін. Їм, звісно, невигідно оформити і навчити людину, аби через місяць її втратити. А багато хто з внутрішньо переміщених осіб під час прийому на роботу чесно зізнається, що не збирається залишатися на Закарпатті надовго, що тільки-но ситуація в країні зміниться, вони одразу поїдуть додому. Переселенців також часто не влаштовує невеликий вибір вакансій за їхньою спеціальністю та низькі (у порівнянні зі столицею та іншими великими містами) заробітні плати.

То скільки ж внутрішньо переміщених осіб звернулося протягом квітня до міського центру зайнятості у пошуках роботи? Офіційно – більше 200 шукачів роботи (осіб, що не планують отримувати статус безробітного) та більше 130 осіб, що отримали статус безробітного. Читачам може здатися, що це дуже маленька частинка із тих тисяч переселенців, що переїхали до міста. Але треба взяти до уваги, що переважна більшість внутрішньо переміщених осіб – це жінки з дітьми та люди похилого віку. Багато хто продовжує працювати дистанційно, тобто не потребує працевлаштування. Є й такі, хто знаходить роботу іншими способами, наприклад, використовуючи спеціалізовані сайти або групи у соцмережах.  Варто також зазначити, що внутрішньо переміщені особи звертаються до Центру зайнятості не лише у пошуках роботи, а й для отримання статусу безробітного, а це вже інший напрямок роботи. У фахівців міського центру зайнятості навантаження збільшилось в декілька разів, адже у ці дні вони фактично працюють на дві області, обслуговуючи дистанційно і мешканців Херсонщини, де наразі робота центру призупинена. Окремим напрямом роботи є обслуговування і реєстрація осіб з інших регіонів, які мають намір отримати статус безробітного та подають документи через Портал «ДІЯ» та через інформаційний сайт ДЦЗ – щодня близько 20 пакетів документів.

Нині консультанти роботодавця центру зайнятості також проводять активну роз’яснювальну роботу щодо порядку надання роботодавцям компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. Тобто тепер роботодавець, прийнявши на роботу вимушеного переселенця, може отримати від держави компенсацію витрат на оплату праці цій людині – 6500 грн на місяць, за якою він може звернутись протягом періоду воєнного стану та ще 30 днів після його скасування. Тривалість виплати не перевищує два місяці. Консультації щодо цього нововведення та інших ситуацій, пов’язаних із місцевим ринком праці, можна отримати в центрі зайнятості у зручний час, записавшись на прийом через електронну чергу. Про свіжі вакансії можна довідатися також на сторінці центру у соцмережі «Facebook» (https://www.facebook.com/uzmcz) та на новому телеграм-каналі ДЦЗ «Робота зараз: Державна служба зайнятості» за посиланням https://t.me/worknowdcz. Аби не створювати додаткових черг і відповісти на питання, які цікавлять внутрішньо переміщених осіб, фахівці центру проводять виїзні консультації, тобто зустрічаються з потенційними шукачами роботи у місцях їхнього проживання у гуртожитках, школах тощо.

«Нині вкрай необхідно підтримати вимушених переселенців, дати їм можливість відчути себе у безпеці, – каже директор Ужгородського міського центру зайнятості Сергій Олексіюк. – А далі треба їм дати змогу працювати, адже ми мусимо разом якось виходити з тієї ситуації, що склалася нині в державі. Робота у нашому регіоні є, можливо, без великого вибору, але хто стукає, тому завжди відкриють. Ось лише протягом останніх кількох днів ми знайшли роботу більше 30-ти вимушеним переселенцям: десятеро влаштувалися на Ужгородську швейну фабрику, дванадцятеро – в медичні заклади й аптеки, інші вже працюють у сфері транспорту, обслуговування, торгівлі, громадського харчування тощо».

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»