Як спілкуватися з вимушеними переселенцями? Поради закарпатцям від психологині

Це розмова з естонською психологинею Кайсою Йюпрус-Талі, експерткою програми “Стійка Україна”, очільницею Департаменту соціального забезпечення та охорони здоров’я м. Таллінна. Разом з колегами вона проводить тренінги для психологів в Ужгороді, – пише Varosh.

— Як спілкуватися з вимушеними переселенцями аби не було незручних чи навіть болючих моментів?

— Це універсальне питання. Якщо хтось знає на нього одну правильну відповідь, то було б чудово, якби він поділився цим з нами.

Головне правило будь-якого спілкування — залишатися людяним. Воно діє і в цій ситуації.

Люди, які приїхали в Ужгород, зараз втратили своє колишнє життя — дім, роботу, коло спілкування. Приїхали різні люди, з різною здатністю до адаптації. Це теж відчувається при спілкуванні.

Найголовніше — налагодити людський контакт. Для цього не треба бути психологом. Варто просто щиро прагнути допомогти.

Місцеві люди теж мають багато емоцій — хтось відчуває несправедливість, хтось хоче всім допомогти. Інколи люди настільки прагнуть допомогти, що складають чіткі сценарії, як людина має діяти. І розчаровуюся, коли людина так не хоче робити.

Треба мати внутрішні кордони й не починати жити чужим життям, повністю поринаючи в проблеми інших людей. Людині в складній ситуації потрібно допомогти, підштовхнути, але не забирати її власну відповідальність за свої дії.

За своїми діями та допомогою треба слідкувати. Можливо, щоб це робила навіть людина з боку. І якщо ваш друг помітить, що ви занадто захопилися допомогою, скаже вам про це.

Ми в себе в команді теж так робимо, підтримуємо одне одного, аби завжди залишатися зі свіжою головою. Ми всі люди, нам всім потрібна підтримка.

— Як взаємодіяти з конфліктними людьми?

— Якщо, до прикладу, людина конфліктна у розмові, це не завжди означає, що людина погана. Можливо, ще не пройшла адаптація. Інколи простого питання — як ти себе відчуваєш?, про що ти зараз думаєш? — достатньо, щоб людина відповіла, що все погано і закрилася або ж навпаки — почала розповідати.

Звичайно, є відверто конфліктні люди. З ними теж треба поговорити. Хоча б запитати, чи можете допомогти чи підтримати. Але треба розуміти, якщо людина поводиться дуже агресивно, й вам некомфортно від цього, то варто ввічливо завершити розмову, можливо, перенести її на пізніше. Ви не повинні дозволяти ображати себе.

— Треба повертатися до буденного життя? Наскільки це можливо для людей, які залишилися майже без нічого?

 Зараз для всіх переселенців актуальне питання — як відновити контроль над своїм життям.

— Коли ти тікаєш з однією валізою та дитиною на руках в чуже місто, ти не відчуваєш ніякого контролю над ситуацією. Ти не відчуваєш захисту, бо часто твій чоловік, батько чи брат залишається вдома, аби захищати країну, рідні залишилися вдома, або в іншому місті, або навіть загинули.

В таких випадках людина найбільше хоче відчути себе в безпеці, мати всю необхідну інформацію, а також звичайне людське спілкування та розуміння. Це база, аби відновити контроль над життям.

До Естонії також приїздять біженці. Я бачила кілька сімей, які приїхали з Маріуполя. Те, що вони розповідають, це страшно. Тут важливо розуміти, що це їх особиста історія, яка залишиться з ними надовго, якщо не до кінця життя.

Буває, що люди питають “Що робити?”. Якщо ви не знаєте, то краще так і сказати, або відповісти, коли ви зможете дізнатися. Не треба людям говорити довгі бюрократичні промови, потрібен людський підхід і співчуття, а також звичайна життєва рутина, розклад справ на день тощо.

— Часто люди хочуть виразити своє співчуття фразою “Я тебе розумію”. Це доцільно?

— Люди можуть по-різному сприйняти цю тезу:“Що ти розумієш?” Треба пояснити конкретно, що саме ти розумієш. Краще сказати: “Я не уявляю, що б я відчувала у цій ситуації, але розумію, що тобі зараз складно”. Ви не живете в тілі іншої людини, ви не знаєте, яке в неї було дитинство, батьки, життєві ситуації. Ви не можете її повністю зрозуміти.

— Відпочинок — місія неможлива? Буває, містяни дуже критично ставляться до переселенців, які хочуть піти на екскурсію або подивитися замки. У значенні — “тут війна, а ви гуляти хочете”.

— Бути біженцем — не професія. Це те, що людина була вимушена зробити. Відпочивати — це нормально, це всім людям треба. Коли ти приїхав з чужого міста, ти мусиш звикнути тут жити, повинен починати свою рутину, а воно включає і роботу, і відпочинок. Неправильно думати, що у час війни треба підтримувати стереотипний образ біженця, який ридає по вулицях.

Всім треба продовжувати жити, відключитися трошки, і повертатися до рутини. Тобто, люди ж після екскурсії повернуться до роботи чи волонтерства і будуть більш ефективні.

— Що відповідати людям, які питають, коли це все закінчиться?

— Правильна відповідь — чесна: “Я не знаю”. Якщо, раптом, знаєте, то скажіть всім нам. (ред. — усміхається)

А поки ми не знаємо, то треба продовжувати жити. Ми щодня розвиваємося, навіть попри війну, дізнаємося щось нове, щось робимо по-іншому. Всі так роблять. Кожна людина на планеті.

Пам’ятайте, що українці не одні в цьому горі війни, ми вам допоможемо з цим впоратися.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».

Галина Гичка, Varosh