"Ми маємо йти і захищати нашу Україну, адже ми — сини України". Історія закарпатського військового Андрія Дідуна

Повернувшись з відпустки Андрій одразу приїхав до мами на роботу. Жінка працює в пекарні. Розповідає: “Я бачу через вікно, що під'їхала військова машина, але я знала що Андрій там, він воює. Хвилювалася, адже це війна. Тільки повертаюся і він заходить. Емоції, радість, стільки радості. Я розплакалася, адже це сльози радості: прийшов син з війни”.

Ольга Дідун каже: йти захищати Україну добровольцем він вирішив з перших днів війни. Сина жінка не бачила 68 днів.

“Звичайно, як мати я була проти. Але він казав: "Мама, хто як не я, як не він, як не третій. Ми маємо йти і захищати нашу Україну, адже ми — сини України. Ти тут живеш, тато живе, баба, дідо". Це добре рішення, що він так зробив, що він поїхав добровільно. Я ним пишаюся”, — розповіла Ольга.

До військкомату Андрій прийшов 24 лютого о 8-ій ранку. Розповідає, що через відсутність військового досвіду його направили до територіальної оборони.

“Коли перші ракети пролетіли: я пішов до військкомату, документи здав. Там сказали одразу до 128-ї вони взяти не можуть, тому що не військовий і не був призваний ніколи. Відповідно, я змінив заяву на ТрО. Ми з моїм кумом обидва пішли у територіальну оборону, в одну роту, в один взвод і разом поїхали. Спочатку поїхали у Костянтинівку, а потім буквально через два-три дні нас привели в Попасну, там вийшла 24-та і на їхнє місце зайшли ми у село Дружба. Там стала нульова лінія”.

14-те травня Андрій називає своїм другим днем народження. “Бій був дуже важкий: вони нас дуже переважали у техніці по тому фронту: літаки, танки, БМП, піхотою. Оборонний бій, він з одного боку добрий, адже ти можеш окопатися, але в нас часу для цього не було. Ми не були достатньо окопані, і відповідно, їм вдалося, взяте те село. Ми відступили недалеко, але відступили, змушені були відступити”, — розповів військовий.

Андрій — солдат-піхотинець 101-шої окремої бригади територіальної оборони. До війни займався підприємницькою діяльністю.

“Солдат, стандартний солдат української армії. І з наших хлопців близьких мені нікого нема з якимось бойовим досвідом. Наприклад, які в АТО брали участь. Усі хлопці прості прийшли взяли автомат у руки. Хтось учитель танців, хтось актор, хтось адвокат, хтось пожежник, хтось приватний підприємець. В нас не має варіантів не перемогти: хлопці заряджені, готові до бою, готові йти вперед. Ми не переважаємо по техніці, але переважаємо мотивацією. Ще трошки часу, підтягнемо ресурси і сили, і обов'язково переможемо. В нас варіантів нема!”, — розповів Андрій.

Суспільне Закарпаття