"Хочу, щоб мої рідні й близькі жили у вільній країні", — старший солдат 128-ї бригади Петро

Петро розповідає, що набуті навички на строковій службі йому пригодилися. "Мене не треба було вчити елементарним речам, навпаки – я сам підказував бійцям щось по тактичній чи вогневій підготовці. Війна й строкова служба – абсолютно різні речі. Тут гинуть люди і дуже швидко приходить розуміння – або ти, або тебе".

Потрапляли під обстріли з "Градів", танків, російських вертушок, — розповідає старший солдат. Каже: "Вилетять із-за посадки, відстріляють боєкомплект і зразу сховаються. Діяли хитро, не підлітали на відстань досяжності наших зенітно-ракетних комплексів. Я крикну: "Повітря!", ми всі падаємо в траншеї, ховаємося в бліндажі. А через хвилину знову готові до бою".

"Бувало й так, що росіяни діяли дуже примітивно – повзе до нас група по мінному полю й починає підриватися – по 10 – 15 чоловік. А наші кулеметники їх добивають. Безглузді втрати з їхнього боку. Але мені їх зовсім не шкода", — розповів військовий.

"Ночували ми в бліндажах, бувало, спали і в броніках, тому що обстрілювали нас часто й по ночах. Але нічого страшного. Я хочу, щоб мої рідні й близькі жили у вільній країні, на вільній землі, в нормальній цивілізації. І готовий заради цього витерпіти що завгодно!", — додав Петро.