Війна, психологи та лікарняні клоуни: в Ужгороді вивчали способи відновлення дітей від психологічних травм

В Ужгороді відбулася чотириденна конференція "Все, що ми розуміємо про дитячу травму та відновлення". Про це Суспільному розповіла комунікаційниця гуманітарної організації "Людина біді Словацька Республіка" Марина Гончаренко. За її словами захід відвідали понад 80 психологів, дитячих психіатрів та фахівців по роботі з дітьми, з різних регіонів України.
Ініціаторка конференції психологиня Людмила Балецька розповіла, що психологів з різних міст запросили через необхідність обміну досвідом, який отримали спеціалісти під час роботи в умовах повномасштабної війни. "Мені здається, що ми зараз маємо настільки багато досвіду за останній рік, що нам треба і варто опрацьовувати його й намагатися ділитись ним далі з іншими колегами. Це дуже важливо. Психологи в Україні, особливо які працюють з дітьми, зіштовхуються з багатьма професійними кейсами, які випереджають десь знання і практику, яку ми маємо в світовому досвіді. І тому дуже важливо пояснювати світу, що відбувається з дітьми, як вони переживають війну, як дитина вміє відновлюватись", — розповіла жінка.
За словами Марини Гончаренко, захід провели у двох локаціях в Ужгороді. На одній з них відбулися заходи присвячені темі травматизації дітей та впливу на них травматичного середовища. Учасники програми вивчали, як розпізнати травму, опановували техніки стабілізації та відновлення психічного стану дітей та батьків у часи війни.
На іншій локації — відбувся тренінг з основ лікарняної клоунади, де учасники опановували базові навички такого виду психологічної підтримки дітей.
Ольга Булкіна — одна з учасниць тренінгу з основ лікарняної клоунади. Працює в найбільшій дитячій лікарні "Охматдит" у Києві. Каже, що у перші місяці після повномасштабного вторгнення жили на роботі з медперсоналом, дітьми, та їхніми батьками. "Для нас лікарня стала фортецею, ми разом спали, разом працювали і спостерігали за роботою лікарів, які декілька діб не спали і рятували життя. Це дещо інше, ніж декілька разів на тиждень приходити та працювати з дітьми. Зараз це просто стало життям. Треба було якось адаптуватися під ці реалії", — каже учасниця тренінгу.
Ольга Булкіна розповіла, що психологічна підтримка діток у ролі "лікарняного клоуна" —це імпровізаційна робота, яка потребує індивідуального підходу до дітей. "Ми не є аніматорами, які приходять веселять дітей, де вони всі збираються в кружечок і плескають. Це індивідуальна робота з кожною дитиною, залежно від вікової групи, залежно від діагнозу, від багатьох факторів, і тому теж треба було знаходити контакт, персональний з кожним із цих дітей, які постраждали, спочатку це був виклик сильний, було страшно, але ми адаптувалися до цього і зараз працюємо активно з постраждалими дітьми", — розповіла учасниця конференції.
Під час тренінгу, учасники конференції вивчали методи лікарняної клоунади, освоювали сміхотерапію та імпровізацію, а також створювали індивідуальний стиль та образ клоуна. Тривала конференція з 20-го до 23-го лютого. Її організувала міжнародна гуманітарна організація "Людина в біді Словацька Республіка", у рамках програми психосоціальної підтримки в Україні.
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів