В Ужгороді презентували новий медійник проєкт "Закарпаття і війна"

Унікальний медійний проєкт "Закарпаття і війна" днями презентували в Ужгородському прес-клубі. До роботи над ним долучилися медійники, письменники, професор з окопів Федір Шандор. Історії людей, думки, спогади, розповіді про успішні приклади співпраці переселенців та краян, важливі проєкти та ідеї, погляд у майбутнє без війни та страждань - усе це переплелося в проєкті воєдино і змальовує нам наш край у розрізі щоденного життя. Читайте, нагадуйте собі, як це було і як є, діліться, долучайтеся до проєктів - так ми всі разом наближаємо перемогу України! 

Про що цей проєкт - словами його керівниці Ані Семенюк:

"Коли мені хтось каже, що не чує війни на Закарпатті, я дивуюсь. І з тим подивом душа – ніби в п’ятки. Бо я чую війну в Ужгороді щодня. Просто під вікнами офісу. Майже кожен мій день, переповнений новинами, текстами, дедлайнами, дзвінками, зустрічами розривається «Мелодією» Мирослава Скорика і отим «мамко ж моя, не лай мені»…

Як можуть поряд існувати ці два світи? Як реальність може вмістити у собі стільки болю? Як життя може продовжуватись, коли хтось щодня його втрачає?

Чи можна звикнути писати про війну? Інколи здається, що ми просто привчаємось до відповідного показника болю, хоч до цього не уявляли його діапазон. Ми пропускаємо через об’єктиви і через серця сотні-тисячі історій. Страшних, болючих, тяжких – настільки, що відчуття застосовують запобіжник. Ми упаковуємо це все в обгортку нормальності. Бо інакше ніхто не витримає.

За ці півтора року життя «після» ми багато сказали читачам і глядачам, – репортажами, новинами, сюжетами. Передавали слова героїв, писали про їхні долі, висвітлювали тяжкі події з теперішньої української буденності. Але так мало хто питав, що ж про це все думаємо особисто ми? Де ми самі серед цього? І як нам із цим?

У збірці «Закарпаття і війна» закарпатські журналісти, письменники, військові говорять про особисті втрати, про наш досвід, неймовірні зустрічі, життя маленьких містечок у великій війні та про головну нашу цінність – Людей. Це щемливі тексти, історії з гумором, розповіді про болюче, важливе і наше ставлення до нього. Тому що цю сторону воєнних відчуттів також варто зафіксувати. І для читачів, і для себе".

Наталія Петерварі