"Штурмував" ледь не усі військкомати країни": історія наймолодшого піротехніка Закарпатського гарнізону

Про неї розповіли на сторінці управління ДСНС України у Закарпатській області

22-річний Руслан Мельников із окриленим позивним «Лелека» має напрочуд приземлене, проте не менш важливе в наш час покликання. Він – чи не наймолодший піротехнік Закарпатського гарнізону. Однак від цього не менш обізнаний щодо саперної справи. Воно і не дивно, адже вибухонебезпечні предмети вабили юнака ще з дитинства так сильно, як археолога – найдавніший артефакт.

Коли 24 лютого було оголошено воєнний стан, молодик на стільки сильно хотів бути корисним, що «штурмував» ледь не усі воєнкомати країни: був у Києві, Полтаві, Харкові та рідному Кременчузі – скрізь взяли номер та сказали чекати. Знаючи про бажання Руслана допомогти країні, до нього зателефонував товариш із Закарпаття та запропонував приєднатись до благородної місії - розмінування територій України, і той, не вагаючись, погодився.

1,5 місяці навчань і нарешті омріяна дебютна ротація:

«Вперше їхав у Лиман і був радий як дитина. Саме цій роботі я ладен віддатись на усі 100%».

Рідні хлопця спершу довго не розуміли його прагнення і до останнього не вірили в те, що той поїде працювати на деокуповані території:

«Мати думала, що я жартую, аж поки не побачила на власні очі наказ на відрядження у Донецьку область. Тоді їй довелось прийняти моє доросле рішення та підтримати».

Навіть під час роботи по розмінуванню на Сході, де небезпека буквально дихає в потилицю, хлопець найбільше переживав за свою родину:

«Життя моїх батьків та молодшого брата мені дорожче за власне. Засинаючи та прокидаючись там щодня під звуки вибухів, найбільший страх я відчував, коли бачив в телеграм-каналах сповіщення про тривогу у Полтавській області.»

З дитинства тато казав Руслану “ Як би швидко ти не втікав, доля завжди на крок попереду. Тому замість втечі надавай перевагу боротьбі”» - і наш герой із цими словами погоджується: «На зовнішні обставини вплинути важко, тому намагаюсь бути хоча би виспаним і ніколи не втрачаю можливості відпочити, щоб накопичити сили, які неодмінно знадобляться мені під час виконання службових завдань.»