Присвятив себе служінню пораненим: історія військового капелана Павла Сосницького

29-річний отець Павло Сосницький став військовим капеланом для того, щоб підтримувати поранених захисників, пише Суспільне із посиланням на Андрія Балогу. Народився священник у селі Онок Берегівського району. Вже понад рік він працює військовим капеланом у шпиталі.

"Я відчув покликання стати священником. Сім років я навчався в Ужгородській семінарії, після того став священником і був направлений на служіння у місто Мукачево. Після двох років служіння отримав від єпископа благословення бути капеланом у Мукачівській лікарні", — каже капелан.

Після вторгнення отець Павло присвятив себе служінню пораненим. Вже понад рік він працює військовим капеланом у шпиталі. Він завжди у військовому однострої, бо вважає, що цей одяг об'єднує його із захисниками. Для бійців священник не тільки духовний наставник, але й друг та помічник, який турбується про їхні фізичні потреби.

"Я відразу сказав, що хочу бути там. Таким чином я хочу виразити своє служіння для поранених людей і послужити для своєї держави. Все почалось з того, що я хотів стати для них другом, щоб ми могли просто спілкуватися, щоб я міг десь послужити для них фізично, наприклад, якось їм допомогти, щось їм відвезти або банально зробити їм якісь ксерокопії", — розповів отець Павло.

На війні капелани допомагають воїнам зберегти бойовий дух, у госпіталях — повернутися до життя. Священник каже: на лікарняних ліжках боротьба не закінчується.

"На цих медичних ліжках захисники борються за своє здоров'я для того, щоб повноцінно повернутися у наше суспільство. Вони звикли покладатися на свої сили та старання, а тепер, коли мають якісь каліцтва чи поранення, то потребують руки допомоги, яка б їх витягала. Їм не треба нашу жалість чи наші сльози. Їм потрібна наша підтримка", — ділиться священник.

Отець Павло підтримує захисників, залучаючи благодійні організації та волонтерів, об'єднуючи навколо себе людей, які прагнуть допомогти. Також додає: не менш важливою є допомога з боку церкви, де завжди відгукуються на його прохання.

"Одне із завдань капелана — соціально-благочинна діяльність, тобто ми налагоджуємо зв'язки з різними благодійними організаціями, щоби привезти безпосередньо цю допомогу військовим. Також я відчуваю себе частиною великої спільноти священників. Багато вірян та наших церковних парафій дуже допомагають захисникам", — каже капелан.

Чоловік радіє, що став частинкою військово-медичної родини, пишається командою, яка робить усе можливе, аби повернути воїнів до повноцінного життя.

"Наш командир чудово розуміє, що духовна складова є не менш важливою. Лікарі не покладаючи рук працюють над фізичним зціленням, а ми намагаємося духовно зцілювати наших військових. Наше гасло — "Бути поруч". Це означає, бути на сторожі душ наших воїнів і лікарів", — розповів отець Павло.

Джерелом натхнення капелана є родина — двоє синів та дружина, а також воїни, які стали для нього прикладом боротьби й незламності.

"Коли позаду мене є люди, які мене розуміють та підтримують, котрі можуть розуміти, чому я інколи мовчу чи плачу, то це дає мені сили. Але водночас мені завжди надають енергію й силу якраз самі хлопці. Вони не опускають руки, продовжують працювати над собою, долати перешкоди. Найголовніше, що ми можемо зараз зробити — служити один одному та любити один одного. Довкола любові ми можемо формувати ціле наше суспільство. Цим ми завжди й відрізняємось від росіян, бо ми хочемо зберегти життя, хочемо один одному послужити й допомагати", — підсумував священник.

 

20 квітня 2024р.