На гребені подій

А ось 11-го липня цей же суд скасував своє ж рішення. Як повідомляє одне із обласних видань, суд „остаточно розглянув апеляційну скаргу”. Правда, трохи не зрозуміло: а що 29-го червня було „не остаточно”, чи як? Хоча в цьому ж виданні читаємо, що, виходить, суд тоді виносив вердикт – „не приймаючи рішення, по суті, з метою набрання законної сили рішення по справі...” Для пересічного громадянина, що, власне, сталося, второпати таки непросто, мабуть, не до кінця зрозумів це і позивач, депутат облради пан Солонтай, який подав апеляцію до вищих інстанцій. Окрім того, він повідомив, що, розглядаючи справу, обласний апеляційний суд не взяв до уваги декілька суттєвих моментів, зазначених в поданій ним скарзі. Отже, вища судова інстанція буде мати можливість пошукати істину в справі, як кажуть у Львові, доволі замотаній. Але як би не було, підгрунтя для різних роздумів читачі отримали, бо навіть проскочила така версія, що то могло бути „на руку”(відсторонення керівництва ради від реальної влади) завидівським хлопцям. Мовляв, у такий спосіб головного Михайла області можна було б делікатно змістити. Можливо, але як бачимо, маємо свіжий варіант. Керівництво ради – „в законі”, пише закарпатська преса. Правда, вислів „у законі” трохи ріже вухо. Хоча, як на мене, допоки йде судова тяганина, то не відомо, хто ж все-таки правий. Крапку, як кажуть, не поставлено. І тому, хто „в законі”, а хто ні,– так категорично, мабуть, не вартувало б стверджувати. Але залишимо оті правові викрутаси для тих, хто це може розплутати, а повернімось все-таки до влади, себто до нашої обласної ради. Перед тим я особисто хотів би подякувати нашому суду за те, що він дав можливість нашій раді приймати рішення.

Не хвилюймося, тут я під сумнів не ставлю позов п. Солонтая, я з ним. А веду до того, що якщо ми уважні, то чуємо, читаємо про те, що саме в цей час у всіх областях і містах сесії рад приймають рішення щодо ситуації, яка склалась в Україні. Між іншим, про це ми повідомляли своїх читачів у суботньому номері і на першій сторінці („В бій включилися ради”). В різних областях – різні рішення, і, мабуть, здогадатися не важко в якій – яке. Воно буде, або вже є очевидним, хто де набрав більше голосів, той і буде формувати рішення. Здогадуюсь, що вже є зрозумілим питання: а яке рішення мала б прийняти наша обласна рада? Кивнути, що, мовляв, суд заборонив, вже не можна. Правда, як казав колись Райкін – регбус. Не виключено, що буде зайнята позиція, як в колишній раді під проводом Андруся в період президентських перегонів,– вичікуюча. Знаємо, яка у нас в обласній раді „коаліція”, знаємо вже про нове бродіння серед депутатського корпусу.

І на всі сто відсотків знаємо, хто за тим всім стоїть. Можемо нині наз-вати „тіньового голову” Віктора Балогу лідером в області, і чи готовий він, наприклад, до ініціювання чи прийняття доленосних рішень? Думаю, що ні, але бачимо, які місця йому ніби пропонуються зі сторони пана Президента. То мусується тема, що це потенційний керівник Секретаріату, а дальше ще забавніше, чи страшніше – чи не керівник СБУ (?!). За які заслуги і перед ким? А питання ставлю в таку площину саме тому, бо якщо ми таки підемо на нові вибори, то тут вартувало б вже зорієнтуватися всім. Зорієнтуватися в тому, хто ж годен сконсолідувати хоча би нас, закарпатців. І саме ту частину, яка не буде, наприклад, голосувати за регіоналів. Ми вже говорили з вами на цю тему, де хотілось би видіти чи відчути отой можливий процес консолідації і, власне, можливо вже не так партій, а єдиного, або майже єдиного, якщо хочете, фронту. Можемо віднести сюди керівництво облради? Далеко ні, хоча днями заступник (поки що) голови пан Мартин розмірковував на одному з київських каналів разом із соціалістом Пристаєю про благоденство в області. Котре? Політичне „болото”, сформоване Балогою і підручними, аж ніяк не відповідає надіям закарпатців, але воно чомусь у фаворі Президента і „друзів”? Відповідей немає, а скинути всю вину на Олександра Мороза, ясна річ, найпростіше. Маневр Мороза не один Рудьковський планував, він черпав наснагу в надзвичайно, вибачте, паскудній ситуації в оточенні Президента. Крок зроблений і це вже реалії, але треба дивитися вперед і не сидіти склавши руки, але якщо знову велику політику в НСНУ будуть творити ті, що сотворили нинішній хаос, то гріш ціна всім нашим надіям. Їхати на отому багажі про зраду Мороза і печерному мисленні Симоненка – марна справа. Потрібні ходи радикальні і відважні, потрібні лідери, які відповідали б цьому. Нині, можливо, і не вартує називати прізвищ, а вони, лідери, є в нашій області також.

Я про тих, хто може консолідувати громаду. Дехто може закинути, а якщо не буде перевиборів? Нехай і так, але це ж не кінець світу, є, якщо хочете, і позиція в опозиції. Якщо дехто думає, що я тільки про позицію у ВР, то це не так, ми і в обласній раді, тут вдома, маємо чимало мислячих патріотів, які не пішли на зговір з мукачівськими. А серед отого утворення балогівського є і чимало заблудших синів Закарпаття і „ставити хрест” на нинішній раді не потрібно. Говорити і творити треба, бо без діалогу справу не зробити, під лежачий камінь вода не тече.

Насамкінець. Воно, можливо, виходить бесіда сумбурна, на емоціях, але що поробиш – часи такі настали. Повірте, чекати, що скаже Київ, або на того, хто нам допоможе, може і треба, а якщо Київ, той що не належить „друзям” і „сицилістам” (термінологія Юрія Луценка), чекає на думку в областях і містах, то можливо не варто той процес затягувати? Це стосується, мабуть, в першу чергу тих, кого обрав народ, а депутатів облради першочергово. Політичний капітал заробляється тільки в спосіб рішучих дій на моменті зламу ситуації і може принести величезні дивіденди, якщо інтереси народу і майбутнього виборця співпадуть із декларованим тими відважними, кого історія винесе на гребінь подій, а кого поховає в тому болоті або ямі, які вони готували для інших.

Ігор Гаврилів, Трибуна

 

18 липня 2006р. -->