ЮРІЙ ШЕВЧУК: “РЯТУВАТИ ЛЮДИНУ ДОВЕЛОСЯ ВПЕРШЕ”...

Наша зустріч із 36-річним Юрієм Шевчуком відбулася в місті Берегово, де він народився й мешкає з родиною. За теперішніми мірками, сім’я Шевчуків велика. Юрій разом з дружиною народили й виховують трьох дітей: старшому Віталику вже виповнилося 14 років, а молодшій Христинці три роки. З другим сином, 12-річним Русланом нам поталанило поспілкуватися. Хлопчик дуже полюбляє коли тато у вихідні від чергування дні бере його із собою. Правда, Руслан дуже жалкує, що того дня, коли батько врятував підлітка, його не було поруч. Отож, коли він почув, що до тата їдуть журналісти, вирішив напроситися у супровід, щоб бува знову чогось цікавого не пропустити.

Пишається Руслан своїм татом, адже він не лише для нього, а й в очах його ровесників є справжнім героєм. - А бути сином героя – це ого-го як круто, - посміхаючись розповідає Руслан. От правда хлопчина, ще для себе остаточно не вирішив, чи хоче він бути рятувальником. Якось не по-дитячому розсудливо хлопчик розповідав, що не знає, чи готовий своїм життям ризикувати заради інших. Несподівано, на півслові перервався й кинувся до батька: міцно вхопив його за шию й притиснувся до сильних чоловічих грудей...

Повагу Юрій Шевчук заслужив і серед колег, котрі без перебільшення вважають його вчинок – героїчним. Як наголосив виконуючий обов’язки командира Мужіївського гірничо-рятувального взводу Закарпатського зведеного загону постійної готовності, на момент травмування дитини поруч знаходилися й інші дорослі, проте ніхто з них не кинувся рятувати хлопчину. Отож невипадково девізом дружної родини рятувальників, частинкою яких є й закарпатські фахівці, слугує гасло: “Запобігти! Врятувати! Допомогти!”

Далі ми вирішили навідатися на місце події – берег річки Верке на околиці Берегова. Зав’язалася невимушена розмова.

- За дворічний стаж роботи рятувальником, рятувати людину довелося вперше, - розповідає наш герой. – Я випадково став свідком травмування дитини.

- На березі Верке знаходилося чимало дітей, серед яких були й дуже малі, - розповідає Юрій Шевчук. Вони придумали собі розвагу: з берега, досить крутоярого, стрибати у воду. Підійшовши ближче до дітей, попросив їх цього не робити, так як тут пірнати з розгону дуже небезпечно. Проте не встиг я закінчити свої повчання, як діти взялися знову за безглузді ігри.

- Тільки зібрався йти далі, як побачив, що у водойму шубовснув підліток. Ще мить, і він почав несамовито волати. Дітлахи, що стояли на березі, кинулися втікати геть від водойми. Не вагаючись, миттєво знявши з себе одяг, Юрій поспішив до хлопця. Підпливши до юнака, рятувальник зрозумів, що в підлітка щось трапилося з рукою, а сам він знаходиться під впливом больового шоку, - продовжує розповідь співрозмовник.

Доправивши хлопчину до берега, Юрій побачив, що рука Едуарда знаходилися в неприродному становищі, складалося враження, що її хтось викрутив. До слова, вона майже на очах почала розпухати. Рятувальник (адже за плечима була служба в гарячих точках, де бачити довелося чимало, а також спеціальне навчання рятувальній справі в м. Червоноград Львівської області) зрозумів, що швидше за все вона зламана в кількох місцях і потрібна термінова допомога медиків.

Привівши хлопчину до тями, не гаючи часу, чоловік допоміг дитині одягнутися. Миттєво накинув і на себе одяг. Оскільки Едик, трошки заспокоївшись, міг пересуватися ногами, то вони двоє почали прямувати до проїжджої частини. Перед тим рятувальник дав свого велосипеда, на якому приїхав до водоймища, іншим підліткам, що стояли поруч і споглядали за вправними діями рятувальника. Юрій попросив їх поїхати до Едик додому й розповісти усе рідним, а також повідомити, що хлопчину везуть до лікарні.

Через кілька хвилин на путівці показався автомобіль. Тоді Юрій із розпростертими руками кинувся назустріч водієві, перекривши проїжджу частину. Останньому нічого не залишалося, як зупинитися. Спочатку водій вирішив відмовитися від транспортування дитини в лікарню, мовляв, нема пального. Проте, Шевчук був переконливим. Ще якась мить і потерпілий з рятувальником вже їхали в травматологічно-ортопедичне відділення Берегівської центральної лікарні.

Доки Едика оглядали медики, до лікарні вже надійшла мати.

Діагноз фахівців був невтішний – закритий перелом обох кісток лівого передпліччя зі зміщенням. Простіше, юнак отримав дуже серйозні переломи лівої руки, яку доведеться тримати повністю в гіпсі близько двох місяців.

Через три дні Едика перевели на амбулаторне лікування, оскільки молодий організм добре бореться з недугою. Правда, щотижня він навідується до лікаря для огляду.

На жаль, поспілкуватися з Едиком ми так і не змогли. На момент нашого приїзду хлопчина пішов десь погуляти з однолітками. А, можливо, не захотів в черговий раз згадувати ті хвилини страшного болю й відчаю...

На обійсті нас зустріла його бабуся Ганна. Мама хлопчика знаходилася на роботі. Правда, спочатку літня жінка категорично відмовлялася спілкуватися з нами, однак, коли побачила знайоме обличчя рятівника її старшого онука, то відразу захопила його в обійми зі словами щирої вдячності за свого Едика. Здавалося бабуся забула про все на світі, що вже там ті відеокамери та журналісти. З очей старенької рясно лилися сльози подяки цьому мужньому чоловікові за врятоване здоров’я їхньої рідної кровинки.

Далі бабця все ж трошки розговорилася й з кореспондентами. Звісно вся рідня вболіває за те, щоб не було жодних ускладнень з лікуванням переломів. Зараз ліва рука Едика майже повністю загіпсована. Тим більше, що підліток щодо травм має не дуже добру вдачу, адже вже в нього були зламані права рука та нога.

- Сам Едуард нічого особливо не розповідав, - продовжує жінка. – І все ж потрясіння напевно було досить сильним, бо коли Юрій через кілька днів навідався провідати його, то онук його не спізнав.

- Нічого не вдієш, - зітхає бабця Ганна, - ходять туди часто наші діти купатися, бо їм просто нема куди податися й чим зайнятися, особливо під час літніх канікул... Пригадала співрозмовниця, що коли Верке була чистішою та й пляж там був відповідно обладнаний, то й сама ходила поплавати.

Зі слів Юрія Шевчука, той день для нього не був якимось особливим, усе йшло у звичному, спокійному режимі, аж до випадку на водоймі, що стався близько п’ятої години вечора.

- Коли стрибав за Едуардом, то думалося лиш про одне – врятувати людину. – І тут нічого особливого не бачу, адже наше покликання, робота, саме й полягає в тому, щоб в скрутну хвилину приходити на допомогу всім хто цього потребує, - наголошує Юрій Шевчук.

На думку фахівців, потерпілий хлопчина хоч і зазнав серйозного травмування, однак наслідки такого невдалого пірнання могли бути набагато важчими, а можливо й трагічними. Місцеві рятувальники пам’ятають аналогічний перебіг подій кількарічної давності, коли підліток травмував собі хребет і його ледве врятували.

... Страшно уявити собі чим міг закінчитися даний випадок, коли б не цей мужній рятувальник. Юрій Шевчук, заслуговує найкращих слів подяки, адже сьогодні далеко не кожний здатний пожертвувати власним життям та здоров’ям заради порятунку інших.

І не випадково, коментуючи ситуацію начальник Головного управління МНС України в Закарпатській області Іван Гецянин наголосив, що вчинок Юрія Шевчука заслуговує на подання для участі у Всеукраїнській акції „Герой-рятувальник року”, яка проходить щорічно з ініціативи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Вікторія Бокій, ЦП ГУ МНС України в Закарпатській області

 

14 серпня 2006р.