Святвечір на Закарпатті: традиційна кухня та обрядовість святкування

На Закарпатті чимало різдвяних традицій були пов’язані з оберегами – діями, які мали захистити родину й господарство від лиха. Особливе місце в цій обрядовості займав Святвечір: його сприймали як день, коли можна «запрограмувати» гаразди на весь рік. Найбільше уваги наші предки приділяли господарству, адже для них був чималий виклик, коли страждала худоба. Якщо в корови пропадало молоко або тварини «не велися», вірили: молоко забирають босоркані (відьми). Тож багато обрядів були спрямовані саме на захист худоби.

Раніше на Святвечір із тіста випікали коржики й у кожен вставляли часник – стільки зубців, скільки худоби було в господарстві. Потім ці коржики давали тваринам: часник вважали сильним оберегом від «злих духів».

У різних селах традиції могли відрізнятися. Про спогади своєї сім’ї розповідає Юлія Карпова.

«Пригадую з дитинства чимало традицій, які ще сама переживала. Я народилася у Сваляві, виросла на Виноградівщині. У нас на Святвечір вечеря починалася не з хати, а хліву. Першим ділом ішли до худоби – і лише після того, як усіх нагодують, окроплять свяченою водою, ладаном обкурять, на вході хрестики намалюють, лише тоді починали вечеряти. Щодо кількості страв на столі, то намагаємося зберегти символіку дванадцяти», – розповідає Юлія.

У передріздвяний час дотримувалися посту, тож готували пісні страви, переважно з риби та грибів (тушковані гриби з овочами). Подавали також квасолю «дзьобочка» з олією та цибулею, були страви з картоплі й капусти, випікали фанки та книші – закручені рулети з маком або горіхами.

Вечеря починалася з часнику, який макали в сіль: це мало оберегове значення. За словами Юлії, цього дня в родині не вживали алкоголю. Натомість пили мед, розведений водою, або узвар. Водночас господиня могла дати кожному по ковтку вина – як символічне «причастя». Маленьким дітям наливали зовсім трішки вина з дзвіночка, щоб у дитини був гарний голос – «як дзвіночок».

«Коли я переїхала навчатися в Ужгород, потрапила на Святвечір до місцевої родини і побачила нову для мене страву. Це були бобальки – випечені кульки з прісного тіста. Їх поливають медом і посипають маком та горіхами. Це символічна страва, яку кожен за столом має скуштувати», – пояснює Юлія.

Ще одна цікава традиція закарпатців на Ужгородщині – обрядове вмивання на Святвечір. Перед тим як сідати за святковий стіл, родина символічно вмивала руки й обличчя зі спільної миски з освяченою водою, у яку клали монети. Витиралися не рушником, а гунею. Молода дівчина, щоб зберегти вроду, могла витерти обличчя червоною хусткою, аби бути рум’яною. Ця традиція мала зміст: щоб у прийдешньому році в сім?ї водилися гроші й був достаток. Воду не виливали, її відкладали до наступного дня – Різдва. Прокинувшись, родина знову вмивалася тією самою водою.

Також під скатертину клали монети, «щоб гроші водилися». Під стіл ставили сокиру, а всі, хто сидів за столом, мали торкнутися її ногою – «щоб здоров’я було міцним, як та сокира».

Карпатський Телеграф