"Помаранчева" влада Іршавщини почала звільняти з роботи представників БЮТ

Колись геніальний Генрі Форд сказав, що покупець має право обирати автомобіль будь-якого кольору, але за умови, що цей колір – чорний. Одразу гумору й не зрозуміти, бо він у цьому жарті теж чорний, сумний. Українці теж мають право вибору президента, парламенту, депутатів різних рівнів. І закарпатці таке право мають. Начебто. Чому? Тому що в нашому краї барвисто процвітає політика права власника – хто при владі, той і диктує "право вибору".

Скажімо, на загальнодержавному рівні "Наша Україна" не створила коаліції з Партією регіонів, а на Закарпатті – створила. У Києві БЮТ і НУНС – союзники, а в нашому краї – опоненти. І на цьому "барвистому" фоні в нашій області виникають прецеденти політичних розправ над активістами БЮТу за те, що там, де вони очолювали виборчі штаби і партійні осередки, у Блоку Юлії Тимошенко значно побільшало прихильників у порівнянні з минулорічними виборами та результатами інших по-літичних сил.
При цьому розправляються не лише з активістами, але й з їхніми родинами. Для прикладу. У червні Іршавську районну організацію партії "Батьківщина" (складової частини БЮТу) очолив завідувач районного відділу освіти Іван Степанович Попович. Він же став керівником і районного виборчого штабу Блоку Юлії Тимошенко. Для довідки: Іван Степанович – людина знана в і районі, і за його межами. Районним відділом освіти керував з 1986 року, переживши численні зміни політичних владних орієнтирів. Не заявлялося до посадовця жодної претензії, бо був на своєму місці – фахівець, словом.
І раптом за один тиждень – дві догани і мало не миттєве звільнення з роботи.
В чому ж причина?
Здогадатися не так і складно. Попри тиск владних структур (а хто у нас влада в області, – див. вище), які всією регіонально-"нашою" коаліцією "тисли" за "Нашу Україну", Блок Юлії Тимошенко збільшив кількість своїх прихильників на Іршавщині на 8,4 відсотка (з 23,3% у 2006 році до 31,7% у 2007 році).
У виборах брали участь жителі району, які віддали свої голоси за ту політичну силу, якій вірять. Чому ж тоді їх вибір став предметом конфлікту в освітянській галузі?
Просто "наша" влада звикла, що всі державні службовці і бюджетники є її рабами, які повинні виконувати те, що їм владоможці наказують. Але останні забули, що навіть через три роки після Майдану у людей ще свіже переконання: вони здатні захистити свій вибір і мають на це право! І що вороття до системи рабства вже не буде.
Здавалося б, а може, Попович і справді так погано працював, що заслужив на звільнення? Але будьмо об’єктивними: людина працювала на посаді двадцять літ і не мала жодного стягнення. Відвертий тиск на Івана Степановича та його дружину розпочався лише після того, як він вступив до БЮТу й однопартійці визнали його за лідера з-поміж себе.
***
Мені вдалося цього четверга побувати на нараді директорів освітніх закладів Іршавщини, яку нібито ініціювала районна державна адміністрація, щоб пояснити освітянам свою позицію щодо звільнення Івана Степановича Поповича з посади завідуючого райво.
На жаль, кажуть, через відрядження, не зміг бути присутнім на цьому зібранні голова Іршавської райдержадміністрації пан Хохлов.
А його дуже хотіли побачити в приміщенні Будинку шкільної творчості практично всі керівники всіх шкіл району, яких там зібралося понад сто осіб.
Якщо комусь здається, що люди прийшли на цю нараду, як на рядову робочу, то це помилка. Педагоги явно зібралися сюди, щоб обговорити надзвичайну, нечувану ситуацію, прийшли з конкретними претензіями до місцевих очільників і дуже хотіли вести мову з самим головою райдержадміністрації, який особисто ініціював звільнення І. С. Поповича з посади шляхом відповідного подання начальнику обласного управління освіти.
Колеги Івана Степановича наводили різні аргументи на користь повернення його на посаду. Та, здається, в президії їх не бажали чути.
Про хід зборів, настрої іршавських освітян, їхню принципову вимогу, аби влада нарешті перестала змішувати політичну діяльність з професійною і – навпаки, – у наступному номері нашої газети.
Однак вже нині можу стверджувати, що такого начальницького нічим не прикритого цинізму, що межує з хамством, по відношенню до людей інтелігентних, освічених, мені не доводилося зуст-річати давно за увесь понад двадцятилітній стаж журналістської роботи.
Однак з наради директорів в Іршаві вийшла з твердим переконанням, що іршавські педагоги не дозволять місцевим владцям чинити наругу над порядною людиною, колегою. Освітяни вирішили створити ініціативну групу, яка добиватиметься справедливості і поновлення Івана Степановича Поповича на посаді завідуючого Іршавським райво.

Ірина АНДРІЙЧУК, "Трембіта"

 

22 листопада 2007р.