Уже втретє…

Час від часу в закар-патських (і не лише закар-патських) судах розгля-даються справи, які наче навмисно придумані для того, щоб яскраво про-ілюструвати всю "красу" функціонування системи правосуддя з її ставлен-ням до простої людини.

Справа 43-річного спортивного тренера з Іршави Олександра Дякулича, про яку неодноразово розповідали центральні ЗМІ, — одна з таких.
Восени 2003 р. директорка одного з іршавських турбюро, зібравши від О. Дякулича та двох його товаришів понад 10 тисяч позичених під проценти доларів і пообіцявши легальне працевлаштування в Англії, відправила їх із підробленими паспортами до Італії. Заробітчан затримала полі-ція і посадила у в’язницю з албанськими злочинцями й росій-ськими проститутками, після чого з кількома євро в кишені депортувала на батьківщину. Тут і почалися поневіряння по правоохоронних і особливо правосудних органах, що тривають уже кілька років. Коли директорка (її чоловік — колишній заступник начальника райвідділу міліції) категорично відмовилася повернути гроші за "легальну роботу в Англії", потерпілі звернулися до правоохоронців. Порушену проти шахрайки кримінальну справу кілька разів перекидали з райвідділу в райвідділ. У 2005 р. матеріали нарешті передали до суду, після чого почалися неприкриті спроби їх поховання. Розгляд перенесли з Іршави до Мукачева, про дату засідань потерпілим не повідомляли, самі засідання без жодних причин переносили, кримінальну справу двічі безпідставно відправляли на додаткове розслідування. Врешті-решт у лютому цього року доведені до відчаю заробітчани встановили перед районною держадміністрацією намети й оголосили акцію протесту. О. Дякулич почав голодування, попередивши, що якщо на вимогу об’єктивно розглянути справу ніякої реакції не буде, він вчинить акт самоспалення. Акція протесту отримала несподівану підтримку серед місцевих мешканців, з усього району до неї приєдналися люди, які теж потерпіли від місцевого правосуддя та правоохоронних органів. Голодування в Іршаві отримало резонанс далеко за межами області й влада просто вимушена була відреагувати. О. Дякулича прийняли губернатор, голова апеляційного суду та перший заступник обласного прокурора, котрі пообіцяли особисте сприяння в об’єктивному розгляді справи і винесенні справедливого вироку. Обіцянок влади вистачило лише на те, щоб зробити перший крок. Улітку цього року Мукачівський міськрайонний суд визнав директорку турбюро винною в шахрайстві, вчиненому в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу), зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364) і засудив до шести років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обій-мати посади, пов’язані з наданням туристичних послуг, протягом трьох років. Крім того, засуджену зобов’язано відшкодувати потерпілим матеріальну та моральну шкоду на загальну суму близько п’ятдесяти п’яти тисяч гривень.

Гроші директорка не повернула і за грати не потрапила — вона до набуття вироком чинності перебуває на підписці про невиїзд. А зі справою знову почали тяганину, тепер уже в апеляційному суді. Розгляд двічі відкладали з формальних причин, проте минулого тижня у справі нарешті мали винести рішення. Не вийшло. Добре відома в апеляційному суді Світлана Дорчинець перенесла розгляд на прохання підсудної через неявку її адвоката. Потерпілий намагався заперечити (можливо, він робив це дещо емоційно, що можна зрозуміти, адже влаштовану різними судами тяганину в справі, де все чітко зрозуміло навіть не юристові, інакше як знущанням назвати не можна). Згідно з законодавством, якщо мова не йде про погіршення стану підсудної, присутність адвоката в апеляційному суді зовсім не обов’язкова. Проте суддя грубо обірвала О. Дякулича: "Читайте й інше законодавство", а на запитання, яке саме, крикнула: "Не перебивайте!", після чого навіть наказала викликати до зали міліцію. Коли відбудеться новий розгляд справи, поки невідомо.

У сторонньої людини, трохи обізнаної з перипетіями іршавських заробітчан, може скластися враження, що через показну й демонстративну грубість суддя, прикриваючись своєю недоторканністю та міліцейськими нарядами, навмисне штовхає людей до екстремальних дій…

Володимир Мартин

 

01 січня 2008р.