ОДРУЖУСЯ НА ТІЙ, ЯКУ ВРЯТУЮ З ВОГНЮ, АБО ІРОНІЯ ДОЛІ РЯТУВАЛЬНИКА
Неважливо, де і коли це сталося, та факт, що така історія мала місце. В одній із пожежних частин у Закарпатті служив досить привабливий, трішечки нерозважливий, але дуже хоробрий вогнеборець
„Іване, та коли ти вже одружишся?” – питали його товариші по службі. Від таких запитань він тільки відмахувався й зводив усе на жарт: „Невже я неодружений -- поганий?”. Та одного разу бовкнув фразу, що стала для нього майже фатальною: „Ось як врятую від вогню особу жіночої статі – зразу й одружуся. Минув час. Однієї січневої морозної ночі запалав дерев’яний будинок, із печі в ньому випала жаринка й „загубилася” в дровах, які лежали поряд. Господиня, прийнявши на сон прийдешний чарку сорокаградусної, заснула. Лихо зачув пес Шарик. Спочатку він скиглив та дряпався у двері, а потім моторошно завив і розбудив усіх собак навколо, а потім кинувся до сусідської хвіртки. З будинку вийшов сонний, збентежений господар, якого підняв на ноги дикий гавкіт собак. Чоловік заревів: „Цить, негідний!” та в цю мить побачив, як вікна навпроти світяться та й не від електричного світла...
За лічені хвилини з включеними сиренами примчали пожежні автомобілі. „Швидше! Там людина горить”... Першим у палаючий будинок, вибивши двері, зайшов Іван. Пробіг маленький коридорчик і опинився в дуже задимленій кімнаті. На щастя, осередок вогню був у сусідній. Ще пару кроків – і руки відчайдушного рятувальника натрапили на непорушне тіло. Схопивши його разом із ковдрою, боєць пробрався до виходу. Передавши когось врятованого в чиїсь руки, він знов поринув у роботу. Через кілька хвилин тільки запах гару, чорні обгорілі вікна й стіни свідчили про пожежу... Підозріло серйозні обличчя товаришів насторожили нашого героя. „Іване, ану йди знайомитися з нареченою! Лікарі сказали, що вона ще поживе...”. „Наречений” підійшов до „швидкої допомоги”, де на ношах лежала жінка. „Так їй же років сто!” – простогнав Іван. „Ні, синку! Це ти перебільшив. Минулого місяця всього 82 виповнилося”, – образилася старенька. А навкруги всі реготали...
Декілька тижнів Іванові не було порятунку від жартів із боку колег – хоч із роботи звільняйся. Тривало це доти, поки не стався новий конфуз. У районі з’явився піроман. Як потім з’ясувалося, це був 16-річний підліток. Та біди він наробив чималої. Майже кожну ніч палали то сараї, то дрова, то паркан. Громадськість обурювалася, „погорільці” лаялися, правоохоронці з ніг збилися... Якось пролунало: „Увага чергової варти! Горить сарай на вулиці...” На місці до пожежного автомобіля одразу кидається якийсь чоловік: „ Хлопці, врятуйте поросятко! А то згорить!” І знов першим у вогонь кидається Іван. Хто хоч раз витягав із вогню свиню, знає, як це важко. І не тільки через велику вагу тварини: вона ніби хоче бути засмаженою в рідному хліві – верещить, упирається ногами в підлогу і вперто не хоче виходити. На цей раз поталанило: порося виявилося невеликим. Схопивши його та ухилившись від полум’я, Іван вискочив на свіже повітря. „Тримай свого кабана”, -- протягнув господарю. Притиснувши до себе чорнорожевого малюка, той ніжно вимовив: „А це в нас дівчинка, Малинка!..” Рятувальник завмер, боячись озирнутися назад. Колеги хоч і були зайняті роботою, проте слухом відзначалися відмінним ...
Минув рік. На дворі стояла зима. У Новорічну ніч пролунав сигнал „Тривога!” З вікна третього поверху виходив і плив у синє небо дим. Миттєво вирахувавши потрібні двері, вже приготувалися їх вибивати, та вони виявилися відчиненими. На кухні горіло відро для сміття. Погасити – справа не складна. Та де ж господарі? З квартири долітало веселе муркотіння – наспівував жіночий голосок. „Ось я зараз цю співачку та носом у відро”. Різко рвонувши на себе двері ванної кімнати, Іван скам’янів: перед ним з’явилася дівчина небувалої краси. У руках вона тримала мочалку, яка тут же полетіла у бік непроханого гостя в дивовижному костюмі, котрий стояв із відкритим ротом. Приголомшливий вереск, від якого здригнулися б і стіни „Ла Скали”, привернув увагу інших рятувальників і навіть сусідів. Перед усіма постала картина, гідна пензля художника...” Досі на питання „А де ж ви познайомилися?” Іван сором’язливо відводить очі, а його чарівна дружина загадково посміхається...
ЦП ГУ МНС у Закарпатській області
До цієї новини немає коментарів