ОЛЕГ ЛУКША: „Недобудоване місцеве самоврядування в Україні розкрадають по цеглинах”

У нинішній розмові пропонуємо традиційні, але не менш актуальні для ужгородців теми розмови – місцеве самоврядування. Ужгород, проблеми його жителів і міська влада в особі депутатського корпусу, перспективи розвитку міста.

– Пане Олеже, Ви втретє обраний депутатом міської ради, свого часу були заступником мера і секретарем ради. Наскільки змінились умови і можливості для роботи депутатів за останні 10 років?

– Справді, з 1998 року є що порівнювати. Тоді була ейфорія „свіжого” законодавства про місцеве самоврядування, яке ми до себе „приміряли”. Кожна депутатська каденція має свої особливості зовнішніх впливів на депутатський корпус, у кожної є свої і здобутки, і прорахунки. Оцінку нашій роботі можуть давати тільки ужгородці. Але за моїми спостереженнями і оцінками за останні 2 роки на місцеве самоврядування в Україні ведуться безперервні і безпрецедентні атаки з боку центральної влади. Складається враження, що цей конституційно поки-що незалежний інститут влади намагаються спочатку дискредитувати, а потім – зробити безправним придатком місцевих державних адміністрацій. Президент-ське гасло зразка 2005 року „Україна стане країною самоврядних громад” намагаються реалізувати з точністю до навпаки. У цих умовах Ужгород ніяк не може бути винятком, більше того – всі проблеми критично поганих взаємин державної влади і місцевого самоврядування більш ніж показово проявляються саме на нашому місті. Фактично проти Ужгородської міської ради ведеться неоголошена війна. Достатньо купити набір окремих місцевих щотижневих газет, щоб пересвідчитись у цьому: будь-яка проблема, яка існує у кожному місті України чи Закарпаття, замовними „журналістами” роздмухується, не гребують і відвертою брехнею. Як депутата мене це обурює, бо історія показує, що геббельсівські способи пропаганди не безневинні. Але і в цих складних умовах політичної кризи в державі і зовнішнього психологічного тиску ми намагаємося працювати на розвиток міста.

– Що конкретно, на Ваш погляд, складало суть „атак” на місцеве самоврядування в Україні за останні роки?

– Мій досвід восьмирічної роботи в АМУ дозволяє констатувати, що, на превеликий жаль, перелік реалізованих утисків великий, а перелік намірів утисків – ще більший. Коротко перерахую найбільш одіозні з них: відверто аферистське рекетирство тендерного законодавства, яке і досі не врегульоване, а винних не названо; реалізована всупереч категоричному протесту АМУ і місцевого самоврядування суто пропорційна система виборів на місцевому і регіональному рівні, яка суперечить конституційним правам громадян і спричинила хаос у радах; неприйняття близько десяти найважливіших проектів законів для місцевого самоврядування; систематичне щорічне недофінансування потреб місцевого самоврядування, у т.ч. на делеговані (!) державою повноваження у розмірі від 5 до 8 млрд. грн.; суттєве обмеження повноважень рад у вирішенні земельних питань, ліквідація міських інспекцій архітектурно-будівельного контролю; не розмежування земель державної і комунальної власності; кричущо централізована політика надання „субвенцій” радам на розвиток житлово-комунальної сфери, тоді як розміри бюджетів розвитку складають всього 2-3% від загальної суми бюджетів міст, що при катастрофічному стані комунальної інфра-структури суперечить здоровому глузду і світовій практиці. Остання „новація”, подана Секретаріатом Президента України до Верховної Ради, стосується проекту закону, в якому голови місцевих державних адміністрацій можуть отримати право зупинки і відміни через слухняні адмінсуди будь-яких рішень органів місцевого самоврядування. Саме ця „новація” може виявитися тією останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння місцевого самоврядування. Бо вона вже прямо загрожує і громадянському миру, і національним інтересам народу України. Адже нині місцеве самоврядування – єдина ще більш-менш стабільна гілка конституційно-незалежної влади в країні, охопленій перманентною політичною кризою в центральних органах влади. Я радий, що на початку грудня минулого року зміг проінформувати наш депутатський корпус про перераховані загрози місцевому самоврядуванню і Ужгородська міська рада першою в Україні відкрито виступила із відповідними зверненнями до керівників держави. Пізніше нас підтримало багато міських і навіть обласних рад країни.

– Але ж державний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування у Європі річ звична?

– Безперечно, контроль потрібен. У Франції, наприклад, його здійснюють префекти. У Польщі – воєводи. У нас – прокуратура і десятки інших контролюючих органів – від КРУ до санепідемстанцій. Але ніде в світі контролюючі органи не розпоряджаються фінансами, майном і землями громад, як це „від імені спільних інтересів територіальних громад” здійснюють райдержадміністрації і облдержадміністрації – територіальні органи вертикалі суто державної центральної влади. Голови РДА вже сьогодні, ще не маючи контрольних функцій, часто грубо і незаконно втручаються у майнові, земельні і фінансові інтереси місцевих рад, і прикладів тому надто багато. А що почнеться, коли, не дай Бог, вони отримають право фактично скасовувати рішення сесій місцевих рад? За влучним виразом одного з керівників АМУ, це нагадує ситуацію, коли одній із двох команд на футбольному полі раптом надають право суддівства і гра в одні ворота забезпечена. Всі експерти і просто здорово мислячі люди вважають, що право державного контролю від органів прокуратури до голів ОДА може бути передане виключно у випадку конституційного реформування самих РДА і ОДА – ліквідації РДА і позбавлення ОДА делегованих облрадами повноважень урядування у сфері фінансових і земельно-майнових відносин. Тільки таким може бути шлях у цивілізовану Європу у відповідності з Європейською Хартією місцевого самоврядування, яку ще у 1996 році Україна ратифікувала, але в частині організації регіонального самоврядування (у зв’язку з нинішніми повноваженнями РДА і ОДА) грубо не виконує.

– Повернімося від загальноукраїнських проблем до нашого міста Ужгород. Над чим працюєте як депутат ради?

– Вважаю, що доносити правду про виклики і загрози місцевому самоврядуванню громаді Ужгорода і моїм колегам- депутатам, особливо в нинішній час, надзвичайно важливо. Недобудоване місцеве самоврядування в Україні розкрадають по цеглинах. І в злодійському жанрі, кулуарно і таємно готуючи нові законодавчі і нормативні акти, звичайно ж, не радяться з місцевим самоврядуванням. Працюючи в АМУ і представляючи Закарпаття в Національній Асоціації Агенцій регіонального розвитку України, я маю доступ до інформації про ситуацію на загальноукраїнському рівні. Кілька місяців тому вдалося реалізувати свою давню ідею – заснувати інформаційний вісник Закарпатського РВ АМУ „Муніципальне Закарпаття”. Єдиною з обласних газет, яка не стала нам виставляти фінансових умов, виявилася газета „Трибуна”, яка надала сторінки свого вівторкового випуску. Наш вісник став першим реалізованим проектом у цій сфері з-поміж регіонів України. За матеріалами вісника отримуємо вже листи і дзвінки. Минулого року також вперше на Україні видав у співавторстві з фотодизайнером і видавцем Володимиром Ньорбою інформаційно-іміджеву книгу „Міста Закарпаття”. З моїм співавторством вийшов з друку і перший в Україні навчальний посібник для працівників місцевого самоврядування „Використання енергії та енергоощадність у міському господарстві”.

В депутатській роботі загалом завжди вирізняю 2 складові – участь в обговоренні проектів, які готують структури і служби виконкому, і генерацію депутатських ідей і проектів. З колегами-депутатами по фракції БЮТ Олександром Шпеником, Андрієм Рибою, Ігорем Бараном, Віталієм Танчинцем, Павлом Маєрчиком, Валентином Бобриком та Марією Бадидою робимо акцент на розробці і реалізації також і власних проектів рішень. Про це варто розповісти окремо. Нині одним з найголовніших своїх депутатських завдань вважаю успішне завершення розробки найважливішого проекту міської ради за останні роки – Стратегічного плану розвитку м. Ужгорода до 2015 року. В цьому проекті я заступник голови робочої групи і співголова дорадчого комітету. Днями відбудуться перші громадські слухання проекту стратегічного плану. І про це також варто розповісти окремо.

Розмовляла Марія БІРОВЧАК


трибуна

 

09 червня 2008р.