Місце, де роблять хліб …на воді!

Іршавський район Закарпаття завжди славився своїми туристичними атракціями. Зокрема багато краян (і не тільки вони) чули про унікальну діючу водяну кузню-музей "Гамору" в Лисичові, про пам’ятник найсильнішій людині світу Кротону в Білках, навіть про славетну слив’янку в Арданові. Але мало хто знає, що в цьому районі є село Луково, де роблять хліб …на воді. Вірніше, на унікальному водяному млині, який зберігся в однієї родини з давніх-давен. Тепер люди мелють там муку та приманюють дивовижною спорудою туристів. Як – читайте в матеріалі.

Єдиний в області

"Закарпатська Правда", звісно, вирішила навідатися в це невеличке село на Іршавщині, поспілкуватися з людьми, які опікуються млином. Доглядає за ним дуже доброзичлива родина Сенинців – 71-річний дід Денис та його дружина Олена. Вони завжди раді гостям, із усмішкою зустріли й кореспондента "Закарпатки".



"Цей млин (він розташований поруч із невеличким житловим будинком) залишився у нас від мого діда, – почав свою розповідь Денис СЕНИНЕЦЬ. – Той передав його моєму батькові, так що це спадкове. Коли збудований – не пригадую, мабуть, років зо двісті тому. Раніше в селі були три млини, два з яких належали церкві. А один мій дід вирішив збудувати у себе". За його словами, після приходу радянської влади ці споруди передали в колгосп, і люди по черзі ними користувалися. Щоправда, за гроші: за 1 кг перемеленої муки платили 1 копійку, а на Великдень ціна зростала до 2 копійок. Після розпаду колгоспів занедбали і млини у Лукові. З трьох діючих залишився один – той, що у Сенинців. Щиро кажучи, і він міг зникнути, якби не… луківці. "Наш млин вирішили рятувати всім селом, – запевняє дід Денис. – Люди прийшли до мене і кажуть: "Треба його відновити, шкода все ж таки, це пам’ять про батьків". Звісно, я взявся до діла: відремонтував деталі, власноруч зробив колесо з дуба. До речі, воно може крутитися без ремонту 20 років – даю гарантію". На запитання, чи швидко меле, Денис Іванович відповів: "Якщо нормальна вода – то за півтори години може перемолоти півтора центнера".
Тепер на подвір’ї Сенинців над маленьким потічком красується великий млин – вода жваво обертає колесо, яке рухає всю конструкцію. Млином користується ціле село. Але тепер не так часто, як раніше. "Колись до нас постійно приходили люди, а зараз відвідувачів майже нема, – скаржиться дід Денис. – Нині в магазинах муки повно, але я її не вважаю хорошою. Вона хіба для худоби. Іноді кукурудзу просять у нас перемолоти – на банош чи богач. Ліпша, ніж магазинна, виходить".
Це підтверджує і дружина діда Дениса Олена СЕНИНЕЦЬ. Вона зізнається, що в господарстві млин – річ незамінна. "Робимо з того борошна хліб, богач, а ще – кукурудзяну начинку кожної неділі. Виходить дуже смачно, та і звикли ми до продуктів власного виробництва", – стверджує жінка.



Водяний млин може стати другою "Гаморою"

Експерт із туризму, голова громадської організації "Боржавські ініціативи" Денис ДОБРА зазначає, що завдяки водяному млину Луково може стати туристичною родзинкою. "Разом із учнями гуртка юних техніків Іршавщини провели дослідження в Боржавській долині на предмет водяних млинів, – розповідає він. – Ми знайшли їх, наприклад, в Імстичеві, але вони – у занедбаному стані. Звісно, хотілося б усе відновити, але це потребує грошей, а меценатів знайти для такої справи важко. Варто зазначити, що в нашому краї справжній голод на якісний туристичний продукт, який був би прив’язаний не тільки до кулінарних традицій, а й до нашої автентичності. Культура ж наша – це не тільки пісні та вірші, а й пам’ятки історії". Також Д. Добра зауважив, що говорити про прибуток з цих атракцій ще рано – спочатку слід інвестувати кошти, а вже потім говорити про заробіток.
Голова Іршавської РДА Віктор ФЕЄР теж вважає, що унікальний млин у Лукові треба зберегти для нащадків. "Це та мука, яку їли наші діди та батьки, – каже він. – Але її слід зберегти не тільки заради гастрономічних цінностей, а й із огляду на туристів. Зокрема до Великодня завдяки Денису Добрі була організована цікава акція: діти приходили і пекли паски з борошна, яке намолов водяний млин. Вийшло досить цікаво. Тепер із цього хочемо зробити цілий фестиваль на базі села Луково". Проте організувати це буде нелегко. Як зазначив Віктор Феєр, існує низка проблем, які перешкоджають реалізації задуманого: "Є питання, які треба вирішувати: це і наявність інфраструктури, хороших доріг. Просто ж у село турист не приїде. Якщо будемо мати комплексний підхід, то водяний млин стане другою "Гаморою". На жаль, інші подібні споруди реконструювати практично неможливо – всі перейшли на сучасні технології. Після приходу радянської влади дерев’яні млини електризували, а пізніше взагалі перепрофілювали. Тому луківський треба зберегти".
До речі, розвивати млин як туристичний об’єкт не проти і дід Денис. Принаймні він завжди радий туристам у своїй хаті. "Ось якраз перед вами (журналістом "Закарпатки") приходили подивитися на млин. Чи беру за то гроші? Та ні! У жодному разі. Це ж наша спільна історія, її мають знати всі!".

Денис ФАЗЕКАШ, "Закарпатська правда"

 

04 серпня 2011р. -->