Вічно сучасні червоні маки мистецтва від Олександра Громового

У цьому плані Олександр Громовий ще змалку, на щастя, став аж геть осібно від дегенеративного натовпу. Йдеться ще не про його фахову участь у мистецькому житті, а про первісну інстинктивну відмову як людини від зайвих неприродних і "членистоногих" рухів, живе, — з витоку власного буття взяте, — розуміння, що найперше СЕБЕ треба розпізнати, йдучи до своєї усвідомленої глибини не лише щодня — щомиті.

Тому нині в кожному творі самобутнього ужгородського художника так і струменить-пульсує джерельний живчик живої національної душі. У свою чергу, чітке відчуття свого національного дає змогу "бути присутнім", як свій і цілком упізнаний митець, у кожній культурі світу. Професор-культуролог Іван Поп недарма писав про нашого митця:

"Його оригінальне бачення навколишнього світу в переломну епоху розпаду старої системи цінностей і хворобливого народження нової на початку 90-х років минулого століття відразу була помічене критикою. І не випадково вже в середині 90-х років двері галерей і виставочних залів відчиняються для його персональних виставок в Україні, Угорщині, Словаччині, Росії."

Це засвідчує, що враховуючи ліпші традиції з мистецького минулого Закарпаття, України, Франції, інших європейських країн, Громовий відчув нерв сучасності, що пульсує в його і традиційних, і новітніх експериментальних роботах. Тобто, ліпше буде сказати, що в традиційних роботах є авангард, а в авангардних — традиції. Цей, схоплений митецьким оком і вправною рукою, живий рух з’явився від того, що сам Олександр висловив фразою: "Людина стає старою, коли перестає дивуватися." А потім додав: "Хочу зберегти в творчості все на рівні постійно рухливого світогляду дитини."

Дійсно, безпосередність сприйняття — найдорогоцінніша властивість кожного справжнього художника. Потрібно дивитися на світ, невтоленний колообіг життя і природи, забуваючи про всі існуючі закони живопису. Останній має впливати на глядача не тільки своїми сюжетами, але, в першу чергу, САМИМ ЖИВОПИСОМ. Тому Громовий стільки уваги надає гармонії кольорів, адже колір у живописній діяльності з усіма його контрастами та гармонійністю набагато важливіший як просто тон із його переходами від темного до світлого. Колір, вважає митець, "це основа живопису, і звучати він має з особливою виразністю." І відтак продовжує: "Ніколи не згоджуся з думкою, що мистецтво — лишень копія дійсності, в якій би образотворчій та живописній системі вона не закріплялася." Тому й завжди художнику Громовому вдається проникнути в сутність речей своїми хоч натюрмортами, хоч пейзажами, хоч сюжетними роботами. Колір, світло, форму, зв’язок предметів між собою наш митець передає дивовижно вільно, без напруження і не спиняється в своєму пошуку на досягнутому. Адже вміти — це повсякчас учитися. Так і досягається "важка легкість" різнопланових творів автора.

Із 1986 року, участю у виставках почавши торувати свій неповторний путівець у традиційному мистецтві, постійно не вдовольняючись досягнутим, "ламаючи пензлі", поринав О.Громовий і в глибини підсвідомості, щоб знайти ще не знайдене до нього зачинателями Закарпатської школи живопису, європейськими корифеями малярства. І це вдалося! Багато ще, безперечно, і вдасться. Бо він робить істинні картини не з мінливих тенденцій хапливої ринкової кон’юнктури, а — з самого життя. І це що не творчий крок удається Олександру Громовому, бо ж дивиться митець на світ із планети дитинства, з того незміряного поля, що всеньке ряхтить червоними маками, по якому можна йти до безкінечності. Хоча ніколи не варто поспішно переходити це поле, бо ж саме з нього виростає ранкове сонце і народжується світ, у який ти прийшов не для того, щоб торгувати собою. А радше тому, щоб не втрачати живої дружби з сонцем і його батьками — червоними маками дитинства.

Василь ЗУБАЧ, Ужгород

 

27 листопада 2012р. -->