День спільної пам’яті, тиші й молитви: чому закарпатці 1 листопада поминають померлих

У розмові з Varosh отець Богдан Савула, настоятель Горянської Ротонди пояснив: здавна йти до померлих родичів на кладовища саме 1 листопада є більш західною традицією. Історично Закарпаття кілька віків перебувало на межі культур і релігійних світів. Регіон входив до складу Угорщини, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, тож культурні та релігійні впливи Заходу стали невіддільною частиною місцевої духовності.

Саме тому День усіх святих, який у західному християнстві відзначають 1 листопада, природно став частиною місцевих звичаїв.

– Традиція згадувати всіх померлих існує  в церкві з давніх-давен, є постійна особлива молитва за усопших.  Якщо ми говоримо про 1 листопада, то це, можна сказати, більше західна традиція. Оскільки область довгий час, як і, в принципі, тепер межує із західними культурами, регіонами, церквами, то ця традиція в нас прижилася дуже добре. 1 листопада – це згадка всіх святих. А святі – це ті, хто вже є в небі, хто вже богопрославлений. Тому це особливий день, коли ми згадуємо нашу небесну церкву. Бо всі ми рано чи пізно підемо до неба, залишимо земне життя, – каже отець Богдан Савула.

У цей день закарпатці відвідують цвинтарі, запалюють свічки, прибирають могили й моляться за душі померлих.

Загалом, розповідає священник, церква виокремлює й інші дні для вшанування всіх померлих. Те, як саме їх відзначають, залежить від регіону й конфесійної належності.

У східній православній традиції такими днями є Димитріївська субота – перед празником святого Димитрія, а також Томина неділя, або провідна неділя – перша після Великодня. У ці дні також згадують померлих, відвідують цвинтарі, моляться.

Отець Богдан Савула. Фото: Ужгородська міська рада

Молитва, а не “псевдотрадиції”

Отець Богдан Савула наголошує: справжній сенс цього дня – молитва і вшанування пам’яті, а не дії, що з часом перетворилися на забобони.

– Пити алкоголь чи ставити їжу на могилу – це вже на рівні забобонів. У християнстві треба відрізняти те, що пов’язано з вірою, від псевдотрадицій, – пояснює він.

Каже: до Дня всіх святих заведено  прибрати могилу, помолитися – у храмі або безпосередньо біля місця поховання. Символічним жестом є принесення живих квітів, які уособлюють саме життя. Адже квітка так само має визначений час життя, і, коли її зриваєш, в’яне.

Саме живі квіти варто нести на могили до померлих – не важливо, чи у горщиках, чи зрізані, каже Богдан Савула. Згадує, що ще кілька років тому Мукачівська греко-католицька єпархія закликала вірян відмовитися від штучних квітів на кладовищах. Адже штучні, пластикові квіти та вінки мають шкідливий вплив на довкілля.

– Ми років 5-7 боролися з тим, щоби люди не використовували пластмасові квіти. І нарешті тепер бачимо гарну традицію: люди несуть живі квіти. І це дуже тішить, бо жива квітка є символом життя, – зазначив священник.

Окрім як вшанування пам’яті померлих, 1 листопада має також і ще один важливий вимір – родинний і виховний. Отець Богдан Савула каже: відвідуючи родиною цвинтарі, батьки розповідають дітям про дідусів та бабусь, прадідів і прабабусь, родичів, що вже пішли з життя. Так формується зв’язок і тяглість поколінь, а нащадки дізнаються про своє коріння.  Таким чином 1 листопада стає днем спільної пам’яті, тиші й молитви. І нагадуванням, що життя триває в любові й пам’яті тих, кого ми згадуємо.

Тетяна Клим-Кашуба, Varosh