Балога: чужий серед своїх, не свій серед чужих

Через місяць після завершення парламентських виборів видно, що їхні результати не влаштовують практично жодного з учасників перегонів. Якщо із тими, хто чітко відносив себе або до влади, або до опозиції, усе більш-менш зрозуміло (вони продовжать перетягування канату вже у парламенті), то найгіршими є і об’єктивні позиції, і суб’єктивні самопочуття у тих, хто намагався всістися між двох стільців. На Закарпатті – це Віктор Балога. Навіть будучи двічі губернатором, він не виступав настільки публічним політиком, як цього літа і осені. Але схоже, що вся пара пішла у гудок, а коефіцієнт корисної дії у цього політичного драндулета менший, ніж у паровоза.
Показати, що він є головним ґаздою в області не вдалося, хоча основна ставка робилася саме на це, аби далі претендувати на крісло губернатора. Якби вдалося продемонструвати всьому світові, що саме мукачівський клан контролює ціле Закарпаття і всі тут голосують тільки так, як скажуть завидовські фатьове, тоді одна справа. Така людина могла би претендувати на те, щоб забезпечити В.Януковичу його президентську кампанію у 2015 році і гарантувати необхідний результат. Але В.Балога продемонстрував, що він такою людиною вже не є, а тим більше не буде нею через два роки з хвостиком. Опиратися на такого збитого льотчика Президент не стане, бо Балога не контролює перш за все обласний центр, який і робить погоду на Закарпатті.
Ужгород від самого початку був каменем спотикання для цього клану, і з кожним роком стає для нього все неприступнішою твердинею. За допомогою брутального підкупу вдалося зробити ужгородським мером нібито свого В.Погорєлова, але той швидко зрадив своїх панів і переметнувся до регіоналів. Покарання за таке "кидалово" так і не послідувало – і це була перша демонстрація слабкості Балоги. Услід за мером від балогівської команди почало відколюватися усе більше і більше ужгородських попутчиків, які свого часу радо використали капітали "Барви", а тепер все відвертіше плюють на тих, кому колись клялися у вірності до гробу.
Услід за Ужгородом та сама тенденція намітилася у районних центрах, де теж балогівські парторганізації почали тріщати по швах. Починає сипатися фракція "Єдиного центру" в обласній раді, а відтак і в радах районних та місцевих. Не дивно, якщо наступного року побачимо щось подібне навіть у Мукачівській міськраді. Бо уся команда трималася перш за все на щедро проплачених перемогах. Як тільки замість перемоги намічається навіть не розгромна поразка, а хоча б нічия, команда починає вже розбігатися, як пацкани з тонучого корабля. Та чи й була та команда взагалі, чи то були просто ласі на дармівщину слуги, які зраджують при першому-ліпшому випадку?
Тому ні про яку власну фракцію у Верховній Раді вже не може бути й мови – для цього тепер треба мінімум 32 мандати. Навіть якщо домовлятися з іншими такими само любителями сидіти на двох стільцях, все одно стільки не набереться.
Можна би спробувати відколоти когось від опозиційних фракцій. Але потенційні тушки швидше перейдуть зразу у владну фракцію, ніж стануть поневірятися по всяких проміжних аеропортах. Тому лишається забути про все, що обіцялося довірливим виборцям і йти самому на поклон до регіоналів. Це колись можна було казати, що ішов в уряд, а не в полон, натякати на власну особливу позицію і взагалі тримати пальці віялом. Зараз же доводиться бути максимально скромним і демонстративно законослухняним – завчасно подати у відставку з міністерського крісла і взагалі демонструвати лояльність до влади. Бо зараз не до примноження політичного капіталу – аби тільки лишитися при своїх! А це тепер залежить від єдиної людини в державі. Президент і раніше тримав міністра-надзвичайника на далекій дистанції. Усі пам’ятають, як Янукович демонстративно вийшов із засідання уряду, коли на трибуну піднявся Балога. Тепер же отримати аудієнцію взагалі практично неможливо, тож доводиться заглядати в очі різним клеркам з Адміністрації Президента, від яких залежить замовити слово.
Через це "Вічний Жид" українського політикуму Віктор Балога приречений блукати лабіринтами залаштункових домовленостей, де його будуть бити його же зброєю: обіцяти і кидати, розводити, використовувати, доїти, виконувати домовленості з точністю до навпаки.
Тепер йому можуть повною мірою пригадати невиконані обіцянки, які було дано регіоналам перед парламентськими виборами 2007 року – про широку коаліцію, збереження прем’єрської посади за Януковичем і таке інше. Донецькі давно вже прагнуть помститися за те "кидалово" п’ятирічної давності – і от така слушна нагода!
Зоряний час Віктора Балоги – керівництво Секретаріатом Президента Ющенка. Якщо імператор Наполеон заявив, що Франція – це я, то президент України Віктор Ющенко, не розуміючи свого пігмейства у порівнянні з Наполеоном повідомив: "Балога –це я". Такий знак рівності виявився фатальним для обох. Спершу Балога кинув свого шефа, потім той набрав на президентських виборах жалюгідні 5 %, а на парламентських – взагалі 1,11%. У самого Балоги рейтинг на загальноукраїнському рівні десь ще нижчий, причому з тією же тенденцією до неухильного падіння.
Хто буде з ним домовлятися за таких умов? Хіба що Олег Ляшко, та аж ніяк не господарі становища. Хіба що вдасться їм щось запропонувати.
Не виключено, що Балога делегує до більшості свого брата Павла, а сам шукатиме місце під сонцем окремо. Але закулісні угоди можливі тільки між рівноцінними гравцями. Услід за рідним братом можуть затребувати і двоюрідного, частку у бізнесі чи ще що-небудь. Очевидно, зірка Балоги закотилася і навряд чи колись знову засяє. Вибори-2012 стали початком кінця для колись потужної бізнесової і політичної імперії. Починає збуватися народна приказка: "Брехнею весь світ пройдеш, та назад не повернешся". Застосовані Балогою на місцевих виборах технології виявилися зброєю одноразового використання. Запатентувати їх було неможливо в принципі, застосувати настільки ж ефективно вдруге – теж. Придумати щось принципово нове – теж не вдалося. Тому Вічний Жид може виявитися не таким вже й вічним.

Павло Федака, Трибуна

 

01 грудня 2012р.