Він рятував своїх, а після власного поранення залишився у строю: історія бойового медика Віталія Толочка

Медикиня на стабпункті в Покровському подивилася на нього і сказала:

– Ти ж сам привозив сюди своїх людей. А тепер тебе привезли.

Він не знав, що відповісти, просто кивнув.

Віталій Толочко – бойовий медик. Родом Віталій із Бердянська. Там виріс, там залишилася рідна вулиця та Азовське море. У перший тиждень повномасштабного вторгнення місто окупували. Він дізнався про це в Литві, де був у справах. Зібрав речі, сів у машину і поїхав до Києва рятувати молодшу сестру з двома дітьми. Допоміг їм виїхати за кордон. А в день його приїзду ракета влучила в сусідній під'їзд.

Пішов до військкомату. Черги сягали чотирьох тисяч людей.

Віталій Толочко добре стріляв, але для офіційної посади потрібен був сертифікат. Тому поїхав до Естонії, пройшов курс за стандартами НАТО, склав іспит. Потім захотів повернутися ближче до рідного Запорізького напрямку – Оріхів, Мала Токмачка. І домігся цього. Тоді Віталій виконував завдання не медичного спрямування.

У Бердянську залишилася донька. Він наполіг, щоб вона разом із матір'ю виїхала. Ледь встигли – останнім вагоном. Через два дні їхній будинок був зруйнований під час обстрілу.

Зараз донька живе в Ірландії. Малюнок, який вона намалювала ще маленькою, Віталій возив із собою всюди. У кожному бліндажі. У кожному шпиталі.

Медичний диплом з'явився в його житті майже всупереч бажанню. У 1997 році мама наполягла, щоб він закінчив медичне училище. Він упирався, але вона казала: «Хай буде. Колись знадобиться».

Ніколи не думав, що вона виявиться настільки далекоглядною.

Після першого поранення стало зрозуміло: на штурмові посади він уже не повернеться. Саме тоді диплом дозволив залишитися в бойовій розвідці, санітарним інструктором роти. Єдина проблема – Бердянське медучилище залишилося в окупації, архів був недоступний. Через знайомих він дістав фотографію диплома і зміг підтвердити медичну освіту.

Поранення отримав під Селидовим. Разом із побратимом їхав на евакуацію поранених, і майже доїхали, коли в машину влучив ворожий дрон. Бійцям пощастило вискочити й сховатися у дворі.

Віталій сам наклав собі турнікет, перев'язав рану, контролював свій стан. Діяв так, як багато разів навчав інших. Евакуаційна група дісталася до них лише вночі.

Попереду було лікування та шпиталі.

У кожному поруч була дружина. Вона їздила за ним скрізь, не пропустила жодного шпиталю.

Третя група інвалідності, потім друга. Але Віталію не до відчаю. Зараз він несе службу у відділі інспекторів прикордонної служби «Велика Бийгань» Мукачівського загону. Тут знайшли посаду, де фізичне навантаження менше, але досвід залишається потрібним.

Вдома сидіти не буде, це навіть не обговорювалося.

Про майбутнє Віталій Толочко говорить спокійно. Хоче повернутися в український Бердянськ. Хоче побачити Крим українським. Хоче, щоб після війни країна розвивалась.

Є думка, яку він вимовляє особливо повільно і упевнено:

«Під час війни наша нація довела свою силу, стійкість і здатність боротися. Після перемоги перед нами постане не менш важливе завдання – мудро відбудувати країну, зробити її успішною та показати світові, на що здатні згуртовані і талановиті українці».

Долучайтесь до команди Мукачівського прикордонного загону.

 066-020-2662

м. Мукачево, вул. Недецеї, 45