Анна Опришко: "Діти, якби я могла, то прихилила би вам небо"

Сьогодні мені випала приємна нагода поспілкуватися з Іриною Гармасій у неформальній обстановці. Хто, як не дочка, розповість правдиву біографію своєї матері, яка народилася далекого 1938-го року на Стрийщині і недаремно прожила 74 роки, залишивши нащадкам неоціненну пісенну спадщину.

- Пані Ірино, якою була Ваша ненька і що найбільше закарбувалося у пам’яті?
- Моя мама – Анна Іванівна Опришко, належить до традиційної української родини, яка боролося за щастя у складних умовах окупаційних режимів ХХ століття. На її долю випало мало радощів, бо ж сказано, що сиротині тяжко на світі жити. Свій хрест несла в житті з гідністю, всі випробування сприйняла як належне тільки їй самій. Її доля гідна захоплюючого роману, в якому вона не зуміла зловити жар-птицю щастя, а найголовнішими його героями стали її шестеро дітей. У моїй пам’яті закарбувалися слова, які вона часто повторювала: "Діти, якби я могла, то прихилила би вам небо".
- Коли Анна Опришко розпочала записувати народні пісні?
- Якось на Різдвяні свята попросила її записати колядки, щедрівки у зошит. Так усе й починалося. З 2003 року із пам’яті вона записувала на папір усі пісні, які знала. Зібрала свої зусилля, щоб передати пісенну спадщину дітям, онукам і рідному народу.
- З кількох років Ваша мати пам’ятала та співала пісні?
- Пам’ятала з п’яти років. Завдяки феноменальній пам’яті, ті роки праці над піснями, які співала упродовж життя, напевне, продовжили її вік. Бо давали сенс життя. Часто немічна, вона виймала із небуття пласти різножанрових пісень і записувала у зошит. Періодично я забирала від неї аркуші паперу, де мама згадувала доповнення до пісень, народні віншування, приказки, коломийки, молитви на різні потреби.
- Хто допоміг вам упорядкувати пісні матері, які увійшли у Вашу нову книгу "Пісня – то моє життя"?
- Відомий фольклорист-науковець Іван Хланта з Ужгорода кілька разів приїжджав до матері-героїні, записував на диктофон з її вуст тексти пісень і мелодії, звіряв, уточнював. Ці мелодії люб’язно розшифрував музикознавець Василь Кобаль, а ноти пісень набрав на комп’ютері Михайло Рибалка. Наша родина за це їм щиро вдячна, а також усім односельцям, а особливо Олегу Канівцю за сприяння у народженні моєї книжки.
- Як Вам вдалося переконати матір, що пісні надто потрібні суспільству?
- Моя мама була патріоткою, тож переконати її у тому, що ця пісенна спадщина дуже потрібна молодій державі Україна, не складало зусиль. Востаннє по-справжньому щасливою бачила її 24 серпня 2011 року. Тоді мама сказала: "Я щаслива, що дочекалася і живу в незалежній Україні. Все життя оспівувала її у піснях…"

Розмовляла Вікторія Сенгетовська

 

17 грудня 2013р.