Чому на вулицях Ужгорода грають тільки заїжджі музиканти?

На цій же вулиці часто можна було побачити малого рома з великою гітарою. Він грав і співав значно гірше за скрипаля Палія (пан Володимир грав у оркестрі Закарпатського обласного музично-драматичного театру – примітка автора), але завдяки його творчості Корзо жвавішало. Деякі перехожі купували морозиво, зручно вмощувалися на лавці і залюбки слухали пісні у виконанні чорнявого хлопця. Навесні Корзо осиротіло – 13-річний Степан Баджо трагічно помер – його вбили.
Якщо і грають в Ужгороді вуличні музиканти (а це буває вкрай рідко), то тільки заїжджі. Чому? Мирослав Горват, голова обласного об’єднання ромів "Романі черхень" ("Ромська зірка") розповідає, що чимало ромських музикантів померло. А нинішніх мало. Вони не хочуть іти на вулицю і пектися на сонці, бо за гру на весіллях та на похоронах їм добре платять.
Працівники культури часто нарікають (у приватних розмовах та в інтерв’ю), що у них маленька зарплата і що ледве виживають. Одній такій пані сказала про можливість підзаробити грою на вулиці.
- Та ви що?! – гримнула на мене жінка. - Хоч у мене і маленька зарплата, хоч і зводжу кінці з кінцями, проте я ніколи не піду на вулицю, аби мені кидали, як жебрачці. Я ж - горда інтелігентка. Погоджуся грати тільки у шикарному ресторані перед елітою.
Особисто я нічого ганебного не бачу в тому, аби вийти на вулицю у вільний час і пограти кілька годин (на жаль, я не музикант). Добрі і вдячні люди є у будь-якому суспільстві. Які б кризи не навалювалися. Але ж менталітет…
Ужгородка Марія Савко розповіла мені, що син її подруги має гітару і хотів заробляти грою на вулиці. Так його мати наче оскаженіла, наговорила такого своїй дитині, що той розплакався. Мовляв, жебрак у її хаті не житиме.
У багатьох великих містах світу (Берлін, Нью-Йорк, Київ, Москва й інші) існують місця, де регулярно виступають вуличні музиканти.
Вікторія Павлик з обласного центру торік була у Франкфурті-на-Майні. Каже, там музикантів багато, майже на кожному кроці, і грають на високому рівні, використовують музичні установки. Біля всіх музикантів невелика групка людей, вони співали (німці ж бо взагалі люблять музику) і танцювали разом з музикантами.
- Ті виступи вуличних музикантів, які я побачила у Франкфурті, були схожими на театралізовані шоу. Музиканти одягнуті у костюми, грали душевно. Їхню працю люди оцінювали достойно, - розповідає пані Вікторія.
Те, що на вулиці (у переходах, метро) варто грати (адже ж прибуток не оподатковується), я переконалася ще три роки тому, коли розпочала працювати над темою про вуличних музикантів.
…. Обідньої пори біля одного із взуттєвих магазинів на ужгородській вулиці Корзо зупиняється дівчина у смугастому сарафані. Вийнявши з чорного футляра флейту, ставить його на землю. Починає грати мелодії відомих українських пісень: "Ніч яка місячна", "Як тебе не любити, Києве мій". Навпроти дівчини - вільна лавка; присідаю і послухаю хорошу гру. Перехожі поспіхом виймають з гаманців гроші й кладуть до футляра. В основному це – одно- та двогривневі купюри. Є і "п’ятірки". Два чоловіки в окулярах років 55-ти виймають по "десятці". На хвилину затримуються біля музикантки і уважно слухають музику. Здіймається легенький вітер, кілька купюр ніби вистрибують з футляра і кружляють у танку. Дівчина бачить, але продовжує грати. Жінка років 35-ти піднімає розкидані вітром гроші, подає їх дівчині, та швиденько ховає до сумки, яка висить у неї на правому плечі. Загалом за 11 хвилин перехожі кинули до футляра 51 гривню паперовими купюрами та ще трохи дріб’язку. Дівчина, догравши "Гуцулку Ксеню", забирає гроші з футляра. Підходжу до неї, представляюся і прошу розповісти про себе.
Музикантка назвала себе Інною Воробець з міста Жидачів Львівської області. Закінчила Львівське музичне училище, навчається у Львівській консерваторії. Розповіла, що приїхала з мамою до родичів у Мукачево та у справах до Ужгорода.
- Мама пішла у справах. Я часу не гаю – граю і заробляю. Хороший інструмент коштує 25 тисяч гривень. Хочу купити срібну флейту – на ній легше грати і гра чистіша. Ось цю, - показує, - купили батьки за 6 тисяч гривень. Тоді долар був по 5,5 гривень. Це – срібно-нікелевий інструмент. Мрію стати солісткою закордонного академічного оркестру. В Україні не бачу перспектив, - морщить лоба.
Дівчина розповідала, що у Львові дуже багато вуличних музикантів. У їхньому числі й вона. Зауважила, що на Закарпатті ця ніша вільна. Похвалилася, що її гра сподобалася власнику одного зі львівських ресторанів - гратимуть разом з подругою-піаністкою.
За наступні 20 хвилин до футляра флейтистки перехожі кинули ще 105 гривень.

Тетяна Грицищук для [a href="http://uzhgorod.net.ua"]uzhgorod.net.ua[/a]
фото автора

[foto]2014/02/05/aaaaaaa.jpg[/foto]
На фото, яке зроблено 28 серпня 2008 року: скрипаль Володимир Палій щодня радував живою грою ужгородців та гостей міста. На першому плані – Лев Луцкер.
[foto]2014/02/05/bbbbbb.jpg[/foto]
На фото 2: Львів’янка Інна Воробець приїхала з мамою до Ужгорода. Поки мама у справах, дівчина грає і заробляє.

 

06 лютого 2014р.