Живучи в Україні, треба бути контролером морального суспільства

Україна пише свою історію, на жаль, криваву. Війна для українців не перша. Утім, одна із тих, що руйнує психіку, і, водночас, творить нові погляди на державу. Тисячі фото, відео, інших наочних фактів – все доступно. Попри все, засилля інформації ставить нові питання: як трактувати, як подавати, як сприймати і як дозувати потік новин.

Зараз треба бути особливо обережними, аби ці уроки історії стали повчальними і правильними. У якому віці варто починати розповідати дітям правду про трагічні події в країні, і як це робити у стінах школи. Питання складні і нові, але, в будь якому разі, потребують відповідей.

Першими інформаторами для дітей сьогодні виступають батьки, які мали б правильно трактувати події сучасної України. Вже потім діти йдуть до садочка, школи та університету. А вже там – вони поміж своїх. Вони – діти, які бачать світ зовсім іншими очима. «Діти до школи приходять із різними думками: хто правий, хто винуватий. У нас був випадок, що діти майстрували собі палиці і щити. І коли це 3-4 клас, які бігають на перерві з розгорнутими книжками, бо вони захищаються, а інші нападають, не кожен вчитель одразу зорієнтується як йому поступити. Звичайно, потрібний педагогічний досвід. Неабияк допомагає психологічна література. Разом з тим, ми з колегами багато про це говорили і дійшли висновку, що треба зробити так, аби діти в школі почували себе захищеними і поінформованими водночас. Тому, ми давали дітям можливість проговорити те, що вони відчувають і бачать. Поруч з тим, акцентували їх увагу на те, що ми багато чого не знаємо, як все насправді. Можемо лише здогадуватись. У цій ситуації дітей краще заспокоїти і відвернути їх увагу», - каже заступник директора ліцею «Лідер» - ЗОШ №20 Лариса Гричка.

Учнів закликають не лише проговорювати, а й активно. Адже, нині школярі – це не просто підлітки, вони – майбутнє України. Головне, аби вони усвідомили, що таке Небесна сотня і який її внесок у незалежність держави. Цього хотіли б і учасники Євромайдану, які були знайомі із загиблими. Тарас Деяк, активіст  Євромайдану: «Це молодь і це майбутнє. Ми їм розповідаємо, що пам’ять про героїв буде жити вічно. Аби вона не була марною, треба будувати таке суспільство, за яке полягла Небесна сотня. Будучи в університеті, живучи в Україні, тепер треба бути контролером морального суспільства. Це може зробити кожна людина окремо, починаючи революцію з себе. А згуртувавшись, можна зробити великий крок вперед. І нехай не одразу, поступово, але це має відбутися. В основному, завдяки молоді. Якщо вона змінить свідомість, змінить і державу. Ми дали перший поштовх, а далі має рости вся нація. 

І вони таки ростуть. Фізично і розумово. Нині навряд чи когось здивуєш сучасними технічними засобами, доступ до яких майже вільний. Відтак, побачити на власні очі криваві події для школяра не проблема. До прикладу, учениця 11 класу Ніколь Ісіденко розповідає: «Інформацію я черпала з Інтернету, дивилась телевізор, читала публікації. Я все бачила на власні очі. Я вважаю, що таким чином здобувати незалежність не варто. Треба бути цілеспрямованим і впевненим, але зберігати спокій».

Сьогодні саме учні Ужгородського ліцею «Лідер» - ЗОШ №20 стали ініціаторами проведення уроку-реквієму на знак вшанування Небесної сотні. Для них це не звичний виховний урок, це потреба проявляти емоції, реагувати на події, переживати їх на собі. «Не хочеться просто сидіти перед екраном телевізора і спостерігати за цим з боку. Деколи хотілося і хочеться бути там і воювати за нашу Україну», зізнається Роберт Кобеляш, учень 11 класу ліцею «Лідер». Його однокласник Валерій  Роман продовжує: «Небесна сотня – це приклад для нас. Вони показали нам, як треба боротися задля досягнення мети. Не потрібно відступати. Всі нації об’єднались, Україна це єдиний народ». 

Ізолювати учнів від інформації неможливо, тому її треба подавати таким чином, аби не руйнувати дитячу психіку, не викликати проявів агресії, не спонукати до радикальних дій. Зрештою, і забувати такі сторінки історії, залиті кров’ю, українці теж не мають права. «Нам потрібно інформувати. Але, інформувати так, щоб це не було агресивно, жорстоко. Але, вони мають зрозуміти, що вони є народ і їм писати історію України далі. Писати толерантно. Для маленьких ми читаємо вірші, оповідання. Особливо багато зараз з’являється нової літератури. А вже з одинадцятими класам ми маємо бути обережнішими. Вони розумніші, і насильницькі методи до них не треба застосовувати», запевняє вчитель історії Юрій Клецко.

Педагогічна робота у стінах школи не закінчується. Вдома вона має продовжуватись. Вчителі кажуть, залежно від того, що ми розкажемо своїм дітям, як навчимо їх жити, так і творитиметься майбутнє України.

Ужгород.net