Закарпатські ветерани, здобувши Перемогу, не знають як прожити невибагливу старість…

Утім, цю несправедливу думку спростовують самі ж помічники людей похилого віку. Вони вважають, що зараз саме час зруйнувати стереотипи, і показати справжній інтерес – не меркантильний.

Догляд за одинокими – це покликання, каже Юлія Мірошникова, соціальний працівник. «Ми розуміємо, що це подекуди хворі люди, немічні, їм нема кому за ними доглядати. Вони обділені увагою, у них фактично немає родичів. Вони просто потребують і моральної, і матеріальної підтримки. Тим паче, зараз люди спілкуються набагато менше».

Юлія має право так казати. Вона працює із престарілими  майже два десятки років. Зізнається, - для неї це не просто робота, вона разом з ними проживає всі ці роки. Юлія вже добре вивчила їхні звички, бажання, потреби. От, приміром, до Марії Константинової, каже, без картоплі йти не можна. Заразом треба прикупити й солоденького. За це пенсіонерка віддячує соціальну працівницю не матеріальними благами, як прийнято вважати, а добрим словом. «Спасибо за социальную службу. Я не знаю, за что они живут, сколько им платят и платят ли вообще. Но служба работает отлично. Тут чесные люди. Я бы им доплачивала. Что мне надо? Пенсия есть, квартира есть,  отопление бесплатно дали, все дали. Надо только молиться за то оношение, которое к нам есть у этих социальных работников».

В Ужгороді працює кілька десятків соціальних працівників. Щодня вони проходять інструктаж, а відтак йдуть до своїх підопічних.  Кожен із одиноких, претендує на однакові послуги, каже  Віра Сомова, завідувач відділенням соціальної допомоги вдома одиноким престарілим громадянам Ужгорода. Утім, як недивно, потреби у них теж схожі. «Соціальні працівники купують одиноким продукти харчування, товари широко побуту, друковану пресу та інше. Також вони допомагають оформити документи  на отримання субсидії, заповнюють книжки за комунальні послуги, а відтак і оплачують рахунки. Виконують й інші вимоги престарілих», - Віра Сомова.

На Закарпатті майже 15 тисяч ветеранів. З-поміж мільйона іншого населення, це небагато. Однак, навіть така  мала частка шанованих ледь зводить кінці з кінцями. Це призводить до своїх наслідків. чи не щодня список тих, що пішли з життя збільшуються, тих, хто зостались – все менше. Але, виявляється, помирати вони можуть не лише від старості. Подекуди їм не вистачає простого людського спілкування. Фахівці кажуть, розум і потреби людини похилого віку в дечому схожі на дитячі. Їм так само необхідно турботу, прояви ніжності і звичайної розмови. Щоб вони знали і відчували, що не забуті, що їх поважають, що вони потрібні.

В області діє соціальна програма «Турбота» щодо посилення матеріального захисту малозабезпечених категорій населення.  Кошти передбачені в обласному бюджеті направляються на потреби пенсіонерів (оплату комунальних послуг, лікування). Також ветерани отримують щорічну матеріальну допомогу.

Попри фінансову підтримку, чи не найбільше ветерани потребують оздоровлення. Згідно з законом, окремі категорії мають право на безоплатне санаторно-курортне лікування. Але й цього держава, як виявляється, не може реалізувати обіцяне на практиці. «Путівок на всі категорії громадян не вистачає. Але, навіть якщо їх буде у достатній кількості, з’явиться інша проблема – при розподілі. Ці путівки закуповує і розподіляє на місця міністерство соціальної політики. На жаль, направляють пристарілих у такі регіони, куди, до прикладу, на інвалідному візку дуже важко добратися. Загалом, те, що прописано на законодавчому рівні, держава у повному обсязі виконати не може», - розповідає Віктор Мацола, директор департаменту праці та соціального захисту населення Закарпатської ОДА.

Раз на 10 років держава зобов’язалася виконувати капітальні ремонти у помешканнях ветеранів війни. Утім, скільки б коштів не виділяли, через паперову тяганину скористатись можуть далеко не всі. І ніби державне сумління чисте, роблять можновладці все можливе. А на ділі, як завше, все якось проблематично. Ветерани ж, вже й не сперечаються. Своє здобули – Перемогу! Тепер головне – прожити невибагливу старість.

Євгенія Фанта для Ужгород.net