Як закарпатські медики долають мовний бар’єр між медичним персоналом та хворими?

Колектив ревматологічного відділення обласної лікарні – це уродженці Казахстану, Росії, Угорщини, та Вірменії. Вони на власному прикладі демонструють,  що можна жити дружно, попри  національну приналежність  та мову, якою спілкуєшся.

Колектив лікарів-ревматологів обласного медзакладу налічує понад двадцять спеціалістів разом з молодшим персоналом. Над спільною справою – лікувати хворих краян - трудиться в основному жіночий персонал. Незважаючи на мову, якою спілкуються та свою національну приналежність - всі вони –  працюють злагоджено та організовано.

Самвел Туряниця, завідувач  ревматологічним  відділенням обласної  клінічної  лікарні  ім.. А. Новака переконаний: «Жодної міжнаціональної ворожнечі ані в нашому відділені ані в краї ніколи не було. Серед моїх підлеглих - більшість народилися поза межами України, але це не заважає нам знаходити спільну мову та бути однією дружною сім’єю. Я вважаю, у нашому краї нема й не може бути жодного національного питання».

Кухар  ревматологічного  відділення Гізелла  Кирлик за національністю - угорка. Жінка працює у відділенні більше п’ятнадцяти років. Каже, у колективі завжди панував мир та спокій. Відтак, її колеги на власному прикладі демонструють доброзичливе ставлення до усіх представників нацменшин. Пані Гізелла зізнається: «Атмосфера в нас дуже спокійна. Колектив завжди був доброзичливий. Ми завжди намагаємось жити в дружбі, мирі та злагоді. Навіть не зважаємо на те, хто якою мовою спілкується. А ще мої колеги завжди толерантні до всіх людей»

Молодша  медсестра  ревматологічного  відділення Катерина Гарнуді народилась в Казахстані, однак вже тридцять років  мешкає на Закарпатті. Завдяки колективу вона легко та швидко тут адаптувалася. Жінка каже: «За увесь період роботи у лікарні мене ніхто не образив злим словом. Хоч я народилася в Казахстані, та з 17 років проживаю на Закарпатті. Тому моя домівка - Україна. Серед колег почуваю себе потрібною. А ще мене тішить  те, що працюю з представниками різних національностей, вони для мене наче рідні. Ділимося не лише радостями, а й  горем. У нашому відділенні і лікарі і молодший персонал поважають та цінують один одного».

Комфортно почувається серед жіночого персоналу й сам керівник відділення. До того ж, і його сім’я інтернаціональна. Завідувач  ревматологічним  відділенням  обласної  клінічної  лікарні  ім. А. Новака Самвел  Туряниця каже: «За увесь період роботи міжетнічної ворожнечі у колективі не було. Й до своїх пацієнтів медики теж толерантні. Я ніколи не чув претензій від своїх колег до хворих, які мають іншу національність. До нас приходять представники ромського населення, угорці, словаки, українці, русини. Під час лікування та спілкування з цими хворими – ані один не поскаржився на погане ставлення з боку медперсоналу».

Тут лікують хворих з різних районів області. Навіть мовний бар’єр не заважає медикам надавати необхідну допомогу всім мешканцям краю. Пацієнтка з Рахівщини пані Олена розповідає: «І медсестри і лікарі розуміють мене. Хоч моя рідна мова – румунська, утім спілкуюся і українською і російською і румунською. Мене тішить те, що тут до кожного хворого ставляться із розумінням».

Пацієнтка з Мукачівщини  Жужанна  Балик теж не скаржиться на мовний бар’єр між медичним персоналом та хворими. Жінка зізнається: «Я - за національністю угорка. Тут, у ревматологічному відділенні нас прийняли як у свою сім’ю. Спілкуємося з медиками кількома мовами: українською, російською та угорською»

Самі ж лікарі-ревматологи розповідають: «У разі, якщо пацієнти розмовляють угорською. румунською чи словацькою мовами, а ми не володіємо цими мовами, то просимо колег аби ті допомогли перекладати те, що говорить пацієнт». А ще медичний персонал ревматологічного відділення обласної лікарні наголошує, що попри  національну приналежність тут спільно шукають вихід  з будь-якої ситуації й, головне, без конфліктів. Бо закарпатські медики та пацієнти – за мир!

Мирослава Куруц для Ужгород.net