“Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни

— З того часу, як я тільки подумала про можливість виховувати нерідних дітей, жодного разу не засумнівалася, що цього не станеться, — ділиться своєю історією Олена. 

Вона одна з учасниць “Сімейного пікніка” в Мукачеві, на який прийшли ті, хто лише цікавиться темою усиновлення й ті, хто вже подарував родину дітям. 

Багато українських пар або неодружених дорослих роками виношують ідею турботи про дитину-сироту або позбавлену батьківської опіки. Їх зупиняє необізнаність, страх не впоратися та загрузнути в бюрократичних процедурах. Буває і навпаки — люди романтизують усиновлення і взагалі не знають про наявні форми сімейного виховання в українському законодавстві.

– Проблема існує, державні механізми надто неповороткі, та насправді не все так складно. І це доводять учасники наших заходів, –  стверджує телеведуча й засновниця благодійної організації Катерина Осадча, яка організовує “Сімейний пікнік”.  

Одним із напрямів роботи її Фундації є популяризація теми усиновлення та різних форм сімейного виховання. Завдяки проєкту “Родина для кожної дитини”, який реалізовується у партнерстві з ЮНІСЕФ та Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, організатори хочуть створити умови за яких кожна дитина зможе зростати у сім’ї.  

На заході в Мукачеві представники соціальних служб, благодійних організацій, прийомні батьки роз’яснювали законодавчі нюанси та покрокові дії усиновлення або інших форм виховання. Тож вважайте цей матеріал знаком, якщо у вас часто з’являються думки про усиновлення дитини. Звісно, відповідальності за таке важливе рішення ніхто не применшує. Але якщо по-справжньому готовність – вперед! – наголошують ті, хто став на шлях батьківства. Можливо саме на вас і прямо зараз десь із нетерпінням чекають ті, хто заслуговує на ласку, любов, тепло.

На “Сімейному пікніку” в Мукачеві. Фото: Андрій Горб

Повномасштабна війна й усиновлення 

Про ситуацію мовою цифр. За даними фонду  “Голоси дітей”, внаслідок воєнних дій понад 13 тисяч дітей залишилися без батьківського піклування, 1759 з них стали сиротами. Водночас, з початком повномасштабної війни кількість охочих усиновити дитину збільшилася вдвічі – станом на липень 2024 року зареєстровано 2112 кандидатів в усиновлювачі порівняно з 1079 у 2021 році (рис. 1). Такі результати соціологічного дослідження KSE Institute та дослідницької агенції Info Sapiens за підтримки Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ. 

Попри втішні прогнози, кількість фактично усиновлених дітей зменшилася: у 2021 році українці та іноземці усиновили 1354 дитини, а у 2023 році усиновлених дітей було на 31,5% менше – лише 927. Проте вже у 2024 році в Україні усиновили найбільше дітей за останні п’ять років – 1270. 

В час повномасштабної війни додалися певні обмеження для усиновлювачів. Так, дозволяється усиновлення українським громадянам, які постійно проживають в Україні. Іноземець може усиновити дитину, якщо є її родичем, або якщо іноземці хочуть усиновити брата чи сестру дитини, яку вони усиновили раніше.

Але не дозволяється усиновлення українським громадянам, які проживають в іншій країні (тимчасово чи постійно), а також тим, хто проживає на тимчасово окупованих територіях України.

За інформацією голови Держслужби у справах дітей Петра Добромільського, наразі в Україні є 61,5 тисяч дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Понад 90% із них перебувають у сімейних формах виховання та близько 4 тисяч залишаються у сиротинцях. Ці діти й підлітки сподіваються, що одного разу настане день, коли вони знайдуть люблячу родину.

Учасники «Сімейного пікніка» в Мукачеві

Нагадаємо, що одним із зобов’язань України при вступі до ЄС є проведення реформи деінституалізації, щоб менше дітей потрапляли в інтернати, а більше виховувались у сімейному оточенні. 

У листопаді 2024 року уряд схвалив Стратегію забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки. Усиновлення залишається одним із найкращих для дитини варіантів, бо її приймають у сім’ю на правах сина або доньки.

Сімейний пікнік “Родина для кожної дитини” в Мукачеві

Мукачево стало першим із шести міст всеукраїнського туру Фундації Катерини Осадчої у рамках проєкту “Родина для кожної дитини”. Сімейний пікнік проходив у міському парку ім. А.Кузьменка за участі прийомних сімей, усиновлювачів і тих, хто хоче ними стати.    

Напередодні у місцевому ЦНАПі відкрилася фотовиставка “Поговори зі мною”, яка розповідає історії дітей і підлітків, які зростали без батьківського піклування.

Формат сімейного пікніка дозволив вільно й невимушено спілкуватися відвідувачам. На просторій зеленій території розмістилися інформаційні ятки, фудкорти, ігрові майданчики та зони для публічних дискусій.

— Цей мініфестиваль ми з командою придумали для того, щоб сиріт і позбавлених батьківського піклування дітей в Україні ставало менше. А також щоб надихнути дорослих на прийомне батьківство, — пояснила телеведуча і господиня заходу Катерина Осадча.

Катерина Осадча, голова “Фундації Катерини Осадчої”, яка займається допомогою дітям, що залишилися без батьків

Окрім цього напряму її Фундація реалізовує рід інших масштабних проєктів, пов’язаних із пошуком зниклих людей, профорієнтацією підлітків, висвітленням проблем дітей і молоді в державних інституціях.

–  Все розпочалося з 24 лютого 2022 року, –  пригадує Катерина. – Тоді всі ми переживали хаос, невизначеність. Мені в інстаграм писали люди з проханням розмістити оголошення про зниклих родичів. Щодня я могла отримувати до 600 таких звернень. Стало зрозуміло, що це потрібно якось систематизувати.

Разом з колегами-телевізійниками, волонтерами ведуча створила телеграм-канал, який допомагав із пошуком зниклих людей в Україні, закордоном, на тимчасово окупованих територіях. Згодом з’явилася окрема група — цивільні полонені. Ініціатива розвивалася, до неї була залучена поліція, державні органи влади. Волонтери вигадували щоразу нові способи розшуку. В результаті створений благодійний фонд “Фундація Катерини Осадчої” за час своєї діяльності допоміг вийти на зв’язок понад 4 тисячам людей.

–  Потім мені почали писати люди, які хотіли допомагати дітям, які залишились без батьків. Так у Фундації з’явився ще один напрямок роботи, — пригадує Катерина. 

Усиновлення на Закарпатті: за 7 місяців 2025 року в області усиновили 51 дитину

Війна підсвітила в суспільстві такі якості як милосердя, турбота, опіка. Багато українців виявляли бажання допомагати один одному, в тому числі піклуватися про дітей-сиріт. Проте не всі розуміли, яким чином відбувається процедура усиновлення, опіки, яку форму сімейного виховання обрати. Фундація розпочала діяльність з висвітлення цих тем та пропагування прийомного батьківства.

Світлана Якімеліна, начальниця служби у справах дітей Закарпатської ОВА

Начальниця служби у справах дітей Закарпатської ОВА Світлана Якімеліна, яка брала участь в одній з публічних дискусій на пікніку, повідомила, що наразі в області зареєстровано 2079 дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. 273 із них чекають на родини, перебуваючи в різних формах державних інституцій. Понад 100 із них — діти з інвалідністю або це окремі родинні групи (тобто рідні брати чи сестри, чи усі разом, адже за українським законодавством, не можна роз?єднувати дітей з однієї родини). 29 – діти, віком до трьох років.   

За словами чиновниці, з початку повномасштабної війни побільшало тих, хто бажає стати прийомними батьками. Протягом 7 місяців 2025 року в нашій області усиновлена 51 дитина. Причому це не лише немовлята. Найбільше з них віком від 5 до 9 років, а також разом брати й сестри. Це особливо важливо, враховуючи специфіку Закарпаття і наявність тут різних національностей, — зауважує Світлана Якімеліна. Наприклад, наразі в одному інтернатному закладі перебуває сімейна група з 8 осіб, інші брати і сестри цієї групи виховуються в інших установах.

Згідно з українським законодавством, існують різні форми сімейного виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування: усиновлення, опіка/піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу. Кожна з цих форм має свої особливості та умови.

“Маємо вже 15 внуків та внучок”: подружжя Олександри та Ігоря Матвеюків, яке виховало 25 дітей 

Подружжя мукачівців Олександри та Ігор в далекі 90-ті волонтерили в одному з інтернатних закладів Закарпаття. Картина, яку вони там побачили, вразила їх до глибини душі.

— Це були 30 дітей-підлітків, дуже занедбані, лякливі, всі з короткими стрижками, — пригадує Олександра. – Як волонтери ми тоді опікувалися нарко- та алкозалежними дітьми. Я проплакала цілий день, бо не вірила, що таке може бути. Ми почали їздити туди з допомогою, спілкувалися з керівницею. Вона попередила, що це дуже травмовані підлітки.

Ігор та Олександра Матвеюки

Якось після благодійного заходу один хлопчик запізнився на приміський транспорт і Матвеюки запропонували йому залишитися у себе. 

— Ігор набрав йому ванну, ми погодували. Він сів у крісло і сказав, що завжди про таке мріяв. Ті слова запали у серце. Після цього ми вирішили взяти на виховання дитину, потім ще, і ще. Хоча самі вже мали рідних дітей.

Спочатку подружжя обрало форму “прийомна сім’я”. Така родина може взяти на виховання від 1 до 4 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського виховання. Прийомні батьки отримують грошове забезпечення за догляд за дітьми та інші державні пільги.

У 2012 році Матвеюки змінили форму опіки на дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Це дозволило їм одночасно виховувати до 10 дітей, як прийомних, так і своїх біологічних. Олександра, за першою освітою художниця-графік, відчула потребу додатково здобути фах психолога.

У великій родині Матвеюків люблять, поважають і підтримують одне одного

За всі ці роки подружжя виховало 25 дітей, з яких тільки двоє кровні. Багато хто вже створив власні сім’ї, тому батьки з гордістю кажуть, що мають вже 15 внуків та внучок. Матвеюки й далі продовжують дарувати тепло та любов сімом дітям. Серед них –  близнючки Мілана і Каміла.

Дівчата в родині 3 роки, перед цим перебували в інтернатах Батьова і Сваляви. Їхні біологічні батьки живі, але рішенням суду позбавлені опіки над дітьми.

–  Коли ми вперше побачили маму Сашу і тата Ігоря, вони відразу нам сподобалися, бо були люб’язні. Але коли запитали, чи ми хочемо йти до них жити, ми  засумнівалися – там вже було багато дітей. Вихователі дали нам час подумати до п’ятниці. І ми вирішили, що там нам буде краще, ніж в інтернаті, і погодилися, –  згадують близнючки.

Мілана і Каміла

У великій родині Матвеюків дітям змалку прищеплюють родинні цінності. Тут люблять, поважають і підтримують одне одного.

“Одягнути-нагодувати – найлегше. Важче — виховати, навчити любити та знову довіряти”: сім’я Олени та Сергія Каменєвих 

У будинку сімейного типу Каменєвих зараз на вихованні 8 дітей. 2010 року, відколи Олена та Сергій прийняли це відповідальне рішення, любов і дах над головою вони подарували двадцятьом хлопцям і дівчатам.

– Все почалося з того, що одного дня ми прийняли відразу шестеро дітей. Меншому з них було 4, а старшому 15 років. Цих дітей ми знали раніше, вони жили у дуже скрутних обставинах. На той час у нас вже було своїх рідних троє дітей, а стало відразу 9. Коли ми почали оформляти документи, то зрозуміли, що саме такої великої сім’ї нам не вистачало, –  розповідає Сергій.

Сергій та Олена Каменєви

Протягом 15 років до родини Каменєвих потрапляли різні сімейні групи. Останніми стали п’ятеро братиків і сестричок.

На запитання, які труднощі долати найважче у прийомній родині, чоловік відповідає:

–  Одягнути-нагодувати – найлегше. Важче виховати, навчити любити та поважати себе та інших. Вони зраджені дорослими людьми, тому головне – навчити знову довіряти. Ці діти зазнали травм, але ми допомагаємо відчути підтримку і даруємо любов.

Велика сім’я Каменєвих щороку проходить випробування підлітковим віком. До кожної особистості, яка дорослішає і вибудовує своє “я”, знаходять індивідуальний підхід. Але намагаються пояснити головне: тут цінують твоє рішення, ти завжди маєш підтримку, тут допомагають не накоїти біди. Коли діти проходять цей турбулентний період, згодом незмінно дякують усім, хто був поруч.

Велика сім’я Каменєвих щороку проходить випробування підлітковим віком

–  Ми –  надійна команда, –  каже Ігор. – Знаєте, це як у великій компанії – швидко вирішуються всі питання, відбувається постійна комунікація, усі допомагають один одному. Менші вчаться у старших, старші допомагають меншим. Вони завжди в колективі, розуміють і чують один одного. Тоді й в школі навчання легше дається, у соціумі, у чужих колективах. У великій сім’ї навіть тимчасові негаразди легше даються, бо ми – команда.

Багатодітна мама за один день: сім’я Олени Фурдь

Поки ми розмовляємо з Оленою, її троє дівчат граються неподалік і по черзі підбігають то повідомити щось важливе, то поскаржитися одна на одну, то попросити попити. Кожній з них жінка приділяє увагу і знаходить потрібні слова. Каже, що до рішення про прийомне батьківство йшла усвідомлено. Бути мамою трьох і самостійно відповідати за них непросто, але тепер попри щоденні турботи й клопоти, знає заради кого живе.

–  Думки про усиновлення у мене з’являлися ще у підлітковому віці, –  ділиться прийомна мама. – У моїй сім’ї нас троє сестер і я звикла, що родина – це багато людей. Тому рішення визрівало логічно і поступово.

Олена Фурдь

Спершу Олена була налаштована на одну дівчинку років семи. Саме такого віку були діти у її подруг, тож проводити разом час було б зручно. Пройшовши всі необхідні процедури, настав час обрати дитину.

–  Всі думають, що це відбувається так: ти приходиш в будинок, там на тебе чекає приємна зустріч, ти вибираєш, всі обіймаються і ти повертаєшся додому з донькою чи сином. Це працює не так. Система у нашій країні не зовсім досконала і до моменту знайомства з дітьми пройде довгий час підготовки, збору документів, огляд приміщення, обстеження у психолога і ще багато пунктів. Тільки тоді ти можеш познайомитися з дітьми й те не з усіма. Ти маєш визначитися, скільки дітей хочеш, якого віку, статі й тільки в цих межах тебе знайомитимуть з претендентами. У моєму випадку це були перші дівчата, з якими я познайомилася, і відразу запитала: коли я їх можу забрати додому?

Зараз Діані 12 років, Софії – 9, Аделіні – 6. Разом з мамою вони вже два роки. Олена Фурдь обрала прийомну родину як форму сімейного виховання. Зваживши всі аспекти, жінка прийшла до висновку, що в її випадку підтримка держави важлива.

Олена Фурдь з доньками Діаною, Софією та Аделіною

–  Я не маю чоловіка і взяла на виховання трьох доньок. Хоч і працюю на двох роботах, та розумію, що сучасне життя дуже непередбачуване. Нерозумно ризикувати й залишатися без грошей. При усиновленні пільги втрачаються і ти повністю береш на себе всі витрати, а у моєму випадку дівчата продовжують перебувати у статусі дітей позбавлених батьківського піклування і мають пільги. Тому прийомна родина мені найбільше підійшла.

Щодо труднощів, то, за словами Олени, вони такі ж, як і в сім’ях з біологічними дітьми.

–  У моїх дітей ті ж потреби, ті ж «хотілки» іграшок, одягу, розваг. Тому хоч іноді і буває складно, ще жодного разу не було думки, що я зробила щось не так.

“Ці дві усмішки все вирішили – ми їх забрали”: сім’я Інни та Василя Кіш

Подружжя Кіш з Виноградова має двох власних дітей – 12 річну Єву і 9-річного Васю, а майже рік тому усиновили ще двох хлопчиків-братів – Матяша і Мілана. Василь розповідає:

–  Ми відразу знали, що це буде саме усиновлення, всі у сім’ї матимуть прізвище Кіш. У шлюбі з дружиною 5 років ми не мали дітей і вже задумувались про прийомну дитину. Але щойно ця думка зміцніла, Інна завагітніла Євою, а через кілька років з’явився на світ і Вася. Та ми все одно цікавилися цією темою. З початку повномасштабної війни ми приймали у себе вдома зовсім незнайомих нам переселенців з малюками. Якось після паломництва дружина каже, що все – беремо ще дітей. На сімейній раді всі проголосували і рішення було прийнято. Умови дозволяють: у нас приватний будинок, є достатньо кімнат, навіть стіл на кухні вже був на велику кількість осіб. Я зареєструвався в Дії, потім у Виноградівській службі у справах дітей пройшов усі необхідні процедури. Матяша і Мілана вперше ми побачили на сайті. Їм було 4 і 7 років, вони усміхалися. І якщо до цього ми ще думали, щоб узяти хлопчика і дівчинку, то ці дві усмішки все вирішили – ми їх забрали. Не можу сказати, що все так легко і класно. Хлопці виявилися бітанґами (з діал. шибениками, –  авт.), але вони навіть дозволяють краще виховувати власних дітей. Усім нам це на користь. Тепер ми –  справжня сім’я.

Сім’я Інни та Василя Кіш

Як наважитися на усиновлення?

На “Сімейному пікніку” в Мукачеві лунало ще багато справжніх історій про прийомне виховання. Обговорили й багато інших актуальних тем. Наприклад, про труднощі оформлення документів, застарілі й надто повільні механізми прийняття рішень, особливості виховання дитини з інвалідністю. Усі учасники надихали на прийомне батьківство, але закликали підійти до такого рішення виважено.

Сама Катерина Осадча зізналася, що і в її родині також піднімалося питання про прийомне батьківство. Однак, зваживши всі аспекти, у родині зосередилися на вихованні власних дітей.

–  Я захоплююсь і поважаю тих, хто прийняв таке рішення. Вболіваю за тисячі покинутих українських дітей і роблю все можливе, щоб вони зростали у повноцінних сім’ях. Кожна дитина заслуговує на батьків. І навпаки – дорослі заслуговують на те, щоб стати щасливими мамами й татами. Тому й існує цей проєкт. 

На Сімейний пікнік в Мукачеві зареєструвалося понад 300 осіб. Це означає, що тема прийомного батьківства актуальна й викликає інтерес. Історії прийомних родин захоплюють. То як – може й у вас визріває таке рішення?

Мама трьох всиновлених доньок Олена Фурдь каже: 

–  Якщо все-таки ось це зернятко, думка про виховання дитини у вас дедалі зростає –  не бійтеся її. Зважте всі “за” і “проти”. Цим рішенням ви змінюєте своє життя раз і назавжди. Але якщо готові –  рухайтесь вперед. Нехай вас не лякають бюрократичні питання – все можна подолати. Найголовніше — дійти до кінця і створити родину. Я без своїх дівчат уже точно свого життя не уявляю.

Що робити, якщо ви наважилися на виховання дитини. Основні кроки дізнавайтеся на сайті «Єдиної державної платформи про усиновлення та сімейні форми виховання». 

Лариса Липкань, Varosh

Фото надані Фундацією Катерини Осадчої

 

11 вересня 2025р.