Люстрація по-закарпатськи - жодного порядку й системності

Люстраційні процеси як на Закарпатті, так і в цілому в Україні досі перебувають поза правовим полем. Жодного закону Верховна Рада так і не спромоглася прийняти, а тому громадськість намагається брати до своїх рук реалізацію гасла Майдану щодо очищення влади. Що з того виходить – бачимо самі: жодного порядку й системності. Ба більше, до процесів долучаються політичні сили, і в результаті виходить так, що вішають ярлики й обливають брудом усіх неугодних саме собі. Як наслідок, страждають, насамперед, прості люди – по регіонах нічого не робиться, не приймаються навіть ті рішення, що необхідні для забезпечення життєдіяльності, вже не кажучи про розвиток…

Два люстраційні комітети

Закарпаття – показовий приклад. У краї діють щонайменше два люстраційні комітети: Громадський люстраційний комітет Закарпаття та люстраційний комітет, створений на основі Закарпатського обласного об’єднання «Майдан». Працюють вони незалежно один від одного, однак конфронтації, як самі стверджують, між ними немає. Принаймні це представники обох комітетів підтвердили в ефірі програми «Зона особливої уваги» на телеканалі «Тиса-1». Кожен собі поокремо виробляє пропозиції, зібравши інформацію з районів, і подає на розгляд голові обл¬держадміністрації. При цьому, як наполягає член Громадського конвенту, один із організаторів Громадського люстраційного комітету Закарпаття Павло Гомонай, від самого початку люстраційних процесів мова йшла про необхідність формування чітких принципів їхньої діяльності й відмови від «кадрового мародерства», тобто змушування чиновників писати заяви про звільнення тощо. Щоправда, виявилися проблеми й «усередині» – комусь із люстраторів часу бракує на цю роботу, хтось не має відповідних знань. Тож кадрові зміни в середи¬ні самої організації – факт.

Уникнути «кадрового мародерства» не вдалося?

Утім, уникнути «кадрового мародерства» на Закарпатті таки не вдалося. Ситуація з міліціонером Турдаєм чи суддею Шешенею є тому яскравим підтвердженням. Однак це поодинокі випадки, хоча саме після того, як інформація про це з’явилася в ЗМІ, громадськість, можливо, не така активна до подібних процесів, почала ставити питання щодо правомірності кількох осіб впливати на дії посадовців тощо. Як відомо, керівництво області прислуховується до висновків люстраторів, зокрема в питаннях призначення голів РДА. Цей факт уже можна вважати перемогою громадськості. Однак дивним є сам доказовий базис люстраційного комітету, побудований на одній чи двох публікаціях у інтернет-ЗМІ. На жаль, така доказова база не дає змоги широким масам по-справжньому оцінити ту чи іншу особу, яка нині претендує на посади у владній вертикалі. І навпаки: виходить, що можна будь-що придумати проти неугодної особи, викинути на сайти (нині це робиться легко – і ніякої відповідальності) – й «не відмиєшся». Тому, напевно, все ж таки варто би членам комітету орієнтуватися не на чиїсь образи, а на реальні факти, якими можуть стати, приміром, запити й відповіді до органів прокуратури чи суду, податкової (таким чином можна отримати вичерпну інформацію про претендентів на посади, в тому числі їхнє минуле, причетність до корупції, статки, майно тощо). Якщо б така інформація була піддана широкому висвітленню, то було б простіше зробити висновки щодо тієї чи іншої особи.

Комусь заважають?

Цього тижня члени Громадського люстраційного комітету області заявили про наявність у них інформації про можливість відкриття необґрунтованих кримінальних проваджень та посилення адміністративного тиску на них. Конкретної інформації з цього приводу немає, однак члени комітету направили відповідні запити до правоохоронних органів, щоб таки з’ясувати, чи є серед них «паршива вівця». Наразі  ж із огляду на діяльність люстраційних комітетів краю казати про їхню активну роботу і знайдення реального компромату на претендентів на ті чи інші посади й на чиновників нинішніх не можна.

Євген ГЛУШКО, "Закарпатська правда"