На Закарпатті зцілює хворих монахиня з... Індії

Багато хто одужує від невиліковної хвороби, стає на ноги, після довгих літ безпліддя нарешті відчуває дар материнства. Щодня черниця приймає сотні людей, нікому не відмовляє, бо й сама знає, що таке бути смертельно хворим. Адже їй не давали шансів на одужання ні київські, ні індійські лікарі.

В Індії дівчата                 або виходять заміж,               або йдуть у монастир

Католицький монастир сестер ордену святого Йосифа у селі Павшино Мукачівського району. І на подвір'ї у затінку, і в невеличкому храмі багато людей, пошепки розмовляють. Цікавлюся, чи це чекають сестру Лідію і чи справді вона допомагає. У відповідь чую, що є безліч свідчень різних зцілень, щодня сюди приїздить багато хворих.

І ось до мене виходить усміхнена монахиня Лідія, чистою українською мовою вітається: «Добрий день!» Вона напрочуд привітна, скромна, доброзичлива. До речі, коли я по телефону домовлялася про зустріч з монахинею Лідією, перепитала її секретаря, чи черниця розуміє українську. «Звичайно», - відповіли мені. Але навіть не уявляла, що ми будемо настільки легко спілкуватися - монахиня Лідія розмовляє впереміш з російською, а деякі слова навіть вимовляє на западенський лад: «роблю», «молюся».

Поки не почався прийом, сестра Лідія вділила нам час. Спокійно, виважено розповідає про свою незвичайну долю, про те, як опинилася в Україні. Коли вона обмовилася, що вже 23 роки є монахинею, я здивувалася не на жарт - виглядає щонайбільше на 25, тому в мене вирвалося: «А скільки ж вам років?»

- 40, - мило посміхнулася. - Батьки проти не були, у нас ето нормально, якщо Бог кого-то покликав із сім'ї, ето благословєніє. У нас в сім'є 9 дітей. Моя старша сестра тоже монашка. Наші дівчата або виходять замуж, або ідут в монашки.

Рік була прикута                  до ліжка і вмирала

Вперше з місіонерською місією сестра Лідія (Ліджі Паяпілі) потрапила в Україну у 2000 році. Зізнається, їй дуже не подобалося у Києві: по-перше, не знала мови, по-друге, непросто було прийняти зовсім іншу культуру, по-третє, всі кудись поспішають у великому місті. Прожила тут всього півтора року і важко захворіла на туберкульоз кісток. Лікарі лише розводили руками і нічим не могли допомогти. Вісім місяців згасала на очах, гноївся хребет, хвороба прикувала до ліжка. Знаючи, що скоро смерть, настоятелька запитала, яке буде останнє бажання. Сестра Лідія відповіла: «Я не хочу вмирати в Україні, краще - в Індії, батьки легше це переживуть». Вдома лікарі теж повторили слова київських колег: медицина безсила.

- Пам'ятаю, одін врач, тоже індус, в Кієвє сказал: «Якшо Бог хоче, ви будєтє здорови». Я год била лєжачая, багато молілася. І одін раз Бог дал мені багато питання. Він хотєл бачити мене в Украінє, хотєл через мєня допомогти багато людей. Тоді я Йому сказала: «Господи, якшо Ти чуєш, ізцеляй мене, я їду назад в Украіну».

Після цього сестрі Лідії стало краще, з кожним днем відчувала полегшення. Згодом аналізи крові засвідчили значний прогрес в одужанні. І лікарі нарешті запевнили: «Ви будете жити». Але що робити в Україні - не уявляла. За освітою вчитель, проте розуміла, що освітянською роботою займатися не буде. «Я питала Господа: як маю допомагати людям, як Ти хочеш, що мені робити?» - згадує монахиня. Одного разу ще в Індії молилася за смертельно хворого чоловіка. А наступного дня він прийшов... здоровий.

- Я удівлялась: як може бути так?! І поняла, шо Бог просіт, штоби я молілась.

Ось так сестра Лідія десять років тому знову повернулася в Україну - цього разу на Закарпаття.

Одужують від безпліддя, раку, паралічу

Побачивши, який велелюдний натовп очікує сестру Лідію, я поцікавилася, чи так буває щодня.

- Та це мало, - посміхнулася монахиня. - Єщо автобус зі Львова записаний.

Виявляється, щодня приймає коли 200, коли 250 людей. Записують попередньо максимум 150 хворих. Річ у тім, що багато туристів приїздить відвідати монастир і, як тільки дізнаються про дивовижний дар сестри Лідії, просяться на прийом. Вона відмовити не може.

- Чи втомлюєтеся?

- По-людськи, можно сказать, так. Але розумійте: не я ізцеляю, це робить Бог. Не од мене сила йде.

Вона себе порівнює з трубою, якою згори йде вода. Але ж труба не тратить свої сили - так і вона. «Це не значить, що пришлі до мене - і всьо, здорови, - пояснює монахиня. - Бог сам знаєт, шо кому краще. Бо і смерть кого-то спасаєт». А звертаються до сестри Лідії з різними болячками. Якщо комусь її дар допоміг, обов'язково відгукуються: чи самі приїздять зі словами вдячності, чи переказують іншими паломниками. Є свідчення, що з допомогою індійської монахині вилікувалися від безпліддя, паралічу, раку, позбулися різних сімейних проблем.

- Я ніколи не акцентую, шо я ізцеляю, - ще раз наголошує монахиня. - Я просто стою перед Богом і молюся, прошу Господа благословіть. Це моя місія.

- Чи сумуєте за батьківщиною, чи збираєтеся повертатися додому?

- О нє! - не задумуючись, відповідає. - Нє відчуваю, шо я в чужой странє, тут люді мене принімают. Спочатку мнє нє подобалось, а тепер я дуже люблю Украіну.

Олена ПАВЛЮК,

Закарпатська область

Фото автора

 

19 червня 2014р.