Короткий посібник для туриста-початківця в Солотвино

«А пригадуєш, ти якось поїхав на курорт», – каже Господь. «Так, була така справа», – погоджується новобранець. «І от за столом ти сидів із однією жінкою. Вона попросила тебе передати їй сільничку. – сказав Бог. – Так от, це і була твоя місія на землі».

А ОТ ПЛАТИТИ БУДЕТЕ ЗА НІЧКУ…

Ну, щось подібне діється зараз і з cолотвинськими озерами. Вони ніби і вмирають, але солотвинці все ще готові передати сільнички бажаючим туристам. Вони давно зметикували, що це може стати не тільки змістом, а двигуном їхнього життя. Навколо озер виросло навіть ціле «село». Щоправда, воно більше схоже на дачні масиви. База на базі «сидить» і чигає на новоприбулих.

Колесо туристичного бізнесу починає розкручуватися вже з того часу, як ви з важкими валізами ступили на цю землю. Ви ще не встигли отямитися від дороги і пилюки, а воно вже обертається. Навколо вас, до речі. Люди з рішучими гаслами «Здаються кімнати» зустрічають вас першими. А якщо ви їдете залізницею, на дизелі, то ви їх побачите і почуєте ще у вагоні. У вас спочатку навіть може скластися враження, що це невеличкий мітинг.

Та й власники баз у цей час переживають найбільш стресові години. Люд приїжджає щонайменше на 2–3 дні. А тиждень чи десятиденка – то це вже для них просто втілення мрії. А зазвичай гості довго не залишаються. Треба ловити нових. І це дуже нелегко. Бо вони – як метелики, такі ж яскраві, полохливі, якийсь зайвий рух – і вони вже відлетіли. Тож чи не на кожній базі побачите оголошення: «Є вільні місця».

♦ Солотвинські озера з висоти пташиного польоту.

Багато хто воліє замовити відпочинок в інтернеті. І це не зовсім вдалий хід. Бо насправді ви уяви не маєте, які умови вам продають. Тим більше, що у багатьох готелях грошей за умови, які вам не сподобалися, можуть просто не повернути. «А де я візьму одразу на ваше місце нових людей?» – знизає плечима господар. Хоч через дві години, як ви заберетеся звідти, тут може оселитися хтось інший. Проте це вже залежить від людяності туристичного ґазди та від вашого талану. Тому найкраще пошукати місце для ночівлі вже у самому Солотвині. Щоправда, не дуже хочеться волочитися такою спекою, та ще й із багажем. Проте зусилля того варті.

Тут, на місці, ви можете обрати кімнату на всякий смак. Народні «люкси» – тому що з душем, туалетом, сяким-таким телевізором, холодильником у коридорі. Але телевізор може показувати тільки один «Інтер», а холодильник гарчати, як поранений звір. І, чого гріха таїти, невеличкі холодильники часто бувають без морозилок, тому про м’ясо та пельмені можете забути надовго. А може, вам запропонують просто ліжко з усіма вигодами надворі, зате найдешевше. Ну що ж, тоді будете мати уявлення, як живеться солдатам у казармі. А можете оселитися в ошатному будиночку, чепурному, з багатьма приємними прикметами комфорту.

Але у будиночку важливий дах. Деколи його вкривають таким матеріалом, що в кімнаті вам буде спекотно – приблизно так, як у сауні. Особливо, якщо вас поселять під стріхою. Багато тут справді екологічно привабливих хатинок. Тут – ви не повірите – майже все може бути із справжнього дерева, – стіни, стіл, лавиця, тумби, ворота, гойдалка, лежаки. До речі, лежаки можуть вам потрапити невідшліфовані. А на новозароблені рани накинеться сіль у басейні.

Проте, коли б ви не приїхали, платити вам доведеться, найімовірніше, за ніч. Тобто прибули о восьмій вечора і заночували, платите як за день перебування на солоній землі. Тому краще, щоб у Солотвино ви приїхали якнайскоріше. І скупатися встигнете, і відпочити, і призвичаїтися до нового середовища. Одне місце під новою стріхою вам коштуватиме від 50 до 150—200 гривень. Тому самі вирішуйте, наскільки легко ви готові розлучитися з такими грішми.

ПЛАВАТИ У БАСЕЙНІ МОЖНА ПРИМУДРИТИСЯ НАВІТЬ ІЗ ПАРАСОЛЕЮ

Адміністратори баз, а це найчастіше родинний бізнес – мама, тато, дочка, зять, свек­руха, теща – всі вони не стежать з такою пильною увагою за міжнародними новинами, як за погодою. Бо коли два дні поспіль іде дощ, розніжені поселенці починають пакувати валізу і поспішають додому. Але якщо пішов дощ, ви дуже не нервуйте. Досить, щоб він спинився, як гори починають парувати.

У басейнах, в які закачують воду із шахт, вода приблизно однакової температури увесь день. Причому напередодні та після дощу вона навіть трохи тепліша. Туристи – люди настільки екстремальні, що погоджуються на все, навіть плавати у басейні з парасольками або ж просто не зважати, що навколо булькає вода від зливи. Щоправда, трохи лячно, коли блискає і гримить. Грім віднаджує від купання навіть найзухваліших.

Ну от, а зараз про найважливіше – воду. Обираючи турбазу, не спокушайтеся одразу ціною. Спочатку впевніться, що на базі є басейн із солоною, наголошую, солоною, а не прісною водою. Або ж зовсім поблизу знаходяться солоні озера. Інакше вам посміхається така перспектива, як ще витрачати по 20 гривень за вхід у басейн на іншій базі, плюс – оплатити душ. А в таку спеку бігати якусь стометрівку до омріяної води – не дуже приємне заняття.

Але варто ще поцікавитися, чи є на базі газова плита? Якщо одна на 20—30 кімнат, ви неод­мінно зіткнетеся з матусями, які готують кашки дітям, а також бабусями, які смажать для всієї родини, та іншим кухонним людом. А готувати вам доведеться, якщо не хочете витратити за тиждень на харчі всю середньостатистичну зарплату. Бо ціни тут дуже навіть урочисті: 15—20 гривень – за першу, стільки ж коштує друга страва. Ну, й плюс всілякі кулінарні подробиці: салати, соки, чаї. До того ж їдальні теж треба шукати з ентузіазмом. Бо є такі, де готують абияк, а є такі, де вам подадуть дуже ніжний токан із бринзою чи просто-таки домашню квасолю з капустою.

Домашньої городини на узбіччях вулиць тут майже не продають. Хіба що сало, часник, цибулю, сливи, зрідка абрикоси. Все інше – завізне, ніби із супермаркетів, а ціни на голову вищі. Ну, й рікою тече вино, здебільшого з ізабеллових сортів. 25—30 гривень – і пляшчина ваша. До речі, торгуватися тут треба ще завзятіше, ніж в Одесі. Якщо вино по 30 гривень, за хвилину умовлянь продавчиня вам скине п’ятірку. На інших продуктах може пощастити й більше. А от базар далеченько – дорога туди займе у вас хвилин 20—30.

ТАКСІ. ДЯДЬВАСЯ, ДЯДЬКОЛЯ

Ага, можна ще скористатися таксі. Здається, що їх тут так багато, як у якомусь там Брукліні чи Лондоні. На багатьох тинах – народна реклама: «Таксі. Дядя Коля. 096…». І такі дядьвасі, дядьколі орієнтуються на те, як ви орієнтуєтеся у просторі. Із зупинки до бази можуть вас підкинути, наприклад, за 50 гривень. Бо потім ви, приголом­шені, зрозумієте, що вас перевезли за півсотні рідних гривень усього за 50 метрів. Але перевізники бувають всілякі. Є навіть добрі. Як у казках. Але це вже якщо вам карма ваша не завадить потрапити в руки доброзичливого водія.

І увага: рейсові автобуси зазвичай дешевші, аніж маршрутки. Проте з водіями можна доторгуватися до людської ціни, адже їхні заробітки вельми стихійні, а часом і стресові. А от збуджуючих покажчиків на дорогах, що ви за скількись там кілометрів будете у курортному Солотвині, немає. Один із відпочиваючих, який приїхав із родиною аж із Чехії, каже, що на дорогах не знайшов жодного покажчика, хіба один, який повідомляв, що він… уже в Солотвині.

А взагалі у Солотвино на відпочинок можна і треба приїжджати з власною машиною (якщо така є). Коли ні, намагайтеся умовити знайомих із транспортом. Тут майже на кожній базі прилаштують вашу автівку. Та, здається, навіть коли б ви приїхали на биках, місцеві газди оком не моргнули б, а десь би їх припнули. Тільки б ви погодилися поквартирувати саме у них.

А ще сюди багато хто приїжджає з дітьми. На багатьох базах для них облаштували просто фантастичні майданчики. За фантастичні ціни, звісно. А на деяких – просто обгороджена кілками гірка. Це вже кому як дозволяє гаманець. Дітей тут справді багато. Причому, навіть таких крихітних, яких ще носять на руках. Всіх їх намагаються занурити у воду. Тим більше, що втонути у ній неможливо, вода тебе тримає на поверхні. Проте й перевертає, як паперового човника, якщо втратити рівновагу. Тому можна хильнути солоної водички. А якщо вона потрапить у ніздрі або очі, то здається, що пекуча сіль біжить до тебе в мозок. Тому непогано мати біля басейну пляшчину прісної води. Але користі від такої халепи незрівнянно більше, аніж шкоди. Сіль дезінфікує, очищує, витягує зайве.

Взагалі солоні басейни допомагають багатьом. Але спочатку може бути загострення, причому, в декого так болять ноги, що здається, не можеш ходити. Це гарна прикмета, значить, щось рушило з вашого організму назовні. Можна ще спробувати подихати у соляній кімнаті у лікарні. Особливо тим, в кого астма та хвороби дихальних шляхів.

«ЖОНО МОЯ, СЕРЦЕ МОЄ, НЕМА ТАКИХ, ЯК МИ ДВОЄ!»

Ну, й на прощання – коли ви щось забули, не журіться. Тут можна купити все для доброт­ного відпочинку: капелюхи, надувні матраци, купальники, рушники тощо. Єдине, що тут неможливо купити ні за які гроші, – це спокій. О дев’ятій вечора всі починають розуміти, що світ тривимірний. І з цим світом треба або злитися, або скільки завгодно проти цього бунтувати. Три виміри забезпечують три турбази, які крутять дискотеки.

«Жоно моя, серце моє, нема таких, як ми двоє!» – волають на одній. «Шльоп, шльоп, шльоп, моєй любві послєдній погас угольок», – заливає село, як повінь, інша пісня. «Ах, какая женщіна, мнє б такую!» – ревниво перепруджує її інший потужний голос. І це три такі могутні ріки, що, здається, зараз тріснуть чарки та люстри. Коли б одна музика, то ще б нічого, але три заразом – це як Везувій, який починає гаснути тільки опівночі. Тому вам треба або на дискотеку, де справді весело і безтурботно, або встигнути, як у спальний мішок, одразу пірнути в сон.

Мар’яна НЕЙМЕТІ

 

23 серпня 2014р.