Як на практиці зарадити рейдерському захопленню спільного об’єкту, здійснене нахабним шляхом?

Що робити, якщо таки сталося: ви разом з іншими особами володієте майном, але з часом розумієте, що вести спільний бізнес не можете, між собою домовитись теж не можете. Співвласники подекуди сьогодні потребують юридичної консультації, оскільки вирішити питання «полюбовно» не можуть. Тоді в хід іде важка артилерія – судові позови, адвокати, оббивання порогів інстанцій, звернення в міліцію. Словом, все, що може хоча б наблизити спільних власників до грамотного вирішення питання.

«Раніше працювали разом, вели спільну господарську діяльність, - розповідає Мар’яна Німенко, співвласниця мийки, ресторану в Ужгороді. Будували заклад моя мама спільно із своїм братом. Згодом свою частку мама подарувала мені, а її брат віддав свою половину власній доньці. Тобто, раніше це був сімейний бізнес: ми разом сплачували податки, комунальні послуги, ремонтні роботи теж здійснювали разом. У травні 2012 року моя мама отримала позов до суду щодо справи – поділ в натурі спільної сумісної власності. Мова йде про поділ авто мийки і ресторану. Наші партнери забажали, щоб суд виніс рішення, згідно з яким одні стають власниками мийки, інші ресторану. Відтак, я мала стати повноправною господаркою автомийки, а партнерам відходить ресторан. Але, експертна оцінка цих об’єктів несумісна у ціновій категорії. 1 червня вже цього року я прийшла до будівлі, щоб потрапити в ресторан (для ведення підприємницької діяльності). Я цього зробити не змогла – виникла бійка. Мене, мого чоловіка і мою маму побили. Особливо прикро, що маму пенсійного віку (56р.) просто викинули на вулицю, ще й надавали стусанів. Зараз цим займається міліція, відкрито кримінальне провадження, яке внесено до єдиного реєстру досудових справ. Наші партнери, поки що, відповідальності за вчинені дії не понесли. Вони і до нині здійснюють підприємницьку діяльність, натомість нас до закладу не впускають. Хоча, ми маємо законні права співвласників. Наразі немає жодного рішення суду про поділ майна в натурі, тому ми однаково володіємо спільною власністю – кожен партнер має ½ частку спільної сумісної власності. Я вважаю, ще злочинне, рейдерське захоплення спільного об’єкту, здійснене мало що незаконним, та ще й нахабним шляхом. Ми неодноразово викликали міліцію. Заяву приймали, фіксували звернення, але на цьому все й закінчувалось, мовляв це господарські непорозуміння. Але, допоки немає рішення суду, ми маємо однакові права на утримання і ведення господарської діяльності. Суди можуть тривати роками, але ж нам потрібно заробляти кошти, щоб принаймні, харчуватися. Утім, ми цього зробити зараз не можемо. Я кілька разів намагалася потрапити в приміщення, на яке маю законні права (є всі необхідні документи), але жодного разу мені цього не вдалося. Не змогла я цього зробити ні в присутності міліції, ні приватної охорони, яку я замовляла на випадок повторного нанесення тілесних ушкоджень. Щоразу горою на дверях стає невідома особа, яка називає себе єдиним власником закладу. Це чоловік моєї партнерки. Він винаймає приватну охорону, і вони спільно перегороджують мені шлях до закладу. При цьому, громадянин Афанасьєв не показує жодного документу, який засвідчує його право власності на цей об’єкт. Натомість активно застосовує силові методи. Всі мої намагання потрапити всередину, закінчувались поразкою. Ми подали позов до суду, але через літній період (відпустки),  справа з місяця практично не зрушилася. Суддя, який має розглядати позов, вийде на роботу за кілька тижнів. Наразі мене турбує той проміжок часу, який розпочався кілька місяців тому і триває донині. Адже здійснювати підприємницьку, господарську діяльність я не можу. Має бути правовий механізм, який може вирішити питання ведення спільного бізнесу, допоки немає рішення суду. На цей об’єкти ми маємо рівні права. Але…»

Громадський активіст і правозахисник, Ярослав Козич так прокоментував ситуацію: «Міліція досліджує ці документи, і якщо є протиправні моменти, є підстави для реагування, вона це робить. Якщо є підстави для реагування зовсім іншого органу (суду), то вона має повідомити, що це є цивільно-правові  відносини. Все залежить від обставин».

Так само, на законодавство спирається і Олександр Пересоляк, громадський активіст і правозахисник. «Якщо майно сумісне, ним мають користуватися спільно: здійснювати господарську діяльність спільно, вести бізнес спільно, нести витрати теж спільно (все за спільною згодою). Такий порядок використання спільної власності. Але, якщо один із власників порушує права іншого… На практиці дуже важко цьому зарадити. Має бути рішення суду (про поділ в натурі, ухвала не чинити перешкоду співвласникові). Щодо ухвали, яка зобов’язує вести спільну діяльність, із власного досвіду скажу, то це не найкращий варіант. Тому що, як правило, вже за кілька днів співвласники знову можуть  чинити опір. Знову починається те саме. Тому, оптимальний варіант у вирішенні питань співвласників – поділ майна в натурі. Ще один момент – домовленість про компенсацію однією стороною іншій. Це теж відбувається за згодою сторін».

Якщо зануритись у законодавчу базу, то юрист Володимир Сільваші розповідає, що питання спільної власності в українському законодавстві є неповним. «Поняття спільна власність це доводі об’ємне питання, його потрібно поділити на два підпункти. Перше, це спільна сумісна власність, друге – спільна часткова власність. Це різні поняття, і ми маємо розуміти їх відмінності. Спільна сумісна власність – це, по-перше, право власності подружжя; по-друге, право власності під час приватизації. Простіше кажучи, ні чоловік/дружина, ні спільні власники приватизованого майна не можуть вчиняти дії без іншого власника (продаж, відчуження, ведення діяльності тощо). Тобто, неважливо, на кого оформлено правовстановлюючі документи на об’єкт нерухомого майна. Якщо воно придбано під час шлюбу, воно автоматично стає майном спільної сумісної власності. На жаль, більшість спорів виникає в площині спільної сумісної власності, тому що, воно не є визначеним, немає чіткої межі (майно наше спільне, але не когось конкретно). Що стосується спільної часткової власності, то це один об’єкт, хоч він і цілісний, і не може бути поділений. Таке майно може мати різних власників, які володіють певними частками ( ½ , ¼ інший варіант). Хоча це неподільний об’єкт, але є чітко визначено право власності на певну долю. В іншому випадку, якщо частка невизначена, це є спільна сумісна власність. Вже таке майно поділити можна лише двома шляхами: або добровільно за згодою всіх співвласників укладається нотаріально засвідчений договір, у якому вказується про перехід від спільної сумісної власності до часткової, де чітко зазначено частку кожного співвласника. При укладенні такого договору автоматично припиняється дія договору спільної сумісної власності. Інший варіант поділу спільного майна – через суд. До таких рішень, як правило, співвласники вдаються, якщо не дійшли згоди між собою».

Українська правозахисна практика свідчить, що співвласники не завжди можуть домовитись без втручання третіх сторін. Мова йде і про подружжя, і про бізнесових партнерів. Кожен із спільних власників частіше має на меті стати єдиним і повноправним господарем майна ( при розлученні і поділі нажитого, при розірванні бізнесових відносин). Але таке може статися тільки у випадку винесення відповідного рішення суду. Взагалі, юристи радять знаходити спільну мову, адже це найкращий варіант вирішення конфлікту. Адже, до прикладу, жоден суд не винесе рішення про поділ, припустимо, квартири. Це неможливо зробити через невідповідність технічним вимогам. Спільне майно може бути поділене на частки лише у випадку, коли є можливість облаштувати окремий вхід/вихід. У квартирі цього технічно зробити не можна, але вже у бізнесовому об’єкті такий розподіл може бути проведений. Поділ в натурі можна зробити рівнозначно, якщо це дозволяють будівельно-технічні норми.

«Не завжди є можливість технічного поділу, - продовжує Володимир Сільваші. У такому випадку застосовується судовий порядок позбавлення права спільної часткової власності з відповідною компенсацією. В судовому порядку робиться експертиза вартості тієї частки і перед винесенням відповідного рішення суду про позбавлення права власності, відповідна сума (вартість частки) ставиться на депозит суду. Тільки у такому випадку суд може позбавити вас права власності, якщо немає суми рівнозначно еквівалентної вартості частки, суд такого рішення не прийматиме. Це свого роду гарантія для співвласників».

Судитись в Україні дорого і не завжди перспективно. Тяганини можуть тривати роками, співвласники можуть навіть штучно гальмувати процес. Утім, як правило, один із власників таки користується спільним майном. У вітчизняному законодавстві є механізм, який передбачає іншому співвласникові компенсацію за перешкоду користування своєю власністю. «Це може бути сума, рівнозначна орендній платі, за можливості (якщо це великий об’єкт із різними видами діяльності) робиться аудит (скільки коштів заробили за відповідний період) і ці гроші у примусовому порядку сплачуються співвласникові, якому перешкоджали здійснювати діяльність. Особі, яка користується в цілому майном, вигідно затягувати судові процеси. Але не потрібно жити марними ілюзіями, що це буде безкоштовно. За все доведеться заплатити. Нагадую, подібні питання вирішується тільки в судовому порядку із залученням відповідних фахівців».

Взагалі, процес поділу майна важкий і складний. Юристи кажуть, якщо інтенсивно працювати, то за рік-півтора можна закінчити справу. Такі тяганини, як правило, тривають роками. Окрім втрати часу, втрачається також чимало коштів. Якщо обидві сторони розуміють, які збитки вони несуть (на суди, простій підприємства, оплата фахівців), найкраще для них – сісти за стіл переговорів. Так можна зекономити час і гроші.

Правозахисники вкотре нагадують, при купівлі майна чи вступі у спільну власність, не треба економити на юридичному супроводі. За словами Володимира Сільваші, навіть заможні люди намагаються максимально зекономити власні кошти. Через таку жадібність у ситуаціях, коли виникають спірні питання, вони, як правило, несуть найбільше збитків. Тому, радять організовувати роботу так, аби власник чи співвласник не міг надто впливати на долю об’єкту. Тобто, нерухоме майно має мати максимальну автономію (щоб жоден із власників не міг самостійно розпоряджатися майном). На початкових етапах ця процедура може здатися дорожчою, але потім вона виявиться ефективною, а головне правильною.

Папір стерпить все. Добре відомий факт, який навіть у юридичних питаннях залишається основним. Тому, найперше, що треба зробити – написати чорним по білому: хто чим володіє і в якій частці. Так можна уникнути непотрібних судових позовів, додаткових витрат, а головне – зберегти стійку нервову систему.

Лідія Вербицька для Ужгород.net