З «любов’ю» до особливих дітей: як обласна та міська влада опікується закарпатцями з вадами розвитку?

Ужгородські діти з особливими потребами успішно інтегруються у суспільство. Допомагають їм у цьому фахівці та педагоги медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя». Вихованці цього закладу відвідують садочки, школи та  беруть участь у творчих конкурсах. Наразі на обліку в соціальному центрі  зареєстровано понад 350 дітей та молоді з вадами розвитку. Ще 70 - щодня відвідують центр та беруть участь у навчально-виховному процесі. 

З ініціативи  громадських активістів Ужгорода та міста-побратима Корваліс 15 років тому в обласному центрі  відкрили медико-соціальний заклад для дітей та молоді з інвалідністю. Сьогодні соціальний центр опікується дітьми із розумовими вадами та хворими на ДЦП. Тут проходять комплексну реабілітацію понад триста п’ятдесят пацієнтів різного віку. Ще сімдесят мають можливість щодня відвідувати індивідуальні та групові заняття, які проводять на базі закладу.

Мирослава  Скубенич,  заступник  директора медико-соціального  реабілітаційного  центру  «Дорога  життя» розповідає: «Ми відкрили п’ять груп для дітей віком від трьох до вісімнадцяти років. Дві групи відвідують діти дошкільного віку, ще дві – діти шкільного віку, котрі за станом свого здоров’я не можуть засвоїти шкільну програму, відтак не відвідують школу. Крім того, центр здійснює соціальний супровід навчання в школі (спільно з Ужгородською ЗОШ № 20). А ще в нас працюють дві групи для молодих людей, які мають проблеми інтелекту. Отже, на сьогодні 70 клієнтів відвідує медико-соціальний заклад щодня».

З початку свого створення заклад реалізовує кілька програм, завдяки яким  діти успішно інтегруються та адаптуються у суспільство. Ужгородка Яна Чуван відвідує заклад з п’яти років. З діагнозом ДЦП, вона зуміла самостійно пересуватися  містом та досягти успіхів у  спорті. А ще дівчина часто навідується в «Дорогу життя»  та допомагає найменшим пацієнтам.

Зі слів Яни, центр «Дорога життя»  для  усіх вихованців став другою домівкою. Так, дівчина зізнається: «Коли я сюди потрапила – в мене почався новий етап у житті. На початку мені було страшно, адже я не знала як буду сама з усім справлятися. Тут нас дуже багато навчили: як тримати ложку в руках, як правильно їсти, застеляти ліжко  та куховарити. Загалом все, чого мене навчили - знадобилося у житті. Крім того, я часто приходжу і допомагаю іншим дітям. Проводжу з ними заняття,  годую та переодягаю малечу, слідкую за порядком . Вони завжди знають що можуть на мене розраховувати».

А ще дівчина каже, що завдяки  заняттям на сучасному апараті, який встановили у соціальному центрі два роки тому, почувається значно краще. У відділенні медичної реабілітації «Дороги життя» пацієнти, які самостійно,  але не досконало рухаються – мають можливість виробити правильну ходу за допомогою сучасного апарату.

Валерій  Дорофейчук, завідувач відділенням медичної реабілітації, медико-соціального  реабілітаційного  центру  «Дорога  життя» наголошує: «Два роки тому в нашому центрі з’явився сучасний апарат «Локомат». Дехто  вважає, що цей апарат вчить дітей з ДЦП ходити. Але це не так. За допомогою апарату діти лишень вдосконалюють свою ходу. В Україні таких апаратів є лишень вісім. В Ужгороді  - єдиний в західному регіоні, тобто один на п’ять областей».

Протягом п’ятнадцяти років медико-соціальний центр успішно реалізовує програми щодо навчання та виховання дітей з вадами здоров’я у закладах освіти. За словами директора соціального закладу, Олега  Кириленка, вихованці центру «Дорога життя» відвідують Ужгородську загальноосвітню школу № 20. Керівник закладу розповідає: « 18 наших дітей, серед яких дев’ятеро візочників і ще дев’ять  вихованців з легкими ментальними розладами, проходять навчання по індивідуальній та інклюзивній формі».

У  соціальному закладі  наголошують: найбільшим здобутком є те, що протягом останніх років  в місті вдалося зняти соціальну напруг щодо  людей із особливими потребами. Вихованцям закладу допомагають місцеві та закордоні меценати. Фінансову підтримку надає і держава.

Олег  Кириленко каже: «Наш центр фінансується із міського бюджету, в рік це майже 600 тисяч гривень. На превеликий жаль, фінансова програма виконується не в повному обсязі, утім, ми сподіваємось, що до кінця року місто нам  допоможе. Крім того, з обласного бюджету нам виділяють 190 тисяч. В нас є одна програма, яку фінансує саме  область. Але,  цих коштів все одно не вистачає, адже структура - далеко за мільйон».

У планах благодійників - створити трудові майстерні та гуртожитки для молоді з обмеженими можливостями. Крім того заклад потребує додаткового приміщення. Адже зараз корпуси медико-соціального центру розташовані на різних вулицях. У соціальному закладі сподіваються, що міська влада таки виділить приміщення, де якісно проводитимуть навчально-виховний та інтеграційний процес дітей з вадами розвитку.

Мирослава Куруц для Ужгород.net