Ужгородка Валентина Мілеант: Підкорити Китай, танцюючи (фото, відео)

Економістка за освітою, танцівниця за покликанням Валентина Мілеант заради улюбленої справи покинула рідний Ужгород через три дні після закінчення університету і переїхала до Китаю.

Коли їй запропонували контракт, не сумнівалася ні хвилини. Каже, що їхала попрацювати, і подивитися країну і не помітила, як відкладала і відкладала свій від’їзд.

Відтак, ось уже 2 роки Валентина підкорює комуністичний Китай своїм талантом, змішаним з епатажністю. Весь цей час її життя – це літаки, готелі та танцювальна сцена в країні, де панує комунізм, не прийнято виказувати свої емоції і голосно сміятися. Однак, своє життя тут вона ні на що б не проміняла, бо має змогу щодня займатися улюбленою справою – танцями.

Вирішила поїхати, коли відчула, що втратила смак до життя. Захотілося кардинальних змін. На економіста я пішла вчитися, як це часто буває, за бажанням батьків. Звичайно, якби я принципово не захотіла б вчитися, ніхто б мене не змусив, але… Вважаю, це вік був такий. Я була невпевнена і не знала, що можна жити і робити у житті все в кайф. Економічна освіта трішки направила мене в поглядах на життя, однак моїм натхненням завжди були танці. Тож наприкінці освіти я почала активно шукала контакти, щоб поїхати. А потім вийшло так, що один мій друг, який раніше танцював в Китаї, порекомендував нас з дівчатами тамтешньому менеджеру. Вона написала нам і запросила до співпраці. І ми поїхали….

Більша частина міроприємств проходить в провінції Гуангдонг, яка межує с Гонконгом. Тож роботи від початку пропонували багато і в столиці. А потім наш менеджер запропонувала наш колектив із чотирьох ужгородок компанії Hennesy, в якій проходив відбір на промо-тур їхньої продукції країною із зірками китайської і тайванської естради. Коли нас взяли – це був перший масштабний успіх тут.

В перервах між турами ми багато співпрацювали із зірками проекту VoiceofChina (аналог нашого Х-фактор, авт..) і навіть виступали на розігріві перед виступом Періс Хілтон. Я навіть знялася у кліпі найвідомішого ідолу китайської естради – Алана Тама. Йому біля 57 років і там він, як в нас Філіп Кіркоров – його творчість знають усі.

Я почала розуміти китайців, їхню мову і менталітет. Наперед знаю, які відповіді вони дадуть на запитання, як вони будуть реагувати в різних ситуаціях. Мені довелося швидко вчити мову, бо еnglish тут ніхто не розуміє. Наприклад, йдеш до ресторану і робиш замовлення: «I want rice with chicken and salad», а вони відповідають «Мімбай», що означає «Не розумію». Китайці такий народ, що дуже рідко будуть входити в твоє положення, тож доводилося викручуватися. Вивчила слова «tsuga» і « nugga» (це і те), і просто ходила в місця, де у меню були картинки і тільки показувала: те і це. Потім почала вчити назви, і потрохи зв’язувати слова до купи. Звісно, до цих пір бувають казуси, однак порозумітися можемо.

Жити в Китаї дешево, але все стрімко змінюється, а ціни ростуть. Поїсти на 1$ тут цілком можливо. Китайці так переважно і харчуються. Звісно, дорожче там, куди переважно їздять туристи. Телятина вважається дорогим задоволенням, а от курка, качка і гуси – найпопулярніші. А от кава тут дорога. Крім Старбакс є дуже мало місць, де можна скуштувати хорошу каву. В них кава асоціюється з Америкою. Великі порції, обов’язково з молоком. Коштує 3-4$. Це вважається дорого для Китаю, адже за 1 $ в багатьох місцях можна цілком пристойно перекусити. Наприклад, скуштувати їхнє “манто” з соєвим молоком із яйцями (омлет чи варене ціле). Чудовий сніданок. Гарнір з овочами і м’ясом обійдеться в 1-2$, залежно від закладу.

Заробітки для артистів-початківців в середньому сягають 1000$. В когось менше, а у когось – більше. З часом, коли з’являються нові знайомства і всі знають, що ти фахівець своєї справи, то починають відкриватися інші можливості.

Про чоловіків можна багато розказувати. Тут чоловіки по-іншому себе ведуть бо, з рештою, і культура тут інша. Для них дуже важливо створити родину, але, у той же час, інститут сім’ї сприймається як данність: так має бути. А от пристрасть, почуття тут не дуже відчуваються. Знайомляться тут теж не так, як ми звикли. Тут хлопці чекають, щоб дівчина перша подала знак уваги або сама підійшла. Ми спочатку думали, що вони сором’язливі, але помилялися. Просто так чомусь прийнято.

Тут круто мати дівчину-іноземку. Але для серйозних відносинах дуже важливо, як до цього поставляться батьки. Тут всі, хто не китайці, це Alians (прибульці). І де б ти не була, у Гонконзі чи Тайвані, всюди вони реагують однаково. Або дивляться на нас, як на музейні експонати, або намагаються щось по англійськи говорити, особливо, якщо це компанія друзів. Буває, що навіть просять сфотографуватися разом.

В Китаї варто спробувати рибу. Вона тут дуже смачна і готують її з різними пряностями. А із місць, варто відвідати не тільки Пекін і Китайську стіну, а і іншу його частину, скажімо, місто Хіан. Це вважається другою столицею.

Новини з Майдану показували по всіх каналах. Коли читала в англомовних газетах про розстріл людей, ніяк не могла заспокоїтися. Все говорила і говорила про це і не могла сконцентруватися. У нас у той день був концерт в іншому місті. Їхали усією командою на автобусі: танцівники, співаки, музиканти і кілька менеджерів. Вони мене розпитували, як таке можливо. Я годинами сиділа в YouTube, дивилася відео. Всі, хто мене бачив у ті дні, розпитували, як в Україні живуть моя родина і друзі. Чи у безпеці вони.

Тури і шоу закінчилися. Тепер починається найсерйозніша частина в моєму житті – все для себе. Якщо буду добре трудитися, то все в мене вийде. Зараз збираю свій колектив і працюю над відкриттям власної танцювальної студії в Тайпей сіті – столицяРеспубліки Китай на острові Тайвань. А також мрію потрапити в професійний танцювальний колектив, щоб виступати з ними по всім країнам.

Китай – не на сто відсотків моя країна. Тут не вистачає якоїсь живої енергії. Китайці голосно не сміються. У них не заведено показувати свої емоції. Однак, тут я займаюся своєю справою і у мене є все необхідне для нормального життя. Я маю достатньо для того, щоб добре вдягатися, їсти, подорожувати. Не можу сказати про якісь великі можливості, але це можливість танцювати і реалізовувати цікаві проекти. Маю безліч шоу, концертів, зйомок. Тож про своє рішення переїхати сюди ні на хвилину не пошкодувала. Взагалі, я ніколи і ні про що у житті не шкодую. Воно в мене чудове і чим більше я його ціную, тим більше воно мені віддає. Я щаслива, і бажаю кожному реалізувати себе.

Аліса Квич

Газета «Карпатський об’єктив»