На Закарпатті замість інтернатів впроваджують сімейне виховання (фото)

Нині інтернатні заклади області в стані активних реформ. Протягом останніх років у краї закрили Виноградівський дитячий будинок, де виховувались понад сто дітей, заклад у селі Бене на Берегівщині, а також перепрофілювали Часлівецьку школу для сиріт. Представники соціальної сфери переконані – зміни що відбулися – результативні.

Очільниця  Служби  у справах  дітей Закарпатської  ОДА Світлана  Якімеліна розповідає: «Коли розпочиналася ця реформа, в наших інтернатних закладах було понад п’ятсот п’ятдесят дітей. Цьогоріч ми  робили моніторинг, відтак на перше жовтня в інтернатах виховуються 227 дітей. А це  досить таки позитивний результат».

Торкнулися реформи й Чинадіївського закладу. Із закриттям дитячого будинку у селі Бене на Берегівщині – частина вихованців потрапила у Чинадієво. Так, директор  Чинадіївського  будинку-інтернату Світлана  Софілканич бідкається: «Рік тому до нас дали хворих діток. Зізнаюся, ми не були до цього готові. Це було досить складно, утім, нам вдалося з цим впоратися. Ці діти з різними діагнозами, і, до речі, всі вони – дошкільного віку. На жаль, вони тут не можуть залишатися довше ніж інші. Після семи років вони йдуть у заклади соціального захисту. Хоча, ми можемо їх утримувати й до десяти років».

Зі слів керівника Чинадіївського закладу, найскладніший етап для усіх дітей, які потрапляють в будинки-інтернати, це адаптація.

Світлана Софілканич зізнається: «Кожна дитина проходить оці всі інтернатні етапи: спочатку три місяці у Батьові, де встановлюють статус, потім - тут у нас адаптовується. Для дитини кожен перехід - біль. По – перше, їй важко те, що вона втратила родину, а по-друге – вона вже у другому місці, де чужі люди, багато дітей, новий колектив».

Поки в державі триває реформування інтернатів – в Чинадіївському дитячому будинку життя продовжується. Нині тут зростають 85 вихованців. З них 63 – з біологічних родин. Торік заклад прийняв понад 20 дітей. Водночас у 2013-му  майже півсотня малечі покинули інтернат.

Директор закладу Світлана Софілканич наголошує: «Торік одну дитину, яка виховувалась тут у нас всиновила родина з України.  З-за кордону – ніхто. Під опіку взяли одинадцятьох діток, у прийомну сім‘ю – дванадцятьох, в дитячі будинки сімейного типу теж пішли одинадцять дітей. Я дуже рада, що вісьмох дітей повернули батькам. Крім того, торік  у нас було  аж вісім випускників. Мене це дуже радує».

Діти, які тут виховуються забезпечені харчуванням, одягом та отримують повноцінну медичну допомогу. А також займаються спортом, відвідують бібліотеку та Чинадіївську загальноосвітню школу. Навчання та спілкування з однокласниками допомагає інтегруватися у суспільство, переконані педагоги.

Зі слів директора Чинадіївської  ЗОШ  Марії  Лашкай, вихованці дитячого будинку-інтернат відвідують школу з 2006 року й вчаться аж до дев’ятого класу. Так, Марія Лашкай розповідає: «До 2006 року вихованці цього закладу навчалися лишень у початковій школі. Тоді ми створювали окремі класи для вихованців дитячого закладу і окремі для учнів села. Але, через деякий час ми зрозуміли, що адаптацію краще починати з першого класу. І зараз всі учні навчаються разом. Я вважаю, що це дуже добре не лише для самих вихованців інтернату, а й для учнів, котрі проживають у селі. Зрештою, нині ці діти успішно здобувають знання разом зі своїми однолітками. Їх не вирізняють з-поміж інших ані вчителі, ані однокласники». 

Чинадіївський заклад фінансується з державного бюджету. Цьогоріч на його потреби виділили 7 мільйонів гривень. За допомогою державних коштів та підтримки меценатів для дітей тут створили умови максимально наближені до домашніх. Навіть облаштували спеціальні куточки для усамітнення. Проте, навіть такий, наближений до родинної форми виховання заклад не може замінити родину, переконані фахівці.

Так, доцент  кафедри  соціології  і  соціальної  роботи  УжНУ Зіта  Баторі-Тарцій переконана: «Ця система виховання функціонує в Україні з 70-х років минулого століття. На цю тему науковці написали чимало праць, провели багато досліджень. Відтак, доводять – дана система не досягає тієї мети, яку ставить перед собою. На жаль, будь-який інтернатний заклад,навіть найкращий, не може замінити сім‘ю. В першу чергу сім‘я, це – безпека, любов, турбота та близькі стосунки. Натомість в інтернатах - педагоги та вихователі. І при найкращому своєму відношенні до дітей вони все ж мають інші функції: їм потрібно виховувати, вчити, дисциплінувати, та передавати ті якості, які в сімейному оточенні абсолютно не природно відбуваються».

До 2017 року в Україні планують повністю замінити інтернати на альтернативну систему виховання, зокрема будинки сімейного типу. Наразі в області активно працюють в цьому напрямку. Нещодавно на Рахівщині відкрили 41-й дитячий будинок сімейного типу, де влаштували п’ятьох дітей – кровних братів та сестер.  

Керівник  служби  у справах  дітей Закарпатської  ОДА Світлана  Якімеліна каже: «Тут бачимо приклад, коли державна політика спрямована на те, щоб не розривати родинні стосунки діток, аби вони виховувались всі разом, в одній сім‘ї. В цьому будинку – діти різного віку, але всі знаходяться в родині, де є батьки-вихователі».

Для дітей, яких влаштовують у будинки сімейного типу мають бути створені всі умови для повноцінного розвитку. Такі родини знаходяться під соціальним наглядом. А батьки-вихователі проходять навчання не лише перед створенням дитячого закладу, а й що два роки.

Мирослава Куруц для Uzhgorod.net.ua