Заробітчанство на чужині як вихід кращого життя із депресивного Закарпаття

Нині заробітки є досить поширеним явищем в Закарпатті. Хтось працює, аби забезпечити себе і свою сім’ю, а комусь доводиться ховатись від небажаної мобілізації у наш складний час. Та деяких манить таке життя, тому й залишаються жити на чужині в достатку і з вірою у майбутнє, якого на Батьківщині не вдалось нажити. 

Трудова міграція населення Закарпаття є історичним явищем і бере свій початок ще з ХХ століття. Причиною міграції було безробіття. Люди виїжджали за межі своєї країни в інші у пошуках роботи для кращого життя, бо у своїй країні знайти робоче місце було важко. Ще до Першої світової війни наші діди та прадіди відправлялись за океан на заробітки. Працювали тяжко, аби заробити на власний клаптик землі. Здебільшого це були приватні пошуки праці. За роки незалежності закарпатські українці офіційно отримали статус безробітних, дехто втрачав роботу, а дехто активно її шукав.

Наш край, як і вся держава, переживає брак робочих місць, і тому закарпатці, яким не вдалося знайти роботу, або ж яких не влаштовує низька заробітна плата, що дуже притаманно нашій державі, шукають її у країнах-сусідах (Чехія, Польща, Словаччина, Росія, Італія та ін.) або ж за океаном. 

«Закарпатський обласний центр зайнятості за кордоном людей не працевлаштовує, а може допомогти знайти роботу тільки в області чи в Україні. Заробітчани ніде офіційно не реєструються. Є дуже мала частина тих, які виїжджають легально на роботу за кордон з посередництва фірм, які мають на це відповідну ліцензію. В Закарпатті є 5-6 таких фірм, які займаються працевлаштуванням за кордоном офіційно. Державний центр зайнятості не співпрацює ні з якими подібного роду фірмами», – розповідає начальник відділу організаційної та інформаційної роботи обласного центру зайнятості Федір Ромочуський. 

Ще у 90-х, а згодом і у 2000-х багато краян виїжджали на заробітки. А дехто намагається і нині, аби покращити свій соціальний статус. Прикро те, що на так звані «заробітки» їдуть кваліфіковані робітники, які за кордоном виконують зовсім іншу роботу. Але такі поїздки дозволяють заробити на життя людям, які з тих чи інших причин не змогли реалізувати себе вдома.

Найбільше мігрантів у Тячівському районі (понад 17 тисяч), Рахівському, Хустському (близько 10 тисяч в кожному з районів), Іршавському та Міжгірському (понад 6 тисяч в кожному). Найчастіше з цих районів їдуть працювати до Росії або Чехії.  Нині переважно це молодь, яка їздить на сезонні роботи і вдома буває тільки 1-2 рази на рік. Добираються туди, звичайно, не на державному транспорті (рейсові автобуси чи поїзди), а шукають альтернативний вихід у своїй місцевості, де проживають, організувавши автобус, який возить заробітчан в ті країни, куди їм потрібно.

Поспілкувавшись із мешканкою Іршавщини виявилось, що найбільше заробітчан із цього району їздять у Чехію, зокрема із сіл Білки, Ільниця, Осій, Імстичево. Із самого міста Іршави багато вибирають Америку. Також, як і в інших районах, простежується тенденція до виїзду в Росію (Москва, Санкт-Петербург). На заробітки їздять люди віком від 25 до 50 років. Багато нелегальних робітників є і серед молоді до 20-ти років, оскільки ніде не навчаються й не мають вищої освіти, тому й їдуть шукати кращої долі за кордон. 

«Багато із нашого району виїжджають дівчат і жінок, які працюють в сфері обслуговування (в кафе, в готельно-ресторанному бізнесі, посудомийками, прибиральницями, покоївками, сиділками з людьми похилого віку, няньками). Основний лейтмотив виїзду за кордон – відсутність фінансових засобів існування. До причини, яка штовхає закарпатців виїжджати світ за очі, я би віднесла ще й великий відсоток родичів і родинних зв’язків: багато із заробітчан їдуть завдяки своїм батькам, сестрам-братам і т.д.», – каже пані Оксана з с. Білки 

Обсяги трудової міграції населення Закарпаття є значними. Приблизно кожен п’ятий закарпатець у працездатному віці – трудовий мігрант. 

Звичайно, було б краще якби люди працювали вдома. Але економіка нашої держави не здатна створити підприємства чи нормальні умови для відкриття малого бізнесу, аби були надані нові робочі місця. І тому поки в державі не пройдуть зміни щодо зайнятості населення, доти трудова міграція залишиться великою проблемою для Закарпаття. Адже краще місце для роботи – це там, де ти живеш!

Валерія Дідух для Uzhgorod.net.ua

 

 

28 березня 2015р.