Землю вздовж річок потрібно повертати Карпатам!

22 квітня ми відзначали Всесвітній день Землі, покликаний „акцентувати увагу на захисті довкілля й збереженні того, що дала нам природа. Це стало приводом запросити в програму «На часі» 21 каналу Любов Фельбабу-Клушину, професора кафедри ботаніки УжНУ, аби поговорити про екологічні проблеми Закарпаття. Ми звикли до тези, що наш регіон рекреаційний, довкола гори й ліси, у нас нема великої промисловості, до того ж край очистили від пестицидів. Але не все так гладко, як хотілося б…

Між Мукачевом, Береговом і Виноградовом колись був величезний Чорний мочар

«Обличчя нашої області визначають лісистість і значна кількість водних ресурсів.  Із північного сходу ми відмежовані вододільним хребтом, з усіх інших боків – річками, мережа яких у нас у кілька разів вища, ніж в середньому по Україні, тож маємо замкнуту екосистему, де все дуже пов’язано: якщо порушуємо щось на одній частині території, то це обов’язково позначиться й на іншій. І, відповідно, однією з найважливіших екологічних проблем краю, на мій погляд, є порушення гідрологічного режиму, що тягне за собою багато інших негараздів, – розповідає Любов Фельбаба-Клушина. – Коли 70% такої області, як наша, вкрито лісом, котрий найглибше регулює водний баланс, то це гарантує екологічне благополуччя. Але в нас лише 50% заліснено. Кажу «лише», хоча інші регіони мають набагато менший показник, і ми в цьому плані – на першому місці. Але цього недостатньо, аби стримувати дуже потужний гідрологічний фактор».

Професор пояснює, що вода мусить проходити колообіг, і дуже важливою частиною при цьому є низовина – там, стікаючи з гір, живильна волога утворює болота, заплави, озера, відстоюється. Частина її випаровується й потім повертається у вигляді опадів, а частина переходить у підземні води. «Але що ми маємо на сьогодні? Ще з початку минулого століття стартувало масштабне осушення закарпатської низовини: спершу за Австро-Угорщини, потім за чехів, і в радянські часи процес продовжили. Тому нині не залишилося в низині жодного великого болота чи озера, яке б виконувало ті функції, про які я говорила. З одного боку, збільшилася кількість орних земель, а з другого – через незнання екологічних законів допущені помилки, які виправити дуже важко. Якщо ви уважно подивитеся на карту краю, то побачите, що між Мукачевом, Береговом і Виноградовом є чимала територія, на якій немає сіл. Колись там було величезне болото, яке називалося Чорний мочар. Його площа становила 16 тисяч гектарів! Воно забезпечувало інтенсивне випаровування та перехід поверхневих вод у підземні, а відтак – високе стояння ґрунтових вод. Нині це болото осушене, плюс проведена меліорація інших земель», – констатує Любов Михайлівна.

Із 60-х до 90-х років минулого століття рівень ґрунтових вод упав на 3 метри!

Усе це в підсумку призвело до того, що з 60-х до 90-х років минулого століття рівень ґрунтових вод упав на 3 метри – такі сумні дані Закарпатської геологічної станції. І проблема не лише в тому, що через це в людей всихають колодязі. «Відразу піднімається ступінь засоленості ґрунтів, зникають рослини-аборигени, натомість до нас проникають чужі види, яким нові умови підходять. Аби ми не опинилися серед регіонів, які потерпають від безводдя, потрібно проводити велику поетапну роботу. Не йдеться про те, щоб знімати обвалування з річок і руйнувати прокладені канали. Насамперед слід відновити функцію лісового покриву й у першу чергу – вододільного хребта, де беруть початок усі найбільші притоки Тиси, крім Боржави. Наприклад, верхів’я Ужа, Тересви, Білої й Чорної Тиси заліснені задовільно, а от Латориці – недостатньо. Це ж стосується й Ріки в Міжгірському районі. Тобто ліси тут треба відновлювати, причому за рахунок корінних порід – бука, граба, змішаних посадок. Тоді дощова вода затримуватиметься лісовою підстилкою й переводитиметься в ґрунтові води. Крім того, в межах вододільного хребта землекористування має відбуватися дуже виважено – кожен крок слід узгоджувати з екологами», – радить професор.

Що стосується низовини, то тут, за словами фахівця, слід засаджувати традиційними для місцевості дубом, грабом, тополею занедбані після розпаду колгоспів землі, що заростають чагарниками. А ще треба зберігати заплавні комплекси, які залишилися, та частково відновити їх у пониззі Латориці, змінити систему меліоративних каналів, щоб усе-таки ця частина залишалася заводненою.

Проблемою є й те, що уздовж річок закарпатці захоплюють землі під городництво. Люди мусять зрозуміти, що такі ділянки слід повертати природі, адже заплавні ліси й чагарники виконують потужну гідрологічну функцію, зокрема під час повеней і злив.

До речі, до всихання води в колодязях, що спричинене порушенням загального гідробалансу басейну Тиси, теж часто докладають рук самі краяни. Наприклад, будуються вздовж рік, де якраз є болітця та заплавні екосистеми, і осушують їх, бо вони їм заважають. Так само пробують позбутися потічків, роблять дренаж, аби прибрати «незручний» високий рівень ґрунтових вод тощо. Хоча в гірських районах цього робити не можна.

Насамкінець фахівець зауважила: екологічну свідомість закарпатців слід піднімати. Спочатку екореволюція має відбутися в наших головах, а вже потім вона втілиться в життя. І кожен може внести свою частку, щоб ситуація покращилася – хоча б не зривати ранньовесняні квіти, не скидати сміття в річки, толерантно ставитися до необхідності виділяти землю під заповідники тощо, пише "Закарпатська правда".

 

26 квітня 2015р. -->