Кунг-фу та багаторічний шлях до досконалості потужного ужгородця

 За національністю він словак. Жив у районі колишнього стадіону «Локомотив», що знаходився біля залізниці в районі, вже теж  колишньої, танкової частини. Зараз там — спортмайданчики  ще не зовсім полеглої профтехосвіти. Можливо, близька присутність спортивного осередку і привела на початках життя в бокс. Народився в 1941-му в Чехо-Словацькій республіці, а пішов у школу при Радянському Союзі. Школа була п’ятою. Знаходилася на площі Сталіна (тепер — видатного угорського провидця Петефі). Її вже нема на тому місці. Багато чого в житті змінюється. Скажімо, там, де тепер дев’ята загальноосвітня школа, тоді був міськвиконком. Сталін показував його працівникам на схід лівою рукою, але Бандура туди не дуже прагнув, а ріс собі на Радванці. Першими пристрастями для розвитку були футбол і загально-фізичні вправи найширшого діапазону. Його дитяча-юнацька команда грала якось на першості на «Спартаку», де він уздрів можливість записатися на бокс. Це й зробив негайно. Це стало, фактично, першим етапом для приходу в кунг-фу, аби стати неформальним лідером цього стилю в славетному місті над Ужем.

Боксер Чулак-бачі вчив усіх пристрасно і цікаво. Тренування стали головною пристрастю і домінантою буття. Потім на зміну йому прийшли більш молоді тренери і дуже відомі в школі боксу Закарпаття Степан Врабель та його тезко Вереш.

— А більше всього тренувався у Степана Врабеля, — згадує ветеран спорту і до цього часу активний спортсмен і пропагандист різних «сталевих» видів спорту О.Бандура.

Юнацтво тоді було дуже допитливе не до кафе, а до спортивних явищ. Тож прилучився і до бойового самбо, що культивувалося в спортивному товаристві «Динамо». В доброму спортивному гарті і був призваний у армійські  ряди.  Спершу був у спортивній роті в Азербайджані. Але після першості дивізії по боксу не дав наступати з нахабними претензіями до себе боксерам-азіатам, і вступив у завзяту та чесну бійку. Азіати заплатили кому потрібно, а слов’янин, як і належить, залишився в дурнях. Через те спортивну роту ненавмисно покинув і ввійшов у лави повітряних десантних військ. У 1965 році звільнився в запас, а в спорті прилучився до боротьби, бо ж у «Динамо» познайомився з тренером і переможцем всесоюзних першостей із вільної боротьби та дзюдо  Аркадієм Замлинським. А з тим було працювати і цікаво, і повчально. Руку міг переламати за одну секунду, але не робив цього. Був добрим.

Відтак у трудовому життєписі пан Бандура став на довгий, — аж 42-річний, — шлях у пролетарському середовищі. Залізні люди, мабуть же, тягнуться до заліза. Тож і трудився вправним автослюсарем у АТМП, мав чисельні нагороди за успіхи в праці.

Переймався і далі найбільше бойовим самбо, поглиблюючи навики принесені з десанту. Виступав і по лижному спорту, багатоборству ГПО. Почали, крім усього, засвоювати і карате, кунг-фу. Вони прийшло зі Сходу, куди показував свого часу монумент Сталіна, і захопили багатьох. У тому числі й автослюсаря Шандора Бандуру.

Прагнення до самовдосконалення в спортивних колективах прийшло, очевидно, від того, що сам Сашко Бандура був найменшою дванадцятою дитиною в родині .

Але й захоплення літературою з’явилися. Бо ж полюбив Ольгу — студентку-філолога Ужгородського університету. Затим і одружилися. Найбільше любить за передану глибину пізнання життя Тараса Шевченка і Максима Горького.

Крім праці на виробництві, загартований спортсмен, котрий був для молоді лідером, виховував підростаюче покоління улітку у військово-спортивному таборі в Анталовцях на Ужгородщині. Досі пам’ятає про всі настанови, які давав молоді, в теорії і відразу на практиці. Веде індивідуальний стиль оздоровчого життя, тренується зранку в стилі кунг-фу, заходить у спортзал до пані Штанги, відпрацьовує удари, захвати в пластичному рукопашному бої, цікавиться новою літературою з бойових мистецтв. І зі всього видно, що 78 років — це чиста дрібниця.

—Щодня почуваю себе просто чудово, — говорить. — Інакше й не повинно бути, по-іншому не рекомендую і всім думати. Особливо моїм учням. Від твоїх думок залежить і твоє здоров’я, свіжий гомеостаз організму, чистота мислення.

А щодо пролетарського минулого, якому було віддано зі спокоєм і задоволенням стільки років, висловлюється таким чином:

— Пролетаріат може піднятися на новому рівні. Він того вартий. Але вже без політики і гегемонії. Просто за словом Біблії трудові люди мають переступити через жадобу наживи, яка охопила суспільство, а відтак неспинно йти до ліпшого. На жаль зараз що не день — крокуємо лише до гіршого. Та це, вірю, минеться. І то в недалекому часі.

…Я йому не став заперечувати.

Василь ЗУБАЧ.

На ФОТО: Шандор Бандура з дружиною Ольгою.

 

17 червня 2015р.