Таких ресторанів у Європі було всього три - у Франції, Польщі та в Ужгороді! (ФОТО)

Руйнівна хвиля немов торнадо чи смерч пронеслася над багатствами народу й країни, нещадно руйнуючи і грабуючи все навколо. У силу збігу різних обставин, не оминули руйнування також легендарний історико-культурний і торгівельно-розважальний, колись добре відомий на весь Радянський Союз і зарубіжжя підземний ужгородський ресторан "Скала" Закарпатського курортторгу, що був розташований по вул. Радянській (тепер Собранецька), 32.

Спроба ознайомити нинішнього читача з діяльністю ресторану „Скала” на сторінках газети „Новини Закарпаття” від 12.12.2015 року супроводиться суттєвими неточностями і обмеженою інформованістю. Слідом появилися повідомлення  із викривленнями та вигадками в Інтернет-виданнях. А об’єкт і його доля  заслугову- ють на серйозну увагу та об’єктивну інформованість наших співгромадян з надією на відродження і осучаснення колись добре відомої візитної картки Ужгорода і краю.

Ресторан „Скала” відкритий в далекому 1968 році у винних підвалах, викопаних, за свідченням історичних джерел, турками в XVII столітті.

Директорами установи працювали М. Губкович, Й. Білак та М. Теліга. Серед перших працівників ресторану, добросовісна праця котрих принесла йому заслужену і нині безпідставно призабуту славу, були висококваліфіковані спеціалісти – старший інженер-технолог І. Шляхта, В. Панько, А. Комоні, І. Сідун,  М. Сірко, В. Вароді, Й. Лаврич, І. Лукач, керівники оркестрів Е. Адам, Б. Горват та інші. До речі, І. Шляхта розробив меню, технологічні карти на всі страви, замовлення на склопосуд, сервірування столів та майоліковий посуд для всіх страв закладу.

Співавтор цих рядків Й. Погоріляк був призначений в серпні 1970 року заступником директора ресторану, а в 1973 році виконував обовʻязки директора, а отже, про реальні події, пов’язані з легендарною установою – окрасою краю, у котрій прагнули побувати усі, хто хоч раз почув за неї, знає не за переказами.

Під керівництвом Й. Білака ресторан вміло й професійно, по-господарськи дружній трудовий колектив перетворив у високоприбуткове госпрозрахункове торгово-розважальне і культурно-туристичне підприємство. До його структури входили також добре відомі ужгородцям і гостям столиці Срібної Землі кафе „Молочарня” (нині, на жаль, зруйноване), кафе-бар „Каштан”, ресторан „Турист” по вул. Кошицькій, їдальня з буфетами в адміністративній споруді Закарпатського облвиконкому (нині – облдержадміністрація) і буфет на КПП „Ужгород”, що розташований на українсько-словацькому кордоні.

„Скала” знаходилася на глибині 32-х метрів під землею і мала 400 посадкових місць у декількох оригінально та привабливо, в закарпатському стилі оформлених залах.

Загальний вигляд залу можна побачити і нині на сторінках віднайденого нами рекламного проспекту „Ресторан „Скала”, що вийшов у світ 46 років тому, у далекому 1970 році російською мовою в Старосамбірській районній друкарні Львівського обласного управління по пресі, великим і за тодішніми мірками тиражем  - 10 000 примірників. Подібним тиражем у наш час навряд чи хтось дозволить собі видати рекламний проспект. А починалося видання такими словами:     

«Старожилы утверждают, что под городом в каменных катакомбах винних подвалов может разместиться все население Ужгорода. Повидимому, в этих утверждениях есть доля правды. Подвалов в Ужгороде действительно много. Мы познакомим вас с одним из них – рестораном «Скала» Закарпатского курортторга.

Это два старинних погреба, соединённых переходами. В давние времена они принадлежали императору. Сюда ужгородцы сносили государственную дань – каждую десятую бочку вина, полученную из вырощенного винограда. Ужгород славился виноделием. Гроздь винограда изображена на его древнем гербе.

Итак, приглашаем вас в «Скалу», - йшлося в ілюстрованому, досить привабливому та змістовному по мірках того часу рекламному буклеті.

З вулиці Радянської відвідувачі заходили у невеликий вестибюль з гардеробом і дзеркальною стіною. Вузьким коридором та короткими гвинтовими сходами вони спускалися в підвал і потрапляли в Малу залу ресторану. Вражало напівказкове облаштування гроту з нависаючими над головами присутніх темними, різноманітних форм, з безпечно обробленими  кам’яними брилами, з-за яких, здавалося, за вами хтось стежить, або й хоче підсісти та завести бесіду про далеке минуле, розповісти легенди про Білу Мадонну, привиди гротів чи Ужгородського замку, князя Лаборця... Контрастно незвична, часом насторожуюча, порівняно з будь-якими іншими місцями дозвілля, обстановка, що нерідко мимоволі зосереджувала увагу гостей, не даючи можливості силі спиртного задурманити голову, переважно до виходу на вулицю, особливо у спекотний літній період... Разом з тим, напівказкова обстановка формувала веселий і життєрадісний настрій.

Велику залу ще називали Залою Білої Мадонни. Зображення Мадонни здавалося володіло магічною силою і відразу попадало в поле зору, супроводжувало і зачаровувало гостей увесь час перебування у гроті, бо було рельєфно викладене в центрі на стіні білим камінням. Посередині просторої зали розташовувалася естрада, на якій регулярно виступали ресторанні та приїжджі оркестри, музиканти і співаки з пісенно-розважальним репертуаром. Виконувалися, звичайно, і пісні на замовлення…

Через  Велику залу  можна було пройти в Дегустаційну залу. Реклама запрошувала обов’язково скуштувати популярне тоді  біле сухе вино «Променисте», «одне з найкращих марочних вин, тричі відзначене медалями на міжнародних виставках-дегустаціях». Це було дійсно добре і якісне вино, подібного якому нині, на превеликий жаль, на Закарпатті та й в цілому в Україні просто немає. Та й ціна його була цілком доступна.

Стіни Мисливської зали дуже вдало і гармонійно прикрашали роги оленів і косуль та презентабельна шкура дикого кабана. А поряд величаво зустрічав гостей бурий карпатський ведмідь (опудало). Уздовж стін, оздоблених деревом-кругляком,  розташовувалися міцні дубові столи. Стільці вдало заміняли важкі, добротні  пні. А в кутку, ледь-ледь підсвіченому настінними лампами, формуючи атмосферу затишку і довірливості,  світився, стелячись теплом, камін.

У цій залі нерідко звучали захоплюючі, часом досить гучні та драматичні розповіді про реальні й вигадані мисливські та рибальські бувальщини, пригоди й легенди. Тут були найбільш вдалі полювання і блискуча риболовля, особливо після дегустації добротних і високоякісних закарпатського виробництва вина чи конʻяку…  Звучали аргументи і переконання, а часом і суперечки. Не було на тих відвідувачів Миколи Гоголя чи Остапа Вишні.   

Безсумнівно, пізніх відвідувачів приваблював зі смаком оформлений Нічний бар, у котрому формували відповідний настрій чудові, в приглушених, мʻяких тонах, світильники. Зручні меблі налаштовували на відпочинок, довірливу бесіду, веселий настрій у товаристві справжніх друзів. І хоч буквально поруч, на вулиці, безперервно рухався і гримів транспортний потік, шум до зали не доходив, адже від нього гостей захищала двадцятиметрова товща андезиту.

На завершення рекламний проспект закликав гостей запам’ятати, що «Скала» – це майже півторакілометрова  довжина залів відпочинку, 900 квадратних метрів привітної «печери».

Тут ви можете провести вечір після трудового дня, послухати музику, в жару сховатися на годинку в прохолодному підземеллі, а в похмуру і прохолодну погоду – погрітися біля каміна», – інформував рекламний проспект гостей.

В знаменитому ресторані-підземеллі ужгородці та гості відзначали різноманітні свята і важливі події: бал винозбирання (сюрето бал), дні народження, Новий Рік і т. ін. Одного разу й ми зібрали друзів-іршавчан та чудово провели Старий і весело зустріли Новий рік… Незабутньо!

Окремі зображення залу ресторану, опубліковані в буклеті, подано нижче. Збереглося навіть тогочасне меню закладу, на якому є помітка олівцем «1.IX.71 р.». Меню, якому вже близько пʻятидесяти років, викликає не тільки здоровий інтерес, але й аргументовані здивування та захоплення.

Холодні закуски: масло вершкове, 20,0 гр. – 0,12 коп.; сир «Ярославський», 50,0 гр. – 0,28 коп.; ковбаса «Львівська», 50,0 гр. – 0,28 коп.; буженина з хріном, 75/30 гр. – 0,48 коп.; мʻясна збірна закуска, 150, 0 гр. – 0,94 коп.; помідори мариновані, 100,0 гр. – 0,07 коп.; салат із свіжої капусти, 150,0 гр. – 0, 09 коп.; салат із свіжих помідорів, 150,0 гр. – 0,17 коп.; салат «полонинський», 200,0 гр. – 0,20 коп.;  сало з перцем, 50,0 гр. – 0,24 коп.; слива в вині, 100,0 гр. – 0,25 гр.

Другі страви: ковбаски в горшечках, 150,0/275,0 гр. – 1,27 карбованця;  буженина з гарніром по-верховинськи, 100,0/150,0 гр. – 0,94 коп.; чірке-паприкаш, 100,0/150,0 гр. – 1,00 крб.; курчата смажені «табака», 200,0/150,0 гр. – 1,62 крб.; косуля в сметанному соусі, 100,0/150,0-25,0 – 0,90 коп.

Кондитерські вироби та фрукти: цукерки «Карпати», 100,0 гр. – 0,58 коп.; цукерки «Алеко», 100,0 гр. – 0,63 коп.; шоколад «Цирк», 120,0 гр. – 0,34 коп.; шоколад «Дитячий», 100,0 гр. – 1,52 крб.; яблука, 100,0 гр. – 0,07 коп.; морозиво, 100,0 гр. – 0,36 коп.; виноград, 100,0 гр. – 0,08 коп.

Зазначимо, що, до прикладу, якість і користь того винограду, не рівня нинішньому, вартості ціни золота з гарантованим суттєво завищеним вмістом нітратів та інших шкідливих домішок. Це, на жаль, стосується сповна і всіх інших кондитерських виробів та фруктів. 

Коктейлі: «Закарпатський», 150,0 гр. – 1,26 крб.; «Скала», 150,0 гр. – 1,28 крб.

Напої та соки: напій вишневий, 200,0 гр. – 0.12 коп.; кава чорна, вищого сорту («арабіка») 100,0 гр. – 0,14 коп.; кава чорна з коньяком, 100,0/30,0 гр. – 0,74 коп.(це були натуральні кава і коньяк!); сік яблучний, 200,0 гр. – 0,22 коп.; сік вишневий, 200,0 гр. – 0,20 коп.; кава «гліссе», 100,0/50,0 гр. – 0,25 коп.

Вино-горілчані вироби: вина, 100,0 гр. - «Середнянське» – 0,26 коп., «Променисте» - 0,30 коп., «Закарпатське» - 0,58 коп., «Ціфрондлі», «Рислінг» болгарський та угорський   - 0,46 коп.; «Советское шампанское», пляшка – 4,20 крб.; конʻяки, 100,0 гр – «Закарпатський» тризірковий – 2,00 крб., «Єгипетський» - 2,28 крб., «Тиса» - 3,00 крб., «Ювілейний» - 3,15 крб., «Карпати» і  «Славутич» - по 3,30 крб.; горілка «Екстра», 100,0 гр. – 1,20 крб.; лікер «Лимонний», 100,0 гр. – 0,84 коп.; ром «Негро» - 1,25 крб.              

Тютюнові вироби: сигарети «Шипка» і «Сонце» -  1 пачка – 0,14 коп., «Мир» - 0,18 коп.

Щороку „Скалу” відвідували 280-350 тисяч осіб. Вхід був платний – 1 крб., який не отоварювали.  Ресторан працював до 3-ї години ночі.

Турбаза „Світанок”, „Інтурист”, санаторії, інші заклади відпочинку області організовували в ресторан екскурсії туристів з усіх куточків Радянського Союзу, Угорщини, Чехословаччини, Польщі та інших країн. Перед центральним входом в ресторан у пʻятницю і неділю стояли 50-100 відвідувачів, які чекали черги потрапити до нього, та ще 30-50 прогулювалися залами в очікуванні звільнення місць.

Допомагали в дотриманні громадського порядку в „Скалі» наряди міліції (начальник Ужгородського міського відділу міліції П.Бронтерюк).

У ресторані тривалий період працювали висококласні спеціалісти: М. Сірко, В. Вароді, І. Лукач, П. Вейкаші, І. Копча, А. Комоні. Бригадиром кухарів працювала Мучичка-Мишанич Марія, яка надала нам змістовну та важливу інформацію щодо роботи установи.

«Скалу» відвідали відомі особи, державні та партійні діячі – заступники голів Ради Міністрів СРСР, УРСР, секретарі ЦК Компартії України, космонавти, збірні команди СРСР, УРСР з футболу (у тому числі відомі футболісти В. Соснихін, В. Лобановський, Й. Сабо, Ф. Медвідь, А. Бишовець, М. Фоменко, В. Колотов, В. Турянчик, В. Банников, А. Гаваші та ін.), керівники автомобільного концерну з виробництва автомобілів „Жигулі” і „Лада” з м. Тольятті,  президент Національної академії наук Угорщини та багато-багато інших. В 1972 році в ресторані відбувся концерт Софії Ротару в супроводі вокально-інструментального  ансамблю „Червона Рута”; відвідали „Скалу” знамениті артисти-сатирики Штепсель і Тарапунька, інші артисти, режисери, оператори з Франції, Італії, СРСР, які знімали відомий фільм „Ватерлоо” біля селища міського типу Середнє. Вони, як і багато інших поважних гостей закладу, залишили свої зауваження, пропозиції та побажання в книзі відгуків відвідувачів.

Ресторан «Скала», зокрема, також декілька разів відвідали Анатолій Перевʻязко з Петропавловська-Камчатського, Василь Олійник з м. Києва та Юрій Поряков з м. Львова. До речі, усі вони неодноразово допомагали у забезпеченні ресторану дефіцитними на той період товарами – кавою в зернах «арабіка» вищого сорту, пивом «Пльзень Праздрой», шоколадом і шоколадними конфетами («Грилʻяж в шоколаді», «Золотий горішок»), плодоконсервною продукцією виробництва відомої угорської фірми «Глобус» та ін. продуктами, що користувалися підвищеним попитом. 

Висококласний фотограф турбази “Світанок” (заступник директора О. Попович) Петро Рац працював біля та в ресторані „Скала” з групами туристів майже щоденно. Його фото зберігають багато цікавих подій.

Другий секретар ЦК КП України Іван Лутак, відвідавши „Скалу”, попросив Книгу скарг та пропозицій, яка зберігалась в центральному буфеті. Це було близько 12-ї години дня. Оскільки ресторан відкривався о 13 год. дня, то йому не змогли надати Книгу скарг і пропозицій, на що секретар пожартував: „Так ми ж знаходимось у кам”яному віці”. Тоді скарг люди один на одного майже не писали, зокрема, в трудовому колективі ресторану, навіщо ж нам ця книга скарг, заявили працівники установи. Згодом І. Лутак посприяв виділенню Міністерством торгівлі України значних коштів для реконструкції ресторанів „Турист” в м. Ужгороді та „Червона гора” в м. Мукачеві, а також інших закладів громадського харчування Закарпатської області.

До «Олімпіади-80» у Москві М. Теняк, директор Закарпатського курортторгу, доручив начальнику Проектно-кошторисного бюро Мігаліско Ю. разом з іншими проектними організаціями виготовити проектно-кошторисну документацію з'єднання винних підвалів загальною довжиною близько 50-ти метрів та ресторанів “Скала” і “Турист” (по вулиці Кошицькій). Але з незрозумілих причин керівництво області в 1981 році ліквідувало торгову систему Закарпатського курортторгу.   

Біля центрального входу в „Скалу” розташовувався службовий вихід під номером 34. Далі, під номером 38 по вул. Радянській дислокувався винний підвал довжиною 30-40 метрів, який використовувався як склад підприємства «Скала».

Разом з тим необхідно зазначити, що нагнітаючо-витяжна вентиляція ресторану своїм шумом-гулом спричиняла чимало незручностей для жителів будинків по вулиці Радянській № № 28-38. Адже її виключали тільки о 23-24 годині ночі. Система вентиляції потребувала значної модернізації та осучаснення, ліквідації надмірного шуму.

У 1981-1982 роках на відповідальні посади в галузі торгівлі в м. Ужгород були переведені ряд спеціалістів з м. Хуста.

Керівники ресторану М. Теліга та В. Панько передали новому керівництву ужгородського об”єднання ресторанів і кафе ресторан ”Скала” у задовільному технічному стані, безпечному для експлуатації.

Нове керівництво Ужгородського об”єднання ресторанів і кафе в 1988-1989 роках безпідставно допустило закриття ресторану „Скала” замість того, щоб шукати шляхи вирішення капітального ремонту-реконструкції згідно з підготовленими на той період кошторисами. Однак, новопризначені кадри не змогли зробити нічого ефективного і перспективного, не збудували і не відкрили нові об’єкти, а тільки  закрили казковий ресторан «Скала» та деякі інші підприємства.

Обласне управління громадського харчування також не вжило жодних заходів щодо недопущення закриття ресторану «Скала». Необдуману і невиправдану ліквідацію унікального і єдиного такого типу в Україні ресторану «Скала» підтримало також тодішнє керівництво Ужгородського міськвиконкому. Відповідні служби Ужгородського міськвиконкому, обласний Комітет народного контролю не зуміли чи не захотіли переконати Ужгородське обʻєднання ресторанів та управління громадського харчування здійснити необхідний ремонт окремих ділянок ресторану «Скала».

Обласний комітет Народного контролю розглядав питання щодо вини посадових осіб в закритті ресторану „Скала”, але так і не визначив таких.

До того ж, доцільно нагадати, що ресторан „Скала” був важливим об”єктом цивільного захисту населення Ужгорода і області. Актуальність функціонування необхідної кількості подібних об’єктів, як відомо, нині, в умовах агресії східного сусіда, суттєво зросла.

Шум міста Ужгорода в зали ресторану „Скала” не доходив. Над головами відвідувачів знаходилася двадцятиметрова товща андезиту.

Щомісяця, дотримуючи вимоги техніки безпеки, а за  потреби - і частіше, з 4-ї години ночі і до 8-ї години ранку спеціаліст-шахтар проводив контрольну перевірку - простукування камʻяних стель „Скали”. Чому з 4 години? Тоді в залах ресторану наступала абсолютна тиша і деколи в цей період камені і самі падали на підлогу. Регулярно вівся журнал обстеження технічного стану стель грота-ресторану.

За період простукування назбиралось від 0,4 до 1,0 тонни каміння. Спеціалісти-шахтарі з Солотвинських солекопалень пояснювали: „Коли в залах ресторану „Скала” ходять або перебувають відвідувачі, грає музика, стоїть гомін, каміння „прилипає до стелі” і не падає. Це явище пояснюється законами фізики (з цього приводу були неодноразові звернення до вчених-фізиків Ужгородського національного університету).

М. Теняк, директор Закарпатського курортторгу, започаткував обмін досвідом роботи кухарів, офіціантів, адміністраторів, барменів ресторанів „Скала”, „Турист”, „Ужгород” та інших зі спеціалістами ресторанів м. Кошиці та м. Попрад Чехословацької Республіки під девізом „Ужгород варить Кошицям, а Кошиці варять Ужгороду”. Такий обмін досвідом роботи проводився два рази на рік: весною в ресторанах Ужгорода працювали найдосвідченіші словацькі спеціалісти, а восени - в містах Кошиці та Попрад -  працівники ресторанів і кафе Закарпатського курортторгу.

Доречно буде нагадати, що окрасою і чудовим супроводом відпочинку відвідувачів служили два професійні музичні оркестри та солісти ресторану.

Були і окремі проблеми: нерідко через недосконалість та недостатню потужність вентиляції в „Скалі” застоювався тютюновий дим; траплялися випадки обраховування відвідувачів і неякісного приготування окремих страв. Для викорінення обрахування відвідувачів у ресторанах „Скала”,  „Турист”, „Ужгород” та інших М. Теняк вольовим рішенням запровадив касовий розрахунок з відвідувачами.

У ресторані „Скала” безоплатно рекламувалася продукція підприємств системи „Закарпатвинтрест» (директор – В. Гісем) - виноградні вина „Променисте”, „Квітка Полонини”, „Троянда Закарпаття”, коньяки в асортименті; сувенірні набори з них, соки фруктові, плодоконсервна продукція та інше.

Нами названі об’єктивні факти щодо діяльності знаменитого ресторану «Скала», при цьому акцентовано на його великій популярності не тільки серед ужгородців, закарпатців, але й громадян всього Радянського Союзу та зарубіжних країн. Загалом таких ресторанів, згідно з наявною інформацією, у Європі на той період було три – у Франції, Польщі та ужгородська «Скала» в Україні. Але чи не найскладнішою з них, з численними лабіринтами та багатьма залами загальною кількістю 400 посадкових місць, із складними технічними рішеннями, була саме закарпатська «Скала».

Далекоглядні керівники бачили перспективи розвитку об’єкта. Зокрема, було розроблено план зʻєднання ресторанів «Скала» і «Турист» (по вул. Кошицькій), з реконструкцією і використанням для цього закинутих винних підвалів. Нині такий план здається фантастичним, нереальним. А тоді його дійсно планували реалізувати. Одночасно, з метою розширення посадкових місць, а головне – для забезпечення належного санітарного стану, планувалося винести кухню і вбиральні з підземелля в двоповерховий будинок на вул. Радянській (Собранецькій), 34, де тоді розміщувався гуртожиток.

Чимало цікавого ще можуть розповісти про діяльність знаменитого ресторану „Скала”, який притягував до себе багато- чисельних туристів з далеких світів, колишні працівники сфери торгівлі: В. Панько – директор Ужгородського об”єднання ресторанів і кафе; Ю. Липей - колишній начальник управління торгівлі Закарпатського облвиконкому; О. Фабіян - колишній начальник відділу торгівлі Ужгородського міськвиконкому; І. Лакатош – заступник начальника обласного управління торгівлі, нині кандидат економічних наук, доцент Ужгородського торгово-економічного інституту,  та інші колишні працівники і відвідувачі закладу.

Заради справедливості необхідно зазначити, що за роки незалежності в Закарпатській області сформовано чудові й добре знані зони відпочинку  - «Воєводино», «Старе село», «Лумшори», «Вішка», привабливі готельно-ресторанні комплекси в с. Сторожниця та с. Барвінок (ранчо «Золота гора») Ужгородського району, містах Мукачеві та Ужгороді, Воловецькому, Міжгірському, Свалявському, Хустському і Тячівському районах. Однак, жодного, на зразок унікального і привабливого та економічно успішного ужгородського ресторану «Скала» на Закарпатті та й у цілому в Україні до нині нікому створити не вдалося.

Якщо відкинути вигадки і фантазії щодо знайденого одним із жителів міста підземелля, то автори цієї публікації хотіли би сподіватися на реальне відновлення діяльності легендарного ресторану «Скала». Крім окраси міста, збереження і формування елементів історико-культурних традицій, установа служила б місцем, без перебільшення, паломництва до Ужгорода, фактором активізації приїзду туристів до Ужгорода. І, звичайно, діяльність ресторану суттєво поповнила б місцевий бюджет. 

Ми сподіваємося, що найближчим часом в Ужгороді чи області знайдуться сміливі і наполегливі підприємці, або й інвестори з-поза меж області та України, які відновлять роботу легендарної «Скали» – чудового місця культурного дозвілля ужгородців і гостей міста.

 

30 січня 2016р.