Закарпатська рятувальниця ще й вправна майстриня

19 травня Україна святкує День вишиванки. Це вже десятий рік, відколи наша держава вшановує цей етнічний елемент, який віднедавна одягла майже вся Європа. Вишиванка стала символом української душі, нездоланної волі та прагнення до свободи.

Є чим похвалитись у цій творчій та кропіткій справі й рятувальницям Закарпатської області. Сьогодні ми розкажемо вам про одну з них…

Тетяна Вовчок вже 19-ий рік працює диспетчером у 12-ій державній пожежно-рятувальній частині міста Берегово. А у вільний від роботи час… вишиває справжні витвори мистецтва. У свою скарбницю досягнень Тетяна поклала не один десяток сорочок, рушників, подушок, килимів та інших необхідних у побуті речей.

Народилась Тетяна Миколаївна на Закарпатті у місті Берегово. Тут пройшло її дитинство і юність, тут вона одружилась, народила трьох чарівних дітей, тепер чекає на онуків. І, як багато років тому, кожну вільну хвилину присвячує улюбленому заняттю, любов до якого ще змалечку прищепили бабусі. Тоді, за розповіддю Тетяни, майже всі жінки на Берегівщині ткали килими, займались вишивкою тощо. Її бабусі не були винятком – вони неабияк шанували народні промисли. Допомагали літнім жінкам онуки – так Тетяна і навчилася мистецтву прикрашати тканину візерунками. До речі, Тетянина мати вишиванням не займалась – не мала до цього хисту, а от доньці, напевно, талант передався від бабусь у подвійному розмірі.

«Займаюся цим і на роботі», – зізнається Тетяна. – «Інший раз, всю ніч, не знаючи втоми, вишиваю, якщо час дозволяє. А іноді, коли багато викликів, то не до мистецтва стає… Кожен дзвінок до Служби порятунку приймаю близько до серця, переймаюся станом людини, якщо є постраждалі, дзвоню до швидкої та лікарні, дізнаюсь про самопочуття. Після таких «тяжких» викликів, звісно ж, вишивання відкладаю в сторону, настрою немає зовсім ніякого. До речі, все ж таки від мами мені щось у спадок залишилось (сміється), адже вона також працювала диспетчером у цій пожежній частині, і також у другій варті. Тож мені від неї варта у спадок перейшла».

Милуючись шедеврами майстрині, розумієш усю велич її таланту та відданість справі: кожен маленькій хрестик чи лінія вишиті з професійним ставленням – охайно й надзвичайно гарно. Недарма роботи Тетяни Миколаївни беруть участь у різноманітних виставках і конкурсах – демонструючи талант жінки загалу. Через вишивку майстриня не просто дарує людям красу у вигляді сорочок чи рушників, а й виступає своєрідним носієм стародавніх традицій, берегинею багатовікової культури.

«Дуже люблю вишивати угорською та стародавньою гладдю, також вишиваюхрестиком», – розповідає про своє захоплення Тетяна. – «Усе залежить від речі та настрою, з яким сідаєш за цей медитативний вид мистецтва. Якщо малюнок мені подобається – то справа йде швидко, можу вишити картину й за місяць. А якщо, так би мовити, душа до цього не лежить – то робота займе набагато більше часу. Нерідко до мистецтва мене надихають діти. Ось наприклад, тепер сину Михайлу вишиваю подушечку під обручки та рушник – незабаром весілля. Молодшим Вікторії та Владиславу (вони в мене двійнята) щороку на перше вересня до школи мушу вишити по сорочці. І обов’язково новій! Я не тиражую свої вироби, відтак кожна річ виходить оригінальною й унікальною. Ще хотіла б навчитись вишивати стрічками, так що є до чого йти».

Окрім таланту відтворювати на тканині справжню красу, наша співрозмовниця ще й героїзмом відзначилась. У березні цього року, відпочиваючи на природі, побачила, як 5-річний хлопчик побіг за м’ячем і впав у воду. А стрімка річка понесла дитину. Тетяна не розгубилась та кинулася витягати його з води. Відтак врятувала життя малому.

І таких, як Тетяна Миколаївна, в оперативно-рятувальній службі Закарпаття – хоч греблю гати! Співробітники ДСНС на власному прикладі показують, що можливо робити світ не тільки безпечнішим, а й прекраснішим. Рятувальники мають різноманітні таланти, про які ми обов’язково напишемо трохи згодом.

У ДСНС України у Закарпатській області