Його стараннями букові праліси Карпат занесені до спадщини ЮНЕСКО (фото)

Із біографії.  Федір Гамор народився 28 березня 1951 р. в селі Верхнє Водяне Рахівського району в родині лісоруба. Закінчив біофак Ужгородського університету. Працював у Великобичківському лісокомбінаті, першим секретарем Рахівського райкому комсомолу, секретарем парткому колгоспу, заступником голови райвиконкому.

            Доктор біологічних наук, професор, академік Української національної екологічної академії.    1987-го призначений директором  Карпатського державного заповідника, територію  якого  зумів збільшити майже у п’ять разів і перетворити його на біосферний та  домогтися міжнародного визнання резервату. (Нещодавно перейшов на посаду заступника – «треба молодим давати дорогу»).

 Автор ідей і розробник кількох законів, прийнятих українським парламентом,  щодо сталого розвитку Карпат і заборони суцільних рубок; створив єдиний в Україні Музей екології Карпат...

            Зумів налагодити плідну співпрацю з екологічними інституціями як сусідніх країн, так і Швейцарії, Австрії, Німеччини.Створив 4 наукові лабораторії, географічно-інформаційний центр, заснував і видає  всеукраїнський еколого-освітній журнал «Зелені Карпати» і газету, потужний веб-сайт.

            Півтора десятка літ тому, уперше в державі, 9 квітня 1996 р. на сторінках центральної «Голосу України» у статті «Чи могли б Карпати прийняти Зимову Олімпіаду?» обгрунтував: це можливо!         

            Кавалер ордена «За заслуги», заслужений природоохоронець України, почесний громадянин міста Рахова і румунського – Вішеу де Сус. Американський біографічний інститут назвав його «Людиною року-97».

                Змалку характер гартував трудом. Тепер працею долає перепони

            Йому постійно бракує часу. Весь у роботі.

            І так змалку.

            Самодисципліна. Відповідальність. Обов’язковість.

            Точність у слові й ділі.

            Ніколи нікому не догоджав. Цим не раз програвав, але цим же кінцево й вигравав.

            Надто делікатний. Тому й малослівний.

            Цінує допомогу. Чим може - споможе.

            Палкий патріот. Прикипів до рідних місць так міцно, що ніякою спокусою й дарами його з Рахова не відірвати. Чує велику силу і материнську любов вітцизнини – цих суворих і водночас лагідних місць. Це багато в чому завдяки саме Федору Гамору  сюди, аби вивчати таємничу силу гір і розповідати про них, сприяти і оберігати їхні природні скарби, пронесені крізь століття, - приїжджали і їдуть уже мало не щомісяця відомі вчені Європи.

            Це він крок за кроком, неспішно, але упішно розвиває сміливе твердження: Рахів – гуцульський Париж. Недаремно місто увінчало його лаврами Почесного свого громадянина.

            Саме тут, п’ючи чисту воду з рідних криниць і міркуючи про  сенс життя, Федір раз і назавжди зрозумів: його місія -  дбати про ці гори, їхні рослини й тварини; донести до світу континентальну значимість Українських Карпат. Тоді з нього тутешні чиновники часто глузували, кепкували, підсміюючись, мовляв, усі, хто йде в науку, - трохи дивакуваті... Але тепер, коли його ідеї підкріплюються ваговитими ґрантами Світового банку, коли до Рахова їдуть німці, австрійці, швейцарці, румуни, словаки, чехи, американці й учені з інших країн, аби розвивати й переймати новизну екологічних здобутків Гамора-науковця, - учорашні кепкувальники першими плещуть у долоні похвальби. Він тільки стиха посміхнеться і продовжує робити своє. Береже час на основне – вторинне мало цікавить.

            Гамор-учений володіє хистом окреслювати головне. Уміє зосереджувати сили саме на ньому. А завдяки науковим прийомам - точно прогнозувати екологічні процеси. У своїх наукових працях, публікаціях у пресі й популярних виданнях за три роки до біди передбачив другий нищівний паводок у Карпатах 2001 року. Скажете, інтуїція? Можливо. Але так знати й відчувати настрій, подих і стогін рідних гір може лише той, хто в них народився, любить і береже та лікує їх – пером, наукою, життям.

            ... А все починалося з повоєнного – бідного і страхітливого своєю сталінщиною -дитинства. І, як кажуть, на голого й дригота: батька доля двічі кидала на самий низ. Уперше на війні. Будучи призваним угорським окупаційним режимом і відправленим на фронт, з патріотичних почувань з групою закарпатців «здалися в полон руським браттям». Але хтось зі СМЕРшівців так перестахувався, що юнаків з-під Карпат, які мріяли «воювати разом з братами проти ненависних загарбників»,  відправили на чотири роки до Сибіру... Потім Дмитро не захотів іти в колгосп, а одноосібника нещадно притісняли... Життя було тяжким і бідним. Страждали всі. Та діти особливо. Відтоді, тільки-но звівшись на ноги, Федір трудився, сказали б нині, по-дорослому. Часи, Богу слава, змінилися. Але ота жага труда стала органічною. І його розум, загартований характер та сила волі переплавили її в щоденну потребу.

            Життя заставляло Федора долати труднощі. Образно кажучи, ішов ніби з верха на верх – усе д’горі й д’горі. І мусив у домотканій торбі, що в’їдалася вузькими вервечками в плечі, нести собі все необхідне сам. Інакше у суворих горах просто не виживеш!.. Але він кріпився, не давався біді в руки, мужнів. Мабуть, з отієї охоти бути сильним – і виріс, нівроку, таким високим і дужим.

            А тоді, в ранньому дитинстві, як герой тієї легенди, - мусив аж тричі доводити свою силу. У Федоровому випадку – фізичну міць і жагу знань, які опановував аж у трьох окремих школах – початковій, восьмирічній і середній. І ходив пішки через хребти щодня по десять кілометрів туди і звідти. А ровесники, які пішли працювати, таки не розуміли його. Для чого, мовляв, такі муки?

            Але ж Федя не мучився. Навпаки – його притягували й захоплювали книжки. Вчився відмінно. І яким гірким було розчарування юнака, коли (аби не отримав золоту медаль!) з російської мови – бачте, педагоги все-таки знали про батька і були ідеологічно невсипущі, - поставили четвірку. І ось коли 90-го року захищав докторську дисертацію, то попросив академіка Костя Меркурійовича Ситника, - говорити по-українськи. Щось шкільне - не то образа, не то сумнів – ставали наче перепоною... Академік дозволив. Це вже потім Гамору сказали: його  дисертація перша, захищена українською мовою.

                                     Довів світу континентальну значимість Карпат!

            Таки звивистою видалася стежина до таємниць науки. Але змістовною. Федір і тут  торував свій шлях з верха на верх – усе д’горі та д’горі.

            Випускника десятирічки Гамора того вже далекого і пам’ятного 1968 року, - призначають... учнем лісника. (І донині дуже гордиться цим записом у трудовій). Цей факт його зайвий раз переконав: учитися треба! У Великобичківському лісокомбінаті досить скоро зарекомендував себе працелюбним і кмітливим. Директор підприємства Олександр Дікер, керівник мудрий і далекоглядний, покликав юнака до себе і сказав: «Нам потрібні, крім лісівників, і екологи». Тоді це зазвучало цілком по-новому. Так Федору дали направлення на біологічний факультет Ужгородського університету. І за п’ять років хлопець не просто вчився, а став одним з найкращих студентів. Його дуже, наче сина, полюбив відомий професор Комендар. І привив Федору не меншу любов до природоохоронної тематики. У лісокомбінаті після вузу дали попрацювати півроку. Потім настійливо, навіть всупереч волі, порекомендували іти працювати в комсомол. За сім років Гамор-інструктор став першим секретарем райкому комсомолу. І таким, що був обраний – серед секретарів то була рідкість – делегатом ХІХ з’їзду ВЛКСМ. Але перед самим форумом його вже в Москві прооперували – апендицит... На другий же день написав лікарям розписку, аби виписали. Ледве зайшов до залу. І тут до нього підійшов «всесоюзний перший» Борис Пастухов, потиснув руку і побажав якнайскорішого видужання.

            Це лише Гамор зумів на тій неспокійній флагманській посаді в комсомолі захистити кандидатську дисертацію і щодня викроювати час читати фахову літературу й писати, проводити досліди – майже підпільно, бо «вожді» на дух не переносили «таких мудрих», які не до кінця віддавалися справі комсомолу... Він почав рватися ближче до улюбленої справи – не відпускали. Підготував рівноцінну кадрову заміну. Нарешті направили секретарем парткому у рідне село. Парадокс: батько й чути не хотів про колгосп, а син став партійним зверхником...

            Він знав, як доводити справу до кінця, спрямовувати силу колективу і окремих людей у потрібне русло, бо сам трудився постійно. А раз так, то перевели на посаду заступника голови райвиконкому. І тут перед ним могла відкритися добра перспектива. Але практично всі вихідні й відпустки, коли вдавалося, то і щоденно викроював час на науку – уже працював над докторською. Присвятив її екологічним аспектам рослинного покриву Українських Карпат. А 1987-го нарешті став керувати Карпатським державним заповідником. Тоді та установа вважалася в районі практично «відстійником» для відправлених у почесне заслання керівних кадрів. Тому там накопичилася низка системних проблем. Гамора кинули туди з єдиною метою: хоча б розчистити завали й «примарафетити фасад».

            А для нього як науковця це стало воднораз триєдиним випробуванням таланту: показати хист керівника, продемострувати здібності без п’яти хвилин доктора наук, утвердити себе як особистість, котра плекає в собі можливість прислужитися екології рідних гір. І це щось більше, ніж будь-який азарт, бо то усвідомлена, цілеспрямована пристрасть, навіть сенс цілого життя!..

            - Шістдесят тои прожитих і  таких спресованих років. Якщо підбити проміжний підсумок... – легко провокую академіка Гамора.

            - По-перше, створив Карпатський біосферний заповідник, домігся включення до його складу всіх висотно-поясних зон – від передгір’я до субальпійських і альпійських. А з найвищою горою Карпат Говерлою, а також Угольсько-Широколужанськими та Чорногірськими пралісами і Долиною нарцисів – це цілісна прородоохоронна система... У 93-му і 97-му роках  за моєю ініціативою уряд прийняв два рішення, включивши до території заповідника нові масиви – регіональний ландшафтний парк «Стужиця», ботанічні заказники «Чорна гора» і «Юлівська гора». Це нині унікальний природний комплекс, що підковою розкинувся мало не по всьому Закарпаттю. Подібного в Європі не знайти!.. По-друге, домігся міжнародного визнання заповідника: він увійшов до до скдладу міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, тричі нагороджувався Радою Європи престижним Європейським дипломом у 1997, 2002 і 2007 роках.

            Це на основі його наукових розробок, численних статей і завдяки умінню знайти однодумців й запалити ідеєю, уряд 98-го прийняв постанову «Про заходи щодо державної підтримки Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 рр.». У продовження цієї ідеї розробив «Концепцію створення спеціальної еколого-економічної зони «Рахів» як моделі сталого розвитку гірських регіонів. Чимало зусиль і досвіду разом з тодішніми народними депутатами вклав у розробку системоутворююючих законів: «Про статус гірських населених пунктів України», «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону».

            Важко знайти такого наполегливого науковця і громадського діяча, котрий би так плідно і результативно працював. 1998 року Ф. Гамор зініціював прийняття рамкової конвенції про охорону і сталий розвиток Карпат; домігся включення букових пралісів Карпат до переліку об’єктів усесвітньої спадщини ЮНЕСКО.            

            До того ж – він великий будівничий. Спорудив єдиний в Україні чотириповерховий Музей екології Карпат площею тисячу квадратних метрів, збудував своїми силами без жодної допомоги у важкі кризові роки 15-квартирний житловий будинок для спеціалістів заповідника, триповерховий Музей нарцису в знаменитій однойменній долині біля Хуста, високогірні екопункти під Петросом та Піп-Іваном Марамороським, двоповерховий еколого-освітній «Центр Європи», на два поверхи еколого-освітній центр аж під самою красунею Говерлою. А ще – столярний цех з виготовлення дивовижних лісових меблів, демонстраційну гуцульську пасіку, форелеве господарство, розсадники, парки... Вилеліяв, як дитятка, аж чотири наукові лабораторії: лісознавчу, зоологічну, ботанічну і екологічного моніторингу. Його фантазії і одночасному втіленню їх у матеріальне творіння немає меж! 

            Та основним я назвав би те, що Федір Гамор-учений - і це визнано європейською наукою! - довів: дубові, букові і ялицево-смерекові праліси Українських Карпат становлять найбільшу природну цінність континенту та відіграють значну клімато- і водорегулюючу функцію. Незаперечна екологічна коштовність Європейського континенту, на його ж думку, - Чорногірські, Кевелівські, Свидовецькі, Марамороські ділянки дикої природи, де ніколи не проводилася господарська діяльність і які нині надійно охороняються заповідником.

            Гамор завжди перевіряв свої наукові здобутки визнанням Європи... Його тягнуло колись і тепер на захід – це мабуть свідомі кроки людини відповідальної. Бо ж стара мудра й добра Європа була, є і, цілком очевидно, перебуватиме завжди на передових позиціях людської цивілізації – там найвагоміші і найпередовіші наукові знання. Там і «прорецензують» тебе, як на рентгені. Але якщо здобудеш визнання, його ніхто не заперечить!

            - 1993 року вперше в Україні ми реалізували проект Світового банку і Глобального екологічного фонду «Збереження біорізноманіття Карпат», у якому наголос робився на вивченні стану збереження рослинного і тваринного світу Карпат, створення Карпатської екологічної мережі, - каже академік.- Налагодили тісні контакти зі Швейцарським федеральним інститутом лісових,снігових і ландшафтних досліджень, а 2003 року провели в Мукачевому велику міжнародну конференцію «Природні ліси помірної зони Європи: цінності та використання». Видали німецькою мовою книгу «Праліси в центрі Європи. Путівник по лісах Карпатського біосферного заповідника». Привернули нею дуже пильну увагу європейців до цього нашого багатства – німці  їдуть сюди косяками... А з голландським Королівським товариством охорони природи провели інвентаризацію пралісів Закарпаття – за результатами видали однойменну книгу і розробили менеджмент їх охорони. Цей труд спрямований у майбутнє... Активно співпрацюємо з Німецьким університетом сталого розвитку міста Еберсвальд. Розробили і подали до Міжнародної німецької кліматичної ініціативи працю «Пом’якшення негативних кліматичних змін шляхом збереження біорізноманіття та старих лісів в Українських Карпатах». У рамках цього проекту на базі нашого заповідника буде створено Міжнародний навчально-дослідний центр букових пралісів та альтернативних джерел енергії.

             - З нашою сусідкою Румунією також давно співпрацюєте...

            - Ще 1996 року на зустрічі керівників Закарпаття, посла України в Бухаресті Олександра Чалого і сусіднього повіту я висунув ініціативу створити на спільному прикордонні природний парк «Гори Марамуреш». За цю ідею і вклад у розвиток українсько-румунської екологічної співпраці мені й присвоєно звання почесного громадянина міста Вішеу де Сус. Тепер на базі природного парку «Гори Марамуреш» і Карпатського заповідника реалізується проект створеня українсько-румунського біосферного резервату в Марамороських горах.    

                                     До преси - особливі симпатії

            На сторінках  газети «Голос УКраїни» Федір Гамор, за його словами, надрукував понад три десятки статей. І настільки ґрунтовних, сміливих і гострих, що навряд чи вони побачили б світ у інших виданнях. Досить навести лише заголовки деяких, аби зрозуміти, наскільки вони важливі й актуальні: «Чому виходять ріки з берегів?» (26 січня 1999 р. – одразу ж після трагічної повені листопада 98-го), «Гірські жителі легко дихають, але важко живуть. Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку ( 9 жовтня 1998 р.), «Красива мрія про гірський потяг» (2 березня 2002 р.), «Рятування гірських лісів, або Шанс для екосистем» (22 травня 2002 р.)... А от півтора десятиліття тому, 9 квітня далекого вже 1996 р. у публікації-роздумі «Чи могли б Карпати прийняти Зимову Олімпіаду?» аргументовано, з науковою глибиною довів: можуть!

            І це реально. І воно колись та здійсниться...

Як й інші ідеї, висунуті Федором Гамором. Для більшої аргументації наведемо лише деякі фрагменти виступів і статей Ф.Гамора і розповідей про нього.

1.«На охорону та сталий розвиток Карпат спрямована ціла система законодавчих актів України, які, зокрема, передбачають розширення мережі об’єктів природно-заповідного фонду, вдосконалення ведення лісового господарства, впровадження природозберігаючих технологій тощо. Важливе значення в цьому контексті має Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат. А в Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» особливо підкреслюється, що «з метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшувати площі земель екомережі, що є стратегічним завданням у досягненні екологічної збалансованості території України», причому «збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватись в результаті розширення існуючих та створення нових об’єктів природно-заповідного фонду». В цьому ж Законі передбачено розширення площі природно-заповідного фонду до 10 відсотків у 2015 році та до 15 відсотків загальної території України у 2020 році. Крім того, Законом України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» передбачено довести рівень заповідності у Карпатах до 20 процентів. Довідково зауважимо, що зараз ці показники в Україні є найгіршими у Європі і складають лише біля 5 відсотків, а в Карпатах близько 10.

До найважливіших стратегічних цілей належить також удосконалення регіональної екологічної політики. Тому, в цьому напрямку, зокрема, передбачається законодавче забезпечення переходу до 2015 року від соціально-економічного до еколого-соціально-економічного планування розвитку регіонів і міст, розроблення до 2020 року нормативно-правової бази щодо еколого-економічних макрорегіонів, та, що дуже важливо для гірських територій, реалізація до 2015 року пілотного проекту щодо поєднання системи територіального планування з процедурами довгострокового прогнозування, еколого-соціально-економічного планування та проведення стратегічної екологічної оцінки на прикладі Карпатського макрорегіону. Безумовно, така постановка питання є обнадійливою і вкрай необхідною, бо незважаючи на рішення конференцій глав держав світу в Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002) в Україні до цього часу не прийнято навіть загальнодержавної концепції сталого розвитку. Залишилась, нажаль, без реагування і Постанова Верховної Ради України із питань збереження в Україні об’єктів природно заповідного фонду та культурної спадщини від 12 вересня 2002 року № 140-ІV, якою рекомендувалось Кабінету Міністрів України розробити «до 1 липня 2003 року Державну комплексну програму сталого розвитку гірських регіонів України».

Суть поняття сталого розвитку, а тим більше механізми керування цими надзвичайно складними процесами, функціонального поєднання в них екологічних, економічних та соціальних компонентів, тобто збалансованого, узгодженого, передбачуваного розвитку усіх сфер розумової і виробничої діяльності людини потребують, у першу чергу, розробки теоретичних моделей та їх апробації на практиці. У цьому зв’язку, хочемо привернути увагу на те, що відповідно до рішень Севільської Генеральної конференції ЮНЕСКО в листопаді 1995 року та Мадридського плану дій для біосферних резерватів, модельними територіями та навчальними полігонами саме для впровадження ідей сталого розвитку в різних умовах має виступати Міжнародна мережа біосферних резерватів. Біосферний резерват (в українській інтерпретації – біосферний заповідник) – це не просто природоохоронна територія, а зона примирення природи з місцевими громадами та суспільством загалом. У цьому контексті, на думку фахівців ЮНЕСКО, «біосферні резервати зробили основний внесок у виникнення ідеї сталого розвитку та екосистемного підходу, вони допомагають перевірити результати застосування цих ідей на практиці». Їх менеджмент, або визначений Законом України «Про природно-заповідний фонд України» Проект організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів, передбачає наряду із збереженням природних та культурних цінностей, розвитку науки й моніторингу, реалізацію заходів для забезпечення сталого розвитку території – збалансоване ведення сільського, лісового господарства і промисловості, відновлення традиційних видів природокористування, органічного землеробства, виробництва екологічно чистих продуктів харчування, розвиток рекреаційної діяльності та використання лікувально-оздоровчого потенціалу, іншої екологічно-безпечної господарської діяльності, створення таким чином нових робочих місць. Виконання цих завдань біосферними заповідниками та іншими природоохоронними територіями закріплено також в Указах Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні» та «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника». Таким чином, планування управління природоохоронними територіями, які в окремих гірських районах Українських Карпат (наприклад, в Косівському, Міжгірському, Великоберезнянському, Рахівському, місті Яремче) займають значний відсоток їх територій, має важливе не тільки екологічне, але й соціально-економічне значення. Досвід цієї роботи міг би бути використаним і під час реалізації уже цитованого пілотного проекту «щодо поєднання системи територіального планування з процедурами довгострокового прогнозування, еколого-соціально-економічного планування та проведення стратегічної оцінки» в Карпатському регіоні.

У цьому плані варто би використати отримані напрацювання і у рамках співпраці щодо збереження українсько-словацько-німецького транснаціонального серійного об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини».

Нагадаємо, що 28 червня 2007 року Комітет Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 31 сесії ЮНЕСКО в місті Крайстчерч (Нова Зеландія) прийняв рішення про включення українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» загальною площею 77971,6 гектарів (ядрова зона 29278,9 га) до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО, а 25 червня 2011 року на 35-му засіданні Комітету Всесвітньої спадщини у Парижі було проголошено, що «Давні букові ліси Німеччини» теж занесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як розширення існуючого українсько-словацького об’єкту «Букові праліси Карпат». Таким чином, на європейському континенті утворено унікальну міжнародну природоохоронну територію кластерного типу, загальною площею 96072,4 гектарів (ядрова зона 33670,1 га), яка охоплює природний ареал поширення лісів із бука лісового (Fagus sylvatica) від високогір’я Українських Карпат до побережжя Балтійського моря на німецькому архіпелазі Рюген. До складу об’єкта входять ділянки давніх букових лісів на території Німеччини із складу біосферного резервату Шорфгайде-Хорін (земля Брандербург), національних парків Гайніх (земля Тюрінгія), Келлервальд-Едерзеє (земля Гессен), Мюріц та Ясмунд (земля Мекленбург – Передня Померанія) загальною площею 18100,8 га (ядрова зона 4391,2 га). У Словаччині до складу об’єкту включено ділянки букових пралісів із територій національного парку «Полонини» та охоронної області «Вігорлат» (Пряшівський край) площею 19584,8 га (ядрова зона 5766,4 га). А в Україні до цього об’єкту входять масиви Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку загальною площею 58386,8 га (ядрова зона 23512,5 га). Треба підкреслити, що у загальному складі території всього об’єкту «Букові приліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» Карпатський біосферний заповідник займає 54,37 відсотка.

Безумовно, досягнення домовленостей між зацікавленими державними відомствами України, Словаччини та Німеччини, у рамках Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, відкриває великі можливості для активізації міжнародної співпраці в природоохоронній та науковій сферах, впровадженні досвіду, зокрема Німеччини, в реалізацію концепції сталого розвитку. В українських природоохоронних територій появилось багато нових зацікавлених партнерів та доступ до передового європейського досвіду.

Інтегрована система менеджменту, яка розроблена для ефективного управління цим надзвичайно цінним тристороннім транснаціональним об’єктом, передбачає, в першу чергу, найбільш ефективні заходи із збереження об’єкта з усіма біотичними та абіотичними компонентами, гео- і біорізноманіттям та екологічними процесами. Має забезпечуватись підтримання самовідновних процесів у відповідних екосистемах та організація охорони від впливу антропогенних факторів, підтримання та розширення існуючого екологічно з’єднаного комплексу пралісів та природних букових лісів, які об’єднують українські та словацькі кластери. Будуть активізовані наукові дослідження, з метою отримання знань, які можна передати та використати для сталого, наближеного до природи лісокористування, використання природної спадщини для посилення екоосвіти, формування екологічної свідомості, розширення поінформованості громадськості про роль і цінності пралісів на місцевому, національному та міжнародному рівнях, забезпечення сталого використання природних ресурсів на територіях, що прилягають до цього об’єкта.

На виконання Інтегрованого менеджменту зараз, за фінансової підтримки Федерального міністерства охорони довкілля та ядерної безпеки Німеччини, реалізується проект «Сталий менеджмент територій, прилеглих до об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат» (Україна-Словаччина)», а німецький університет сталого розвитку (м. Еберсвальде) за кошти німецького фонду охорони природи (DBU) завершили розробку проекту «Природоохоронний менеджмент Карпатського біосферного заповідника і розв’язання сучасних викликів на Закарпатті (Україна)». Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено план заходів щодо збереження та розвитку української частини природного об’єкта «Букові праліси Карпат».

В процесі реалізації цих проектів, за участю зацікавлених партнерів (Міністерство екології та природних ресурсів України, районні державні адміністрації, сільські ради, місцеве населення, державні лісогосподарські підприємства, приватні лісозаготівельні організації, заклади туристичного сектору, навчальні та науково-дослідні установи та інші зацікавлені групи) проведено аналіз ситуації в зоні діяльності Карпатського біосферного заповідника та визначено основні природоохоронні цілі для східної частини Закарпаття. До найважливіших з них віднесено збереження пралісів та лісових екосистем загалом, збереження та відродження високогірних лук-полонин, відновлення чисельності великих хижих ссавців, охорона водних та заплавних екосистем, печер, карстових утворень та Долини нарцисів. Сформовано вісім стратегічних напрямків щодо їх реалізації. В першу чергу пропонується надати природоохоронний статус залишкам пралісів та взяти під особливий контроль дотримання лісового законодавства, розробити проекти із залучення міжнародного «вуглецевого» фінансування заходів із збереження лісів, зокрема використання для цього добровільних карбонових кредитів у рамках німецької кліматичної ініціативи.

Оскільки більшість населених пунктів, що розташовані на прилеглих до біосферного заповідника територіях не газифіковані і основним джерелом тепла виступає деревина, пропонується здійснити підготовку проектних заявок для впровадження альтернативних джерел енергії і зменшення в такий спосіб попиту на дрова в зоні розташування букових пралісів. Як важливий напрямок діяльності розглядається розвиток екотуризму, відродження традиційного полонинського господарства тощо».

2. «В Україні ж ситуація із розвитком та благоустроєм гірських населених пунктів, розбудовою необхідної інфраструктури досить складна. Ці роботи по суті треба лише починати. І є велика надія, що ініційоване нами доручення Президента України щодо збереження унікальних природних комплексів, забезпечення сталого розвитку та благоустрою гірських населених пунктів, які розташовані у зоні української частини українсько-словацько-німецького природного об’кта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» серйозно допоможе розв’занню цих проблем».

3. 16 листопада 2012 р. виповнилося сорок років з часу прийняття Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО, сторонами якої виступають185 країн світу. В Україні Конвенція набрала чинності 12 січня 1989 року.

До переліку Всесвітньої спадщини зараз включено 962 об’єкти (742 культурних, 191 природний та 29 змішаних) у 157 країнах, а в Україні до цього списку входять Софіївський собор з архітектурним ансамблем та Києво-Печерська лавра в Києві, історичний центр Львова, пункти геодезичної дуги Струве, Резиденція буковинських митрополитів, та єдиний природний об’єкт - Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини.

Конвенція передбачає охорону, збереження та популяризацію культурної та природної спадщини. А Комітет Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО , крім законодавчого захисту того чи іншого об’єкту, вимагає ще й їх інтеграцію до регіонального або місцевого територіального планування, забезпечення доступу до них туристів.

І тому, в усьому світі в країнах, які володіють такими унікальними природними та культурними цінностями, як правило активно розвивається туристично-рекреаційна індустрія, ці фактори використовуються для створення привабливого іміджу цих територій та підвищення добробуту місцевого населення.

4. У листі, адресованому Карпатському біосферному заповіднику, міністр сільського господарства, навколишнього середовища та захисту прав споживачів землі Мекленбург-Передня Померанія (ФРН) доктор Тіль Бакгаус повідомив: у національному парку Мюриц, який входить до складу українсько-словацько-німецького об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» презентовано нову спеціальну поштову марку «Давні букові ліси Німеччини – Всесвітня природна спадщина ЮНЕСКО».

Також міністр зауважує, що «маємо і надалі усвідомлювати нашу спільну відповідальність за Всесвітню природну спадщину ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини», аби ми самі та майбутні покоління могли милуватися недоторканими буковими лісами в усій їхній красі та унікальності».

Безумовно, випуск цієї поштової марки не тільки поповнить колекції філателістів, але й буде сприяти популяризації Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А це одне із основних завдань, яке визначено для урядів держав Конвенцією про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини.

У зв’язку з цим варто зауважити: в Україні в цьому напрямку теж робиться чимало. Так, торік в найбільшому Угольсько-Широколужанському масиві букових пралісів відкрито інформаційно-туристичний центр «Букові праліси – об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО”, за підтримки ЮНЕСКО на базі Карпатського біосферного заповідника проведено міжнародну конференцію «Букові праліси та давні букові ліси Європи: проблеми збереження та сталого використання». А в січні уряд України схвалив план заходів щодо забезпечення сталого розвитку та благоустрою гірських населених пунктів української частини українсько-словацько-німецького природного об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини». Згідно з рішенням Кабміну в цьому році в селі Кваси має розпочатися будівництво міжнародного навчально-дослідного центру букових пралісів і сталого розвитку. (3.3.2014 р.)

5. Таки перетворимо Рахів – «гуцульський Париж» - на залізничні ворота до втаємниченої  Трансільванії!

«Коли через Карпати загуркоче потяг до столиці?» - таку назву мала  остання публікація у авторитетній газеті «Голос України» за 11 червня. І ось після неї  я зініціював зустріч Ореста Климпуша, Івана Шостака та представників громадськості із гендиректором Державної адміністрації залізничного транспорту України Борисом Остап’юком, яка відбулася 4 липня в Києві.

В результаті тривалої та не легкої дискусії, зваживши на переконливі аргументи, які ми навели, та беручи до уваги велике значення цього потягу «Рахів-Київ» для соціально-економічного розвитку багатьох західних районів України, особливо Гуцульщини, Борис Остап’юк прийняв рішення про відкриття руху цього пасажирського потягу. У нашій присутності він доручив директору з організації пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України Євгенію Дихне (який до речі в молоді роки працював провідником потягу «Львів – Рахів») забезпечити у найкоротші терміни виконання цього рішення.

Ретроспектива. Доводилося тривалий час із метою впровадження концепції сталого розвитку регіону і розташування Карпатського біосферного заповідника за активної участі та потужної підтримки першого міністра транспорту України (1992-1994 рр.), народного депутата України другого та четвертого скликань Ореста Климпуша, колишнього урядового куратора Закарпатської області, народного депутата України Віктора Балоги і керівництва держави й місцевих органів влади домагатися відкриття руху пасажирського потягу за маршрутом «Київ-Рахів».

З цього приводу, навіть у дорученні Президента України (прийняття якого, до речі зініційовано та розроблено мною) від 2 квітня 2013 № 1-1/749 з питань сталого розвитку гірських населених пунктів Закарпаття, що розташовані в зоні українсько-словацько-німецького об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО», окремим пунктом доручалося Кабінету міністрів України вирішити це питання. В останній період суттєву допомогу у цій справі надав київський підприємець Іван Шостак, який розробив маршрут та орієнтовний графік руху із урахуванням інтересів населення південного Тернопілля та Покуття, які упродовж останніх років втратили потяги далекого сполучення і також потребували залізничного сполучення з Києвом.

Перспектива.Початок курсування поїзда «Київ – Рахів» очікується в першій декаді серпня – по завершенню підготовчих робіт. Цільовою територією обслуговування для поїзда «Київ – Рахів» є прилеглі території до станцій ділянки колії Тернопіль – Чортків – Заліщики – Коломия – Делятин – Яремче – Ворохта – Ясіня – Рахів. На зазначеній ділянці це буде єдиний поїзд далекого сполучення, яким зручно користуватимуться як туристи, студенти, так і наші заробітчани та інші категорії пасажирів для поїздок до Києва, Харкова чи Москви і зворотньо. Поїзд складатиметься із дванадцяти вагонів – купейних та плацкартних. Пропонований графік -  доволі зручний, а при переході на зимовий розклад з’явиться додаткова можливість його покращення – перенесення часу відправлення з Києва на пізніший час – після 18:30.

Хочу окремо наголосити, що керівництво «Укрзалізниці», звернулося до нас з великим проханням: забезпечити активну пропаганду та рекламу цього нового залізничного сполучення, залучивши для цього зокрема туристичні агенції, та докласти максимум зусиль, щоб потяг став «заселеним», а значить – маршрут рентабельним. Тому варто нагадати, що їхати залізницею не тільки зручно, але й найдешевше, а новий маршрут пасажирського потягу в значній мірі допоможе розвитку туризму в Карпатах та поліпшить життя горянам. (9.7.2014 р.)

6. Перший рейс потягу Київ-Рахів урочисто зустріли на Гуцульщині

4 серпня  об одинадцятій годині на залізничному вокзалі міста Рахова відбулася урочиста церемонія зустрічі першого рейсу потягу Київ - Рахів. Ця подія перетворилася у справжнє волелюдне свято для рахів'ян.

Під звуки гуцульських трембіт та щирі оплески присутніх уперше в історії Рахова на перон прибув довгоочікуваний потяг зі столиці України.Пасажирів та гостей вітали Рахівський міський голова Ярослав Думин, директор Івано-Франківської дирекції Львівської залізниці Ярослав Лучко, голова Рахівської районної державної адміністрації Ірина Вербицька, Генеральний консул Румунії в Чернівцях  Елеонора Молдаван, історик Микола Ткач  та автор цих рядків.

Виступаючи, як людина, яка ініціювала і протягом  багатьох років домагалася відкриття руху цього потягу , я з великим задоволенням константував: повне "заселення" першого рейсу цього потягу зняло всі побоювання Укрзалізниці щодо його доцільності та рентабельності. Я навів факт, що навіть без необхідної реклами, із 558 місць уже 3 серпня у касах київського вокзалу на цей потяг не було жодного вільного квитка. Я також запропонував, дати назву цьому потягу "Гуцульщина" та передбачити  його зупинки у селі Лазещина (звідки найближче можна піднятись на Говерлу) та в селі Кваси, де розташовано санаторій  "Гірська Тиса" і проектується будівництво Міжнародного навчально-дослідного центру букових пралісів та сталого розвитку. Ми висловили також велику вдячність газеті "Голос України" за підтримку цього проекту. (Див. номер за 16 липня).

Василь НИТКА для Ужгород.net

Рахівський район.

На знімку: глибоко символічно, що академік Федір Гамор рукою, яка йде від серця, дотулився до гінкого бука у пралісах Карпат.

(6.ХІ.2014 р.)

Uzhgorod.net.ua

  Надіслати другу