Як правильно карати дітей: 10 порад від психолога

1.      «Ні!» привселюдному осуду.

Не можна допускати прилюдного осуду та тілесних  покарань, які сприймаються дитиною як образа, приниження її гідності. Вони викликають лише злість, замкненість, грубість, ненависть до батьків, до інших людей. У ситуації, в якій дитина, по висловлюванню батьків, виявляє упертість, не підкоряється їх вимогам, не хоче визнавати їхню правоту і свої помилки, фізичне покарання створює ілюзію вирішення конфлікту: дитина, до цього довго впираючись, швидко підкоряється, просить пробачення, виявляє всі ознаки покірності і слухняності. Батькам у цих випадках невтямки, що підкоряється, просить прощення і т.п. не їхня дитина, що свідомість дитини, усі нормальні його зв'язки з зовнішнім світом порушені і його мовою з ними говорить інстинкт самозбереження, тваринна емоція страху. 

2.       Покарання не повинне шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному.

3.       Якщо ви сумніваєтесь у доцільності покарання – не карайте. Навіть якщо зрозуміли, що зазвичай занадто м’які, довірливі і нерішучі. Жодної «профілактики» і жодних покарань «про всяк випадок»!

4.       За один раз – одне. Навіть, якщо проступків здійснено відразу неймовірна кількість, покарання може бути суворим, але тільки одне і за усе відразу, а не поодинці за кожну.

5.       Карайте не за рахунок любові,  не залишайте дитину без заслуженої похвали й нагороди. Ніколи не забирайте подарованого вами чи кимось іншим – ніколи! Відмінити можна лише покарання. Навіть якщо набешкетував так, що гірше не буває, навіть якщо підняв на вас руку, але сьогодні ж допоміг хворому, захистив слабкого. Не заважайте дитині бути різною.

6.       Термін «давності». Краще не карати, ніж карати із запізненням. Деякі занадто послідовні вихователі сварять і карають дітей за провини, виявлені через місяць, а то й рік (щось зіпсував, стягнув, напакостив), забуваючи, що навіть в суворих дорослих законах береться до уваги термін давності правопорушення. В такому випадку необхідно пробачити. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле, не дають бути іншою.

7.       Покарання має бути об`єктивним, справедливим, усвідомлюватись дитиною. Саме тому батьки мають пояснити в доступній і зрозумілій для дитини формі за що її карають і переконати, що таке покарання є справедливим. Надто суворе покарання дитина сприймає як несправедливе, протестуючи проти нього. У такому випадку вся увага концентрується саме на цій несправедливості, а не на тих діях, за які винесено покарання, тобто його застосування не досягає своєї мети. Надто м`яке покарання сприймається як потурання, викликаючи зверхнє ставлення до порушень порядку й дисципліни, спричинює формування у дитини почуття безкарності, нехтування думкою батьків тощо.

8.       Без приниження. Щоб там не трапилось, якою б не була провина, покарання не повинне сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотному напрямку.

9.       Покараний – вибачений. Інцидент вичерпаний – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку! Пробачення – це не нагорода, а звільнення від напруги провини, очікуваного чи вже отриманого покарання. Це по суті примирення. Як будь-яке звільнення, прощення народжує добрі почуття до визволителя. Тільки тоді дитина буде любити караючого батька чи матір і переживати нові провини як прагнення виправитися, помиритися, добре поводитися надалі. Але і тут варто уникати крайностей.

10.   Дитина не повинна боятися покарання. Не покарання вона повинна боятися, не гніву нашого, а вашого засмучення. Покажіть дитині як ви засмутились через її вчинок, проговоріть свої емоції, але не осуджуйте дитину, осуджуйте вчинок.

Uzhgorod.net.ua