Михайло Палінчак у «Совиному гнізді» розповів ужгородцям все про фотографію. Як це було

Шлях до успіху

Михайло Палінчак – ужгородець. Любов до фотографування йому прививав ще з дитинства його батько. Згадує, що в 13 років тато подарував йому першу камеру, на якій він відзняв дві плівки. Та тоді Михайло не продовжив цим займатися попри те, що його тодішню світлину навіть надсилали на конкурси із фотографії. До фотографування Михайло Палінчак повернувся вже у свідомому віці, проживши 20 років в Ужгороді та закінчивши УжНУ.

Після університету Михайло їде в Київ, де й починає займатися вуличною фотографією, та більше для себе, паралельно працюючи у сфері економіки.

Основним інструментом праці для Палінчака фотоапарат став лише після Євромайдану.  Хоч на той час він вже знімав  фотоісторії для журналу «Репортер» та для бельгійского De Standaard, і отримав кілька нагород на національних та  міжнародних конкурсах. Згодом його запросили стати фотографом Президента.  

Найкоротша історія фотографії

Михайло Палінчак до зустрічі з ужгородцями готувався. Зібрав цікаву та змістовну фотодобірку історії фотографії. Зокрема присутні дізналися, що перше селфі було зроблено ще у 1839 році. А лише за 1853 рік сфотографовано 3 мільйони портретів. Перший монтаж (зміщення п’яти негативів) історія фіксує 1858 роком.

Окрім цього присутні дізналися, що перше кольорове фото було зроблено  математиком ще у 1861 році. А у 1900-му –  створено першу комерційну камеру.

Вже у 60-х роках XX століття – більше як 50% світлини з зображенням дітей. А вже у наш час близько 80%  фотографій робиться на телефони.

Михайло Палінчак підмітив, що зараз триває «ера селфі». З власного досвіду зазначає -  значно частіше з Президентом Петром Порошенком роблять селфі, а не беруть в нього автографи. Для підтвердження статистики  Михайло сфотографувався так  і з ужгородцями.

Закарпаття – колоритний край. Край, який у всі часи приваблював фотографів. На зустрічі з Михайлом Палінчаком переглянули документальні серії фотографій Закарпаття, які були зняті у різні роки фотографами з інших країн.

Це, зокрема 1920 рік – добірка кольорових фотографій Закарпаття.

1937-40рр. до нас приїздили, аби фотографувати для журналу «Лайф». А американець Роман Вішняк фотографував тут із 1935 до 38 рр.

На неформальній лекції в «Совиному гнізді» продемонстрували добірку світлин різних фотографів, які знімали в Закарпатті. Якщо ж узагальнювати, то можна сміливо сказати: більшість із них тоді концентрувало увагу на колоритній сільській місцевості нашої області.

Вже за період із 40-80 років XX століття Михайло Палінчак не знайшов майже ніяких світлин пов’язаних із Закарпаттям. А що стосується радянського періоду, то аналізує -  більшість  фотографій, які були зроблені в той час – поверхневі. Вже з настанням Незалежної України з’являється багато цікавого.

Ганна Войтенко у 2006 році приїздила, аби сфотографувати закарпатське село Ізза. Згодом видала книжку.  Показав фотограф і світлини свого батька Михайла Палінчака, кого у свій час вчив цьому мистецтву Олексій Попов.

Отже, не обов’язково їхати кудись із Закарпаття, щоб зробити глобальний фотопроект,  у нас в краї є що фотографувати.

Думати ширше та виходити за рамки

Що стосується Михайла Палінчака (молодшого), то у 2015 році він фотографував сучасний стан Солотвина. Показував і фоторепортаж із Сходу – з Широкіна. Планує поїхати туди ще. Каже, ця поїздка була лише знайомством із місцевістю.

На завершення лекції Михайло Палінчак закликав присутніх: «Потрібно, під час фотографування  думати ширше та виходити за рамки». А вам, у свою чергу, пропонуємо глянути фотографії автора ТУТ.

Вже вчетверте  Освітня платформа Nomen організувала зустріч із цікавим спеціалістом. Попередні ж допомагали розібратися та поглибитися у теми мистецтва, архітектури та історії. Валентин Кузан по завершенню вечора зазначив – вже наступної суботи  слід знову очікувати дечого цікавого. Чого?   Слідкуйте за анонсами.

Джерело: uzhgorod.in

  Надіслати другу