Прощавайте, берегівські тополі!

Таким є рішення міської влади. Дерева, по-перше, старезні, по-друге, більшість є дуплавими, трухлявими, та, звісно, небезпечними. Особливо у часи негоди, вітровіїв та інших стихійних лих як для пішоходів, так і для автомашин. У деяких дуплах гнізда "звити" могли навіть змії. А що вже казати про тополиний пух, який у пору свого цвітіння також завдає людям неабияких клопотів. Для когось ця пора – краса, а для декого, алергетиків насамперед, – період задухи.

Звісно, тополина алея, як і платани, свого часу прикрашали цю частину міської вулиці, де у понад столітній будові розмістилися українська гімназія та ЗОШ № 1. Донедавна навіть старі гімназисти, у т. ч. довоєнної ще пори, приходячи на традиційні зустрічі, збирался під платанами. Натомість діти, матері з візочками також боязко ходили попід цими деревами-велетами, з яких будь-якої миті на голову могла впасти гілляка. Ужгородський випадок став добрим уроком для міськкомунгоспів інших міст, і берегівська влада прийняла правильне рішення – порубати архаїчні дерева, які садили ще наші діди. Віриться, що тут забуяє-зазеленіє інша алея.

На фото добре видно мить "тополиного" дня, коли тут цюкали сокири та гуділи бензопили, тобто коли рубали ці дерева. Дні вибрали вдалі, бо учні перебували на весняних шкільних канікулах. До речі, на Берегівщині вже кілька останніх років пиляють висохлі та небезпечні тополі (на трасі на виїзді з міста у бік В. Бакти), обабіч дороги на Косонь, між селами Гать та Яноші тощо. До речі, ці дерева, які є символами української землі та оспівані у казках, бувальщинах, у творах Т. Шевченка зокрема, колись садили біля хат, вони були ознакою краси, грації, а бруньки, листя і дотепер сушать та  використовують ще й у народній медицині, парфумерії тощо. Тепер деревина згодиться хіба що для обігріву приміщень у холоду пору року.

Михайло СИНЬООКИЙ