Білий сестринський халат: струна ностальгії та серця щем...

У такому приблизно стані переступала днями поріг службового кабінету головлікаря Свалявської ЦРЛ медсестра ендоскопічного кабінету Олена Янович, донька відомого лісника з Плав‘я пана Йосипа (щоправда, уже давно покійного), про якого свого часу тепло писав закарпатський прозаїк Іван Чендей у книжці "Свалявські зустрічі". Щоправда, з очей навіть капнула непрохана сльоза – так не хотілося залишати улюблену роботу, яка приносила їй щастя та насолоду, а хворим радість, втіху й другий шанс у здоров‘ї. Однак кожному свій час – і його нікому не спинити. Вона написала заяву на звільнення за згодою сторін після понад тридцятирічної роботи у медичній сфері. У колектив районної лікарні, який очолював славнозвісний Мирослав Чайковський, працювати прийшла після закінчення Берегівського медичного коледжу (студенткою цього навчального закладу стала у 1984 році).

І дотепер пам‘ятає майже усіх своїх викладачів, перевесників, яких доля розкидала по всьому Закарпаттю та за його межами. З кимось бачилася часто, з деякими контакти розгубила (що й закономірно), та коли когось зустрічала у Сваляві чи в санаторії, де працювала за сумісництвом, щиро обнімала та подовгу розмовляла. Зокрема, найчастіше її розпитували, чому, мовляв, не пішла учитися на медфак, адже всі надіялися, що вища освіта посильна саме таким, як вона – талановитим й обдарованим. Віджартовувалася: надоїло за партою сидіти, хоче побачити себе в ділі – після року медсестринської роботи так їй сподобалося, що про виш і чути більше не бажала. Чарівна Оленка і дотепер комунікує з пацієнтами, які пам‘ятають її ніжне лице та щирі усмішку-слово. Багатьох знає і вона, адже завжди була налаштована надати посильну допомогу хворим і слабким, які приходили на обстеження у ендоскопічний кабінет. Каже: якби всіх пацієнтів порахувати, то вийшла б цифра, якою оперують, коли йдеться про кількість населення однієї окремо взятої Свалявщини.

До речі, вона була першою та наразі зостається єдиною медсестрою, хто всебічно, ґрунтовно та повно освоїв ази цієї справи – доти у райлікарні цим не займалися. Згадує: спочатку працювала з лікарем-ендоскопістом Марією Голчо (чоловік останньої був кваліфікованим хірургом). А коли подружжя виїхало на постійне місце проживання до Німеччини, довелося бути поруч із Ольгою Мішко, на зміну якій прийшов молодий медик зі Львівщини Роман Тиркус, до якого шаною, повагою пройнялася одразу. Разом працювали майже десять років. Однак і він із родиною теж подався за кордон (аж у США), отож ендоскопічний кабінет почергово очолили Роман Швайка, Ганна Сочка (з деякими працювала у санаторії "Сонячна долина"). Останні два роки ендоскопічні дослідження проводила з лікарем Ярославом Кулею, уродженцем Солочина. За три десятки років настільки досконало освоїла свої функції, що лікарі навіть не ображалися, коли щось радила чи підказувала. Навпаки – прислухалися до кожної її рекомендації, застереження. Зважаючи на її грамотність, багаторічне сумління, вони були доречні, слушні та своєчасні.

Не зайвим буде сказати, що становлення та розвиток свалявської ендоскопії нерозривно пов‘язані з медсестрою Оленою Янович, де вона не тільки вела записи пацієнтів, тобто фіксувала біографічні дані, хвороби, переживала за їхній стан здоров‘я, але також дбала про належний порядок у кабінеті. Бо він – другий її дім. Бувало, що організовувала ремонт приміщення, сама навіть білила стіни, фарбувала підлогу тощо. І дивного в цьому нічого не було – хворі на огляді в медичному закладі повинні почуватися затишно та комфортно. Словом, безперервно була тут справжньою хазяйкою із 1987 року, "відлучившись" з роботи усього один раз, і то з поважної причини – народивши доньку, відбула у свою законну декретну відпустку. Тоді медсестру підміняла колега Світлана Красюк. А коли дитя підросло, знов із радістю увійшла у свою стихію. Звісно, за такий час назубок вивчила всі ендоскопічні тонкощі та нюанси, тобто оволоділа всією необхідною інформацією у цій медичній царині.

Без перебільшення: запросто може розказати, навіть доступніше за університетського професора, як робиться діагностика кишково-шлункового тракту, що бачить прилад у разі ерозії, виразки чи гастриту та що не «вловлює» рентгенологічний апарат, які наслідки гострих болів черевної порожнини, прямої чи товстої кишки і таке інше. Цікаво розповідає про колоноскопію, де також знає все підряд, як довгі роки користувалися апаратами ленінградської фірми «Ломо». І дуже дякує творцям, які додумалися до сучасніших пристроїв – ковтаючи зонд, хворі, звісно, спершу їх проклинають. А коли встановлено діагноз, коли недужому стає краще – готові руки цілувати умільцям. Раніше "Медтехніка" працювала безвідмовно, про якісь поломки не могло бути й мови. Нині ж, аби ліквідувати пошкодження, доводиться тижнями чекати, тендери вигравати і т. д. А хворому від цього аніскільки не легше. Каже, що медична реформа покликана виправити наявний стан справ, держава повинна значно ліпше цінувати роботу медсестри.

Медсестра аніскільки не лукавить, особливо коли японців хвалить. Бо саме вони зробили небачений прогрес у цій діагностичній сфері. Вона щира, так само й тоді, коли зайшла мова про лікарів, медсестер, з якими подружилися на все життя. Насамкінець нашої експрес-бесіди запитую, куди ж піде така молода пенсіонерка? Не вагаючись, Оленка, мовби їй бігло назустріч щастя, – усміхнулася та відповідала, що туди, куди зараз поспішають усі – до Європи. Саме там працює її донька, володарка двох дипломів про середньо-спеціальну та вищу освіту в Ужгороді та Києві – у Братиславі. Зізналася: медсестринських грошей катастрофічно не вистачає, і аби щось додому придбати, вікна в хаті поміняти, аби холодильник не був пустий, аби нормально вдягатися та виглядати не гірше за інших свалявських ровесниць, треба їхати на заробітки.

Ось такий вийшов портрет новоспеченої медсестри-пенсіонерки, яка ендоскопії служила віддано та чесно, яку ще довго будуть згадувати сотні й тисячі пацієнтів Свалявщини та далеко по той бік Карпат. Та, попри усе, струна ностальгії та хвилювання пронизували її жіноче серце, душу, тіло, руки, які так не хотіли змиритися, що доведеться востаннє зачиняти двері ендоскопічного кабінету Свалявської районної лікарні.

Юрій МИХАЙЛИШИН

  Надіслати другу