Про суперечливий період радянізації Закарпаття неупереджено розповів у своїй монографії доцент УжНУ Василь Міщанин

Визволення і возз’єднання завершили процес об’єднання майже усіх українських етнічних земель в одній державі. З утворенням Закарпатської області 22 січня 1946 року ця частина українських земель вже повністю зажила радянським життям.

Саме цим процесам присвячене комплексне монографічне дослідження доцента кафедри історії України Ужгородського національного університету Володимира Міщанина «Радянізація Закарпаття 1944-1950 рр.». Актуальність теми дослідження не викликає сумніву, оскільки донині окремі аспекти здійснення радянізації краю залишаються дискусійними. Спробу всебічного і об’єктивного вивчення та аналізу такої непересічної події в житті українського народу, як «возз’єднання» Закарпатської України з Українською РСР та подальшої радянізації краю.

Перший розділ дослідження «Джерельна база, методологія та стан наукової розробки проблеми», окрім характеристики джерел, літератури, опису методології дослідження, містить історико-теоретичний параграф «Радянізація регіонів і країн: загальне й особливе», де автор намагається порівняти спільне й особливе у радянізації здійсненої в регіонах, приєднаних до СРСР у 1939-1940 і 1945 рр.: Західна Білорусь, Прибалтика, Західна Україна, Північна Буковина, Бессарабія, Закарпатська Україна та особливості  повоєнного устрою в країнах соціалістичного табору.

Другий розділ монографії «Визволення і возз’єднання Закарпаття» розкриває питання визволення краю від окупантів, підготовку та проведення І з’їзду народних комітетів, хід та результати радянсько-чехословацьких перемовин стосовно Закарпатської України. Автор небезпідставно схиляється до думки, що в цей час прагнення до возз’єднання населення краю з Україною співпали з геополітичними інтересами СРСР, а це значно прискорило і полегшило процес включення Закарпаття до складу УРСР.

Автор справедливо виділяє два етапи радянізації: спочатку – превентивну радянізацію 1944-1945 роках, яка здійснювалася Народною Радою Закарпатської України за участі радянських спеціалістів за допомоги Червоної армії;  тотальну радянізацію 1946-1950 років, як адміністративної політичної одиниці Закарпатська область у складі УРСР.

Превентивна радянізація здійснювалася в квазідержавному утворенні Закарпатська Україна за індивідуальним сценарієм зміни суспільних відносин. В умовах Закарпатської області самостійні кроки органів влади повністю виключалися. Серед превентивних заходів Народної Ради Закарпатської України з радянізації краю автор вказує на формування за радянським взірцем системи влади, введення радянської символіки, економічні перетворення (націоналізація, земельна реформа, введення радянського рубля), освітні трансформації (перехід на навчальні плани і програми СРСР, кадрове забезпечення). Відкидаючи ідеологічний аспект, зміни в соціально-культурній сфері мали позитивний вплив (виняток – втручання у церковні справи) на зростання культурного та освітнього рівня жителів області. Та найбільше незадоволення краян викликали інтернування та депортації німецького та угорського населення, що здійснювалося військовими Червоної армії (НКДБ) за вказівкою керівництва Радянського Союзу та посередництвом НРЗУ.

Тотальна радянізація розкривається у чотирьох розділах монографії: «Політична ситуація в Закарпатській області 1946-1950 рр.», «Економічні перетворення на Закарпатті (1946-1950)», «Культурна революція: закарпатський варіант», «Соціальна динаміка на Закарпатті 1946-1950 рр.».

Найбільшим за обсягом, зважаючи на його вагомість, є розділ, у якому висвітлюються політичні трансформації з утворенням Закарпатської області. Він складається із трьох параграфів, у яких висвітлюється адміністративні та ідеологічні заходи радянської влади, кадрова політика та виборчі кампанії 1946 і 1947 років (вибори до Верховних Рад СРСР та УРСР,  місцевих рад).

Економічні перетворення в умовах Закарпатської області мало чим різнилися від тих, що здійснювалися по всій Радянській Україні. Проведена індустріалізація мала на меті чимшвидше включити Закарпаття до народногосподарського комплексу СРСР. На підприємствах вводилися радянські методи праці (соцзмагання, стахановський рух) та не фінансового стимулювання (публікація в пресі, розміщення фото на Дошці пошани, нагородження перехідними прапорами, грамотами, медалями та орденами). Закарпатський «великий перелом» стався у 1948-1949 роках. Методи знайомі – агітація і пропаганда, економічний тиск, примус і прямі погрози. У 1950 році закарпатське село долучається до загальносоюзного процесу – укрупнення колгоспів.

Радянська освітня реформа, створення мережі культурно-освітніх установ, ідеологічний контроль за творчою інтелігенцією стали предметом дослідження культурних змін у радянському Закарпатті. В. Міщанин відзначає: «З одного боку, відкрито велику кількість початкових і середніх шкіл, перший в історії краю університет, художньо-промислове училище, інші освітні та культурні заклади. З іншого – науковці, літератори, художники, загалом інтелігенція не могли працювати, постійно перебували під ідеологічним контролем і періодично піддавалися цькуванню у місцевій комуністичній пресі, на партійних зборах тощо».

Торкається автор і демографічних зміни в у краї (обмін населенням на принципі оптації між Чехословаччиною і Радянським Союзом, початок «русифікації», добровільно-примусове направлення молоді «на навчання» в трудові школи ФЗН, розрекламоване переселення селян у колгоспи південних і східних областей УРСР).

Радянська держава у 1949 році заборонила на Закарпатті греко-католицьку церкву. Для цього вона навіть вдалася до фізичного знищення авторитетного і впливового серед місцевого населення єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі руками «фахівця» таких замовних вбивств офіцера НКВС Судоплатова.  Тим часом православна церква та протестантські громади опинилися під суворим контролем держави.

У монографії висвітлено малодосліджені факти прояву антирадянських настроїв населення та розгортання національно-визвольного руху на початковому етапі радянізації краю. На особливу увагу заслуговує останній параграф роботи, який написаний на основі усно-історичних свідчень мешканців Закарпаття. Автор використав матеріали етнографічної практики студентів історичного факультету (2015 р.), що дало змогу на основі спогадів свідків подій проілюструвати ставлення населення до радянської влади в досліджуваний період. Опубліковані автором документальні додатки (35 документів) та поміщені ілюстрації дозволяють читачеві поринути в «дух епохи», посилюють ним сприйняття «радянської дійсності».

Зважаючи на актуальність тематики та порівняно недавній в історичному сенсі період подій, для повноцінної картини сприйняття краянами радянської влади подібне дослідження можна було б здійснити охопивши всі райони Закарпаття.

Поза усяким сумнівом монографія В. Міщанина є вагомим науковим доробком з проблематики історії Закарпаття у радянський період. Вона слугуватиме потужним джерелом зібраних воєдино фактів і подій нашої недалекої минувшини як для студентів, так і для освітян, письменників, публіцистів - зрештою для кожного закарпатця, котрий щиро переймається плином історії рідного краю.

Василь Ільницький, заслужений журналіст України