Крізь дим і полум’я: історія майданської дерев’яної церкви

Доля церкви Св. Миколи Чудотворця, збудованої у XVIII ст. у с. Майдан трагічна, як і багатьох дерев’яних церков Закарпаття в часи буремної радянщини – з ініціативи тогочасної місцевої влади пішла з димом. Важко уявити розпач людей, які, попри заборони того часу йти за «опіумом для народу», збіглися на пожежу, яку було видно з усіх куточків села. Однак це буде пізніше, а зараз уявімо 1973-й – за рік до непоправного вчинку трьох місцевих мешканців.

Майданська церква у 20-х роках ХХ століття

У книзі «По Україні» український мистецтвознавець і архітектор Юрій Логвин пише: «Ось погляньмо, як у селі Майдані поставив тесля свій твір. Між двома ущелинами знаходиться просторий столоподібний виступ гори, що повільно переходить у далекі гори. Саме тут майстер і вирішив поставити свою споруду на просторій площі, оточеній по краях гостроверхими ялинами. Чіткий силует храму серед ялин видно здалека – у небо піднімається висока башта з дуже великим шпилем».

Юрій Логвин

Місце ідеально підійшло для будівництва храму: тут, у підніжжі гори, сходяться дві головні вулиці села, тепер Верховинська і Борканюка, а також дві річки – Ріка і Голятинка. На цьому місці церква була розміщена і в 1782, і в 1864 роках, про що свідчать  кадастрові та військові мапи Австро-Угорської імперії.

1782 – 1785 рр. (скрін з mapire.eu)

1864 р. (скрін з mapire.eu)

В єпископській візитації 1751 року згадано дерев’яну церкву Св. Миколи: «Шинґлями покрита, потрібний новий дах. Всіма образами украшена, благословенна від єпископа Стойки, з двома дзвонами… Цвинтар деревами огороженний». У 1801 р. згадують добру дерев’яну церкву, що вміщує 300 вірників».

Ці дзвони після великої пожежі, що зруйнує будівлю до фундаменту, знайдуть розплавленими від високої температури у два злитки.

Дослідники дерев’яної архітектури Закарпаття дивувалися, як теслям вдавалося не лише знайти правильне місце для зведення будівлі, а й вписати її в ландшафт, не намагаючись «перекричати» природу – виглядало все аскетично, строго, пропорційно, з витонченими лініями. Подивіться, як надзвичайно виглядав високий готичний шпиль, підтримуваний стрімкими площинами двосхилих дахів, і лише головний фасад збагачувала аркада нижніх голосниць та вишукано профільовані стовпчики ґанку.

У вищевказаній книзі Юрій Логвин зауважує: «Знахідкою майстра треба вважати те, як небачено високий дах, що круто здіймає свої площини, гармоніює з невеликою баштою, яка виростає не з нижніх частин покрівлі (як у більшості майстрів), а з верхніх. Тому силует вийшов на диво монолітним, з сильним динамічним рухом ліній вгору, добре об’єднаним у формах шпиля з ледве обрисованими гранями».

Допомогти уявити інтер’єр церкви, який був справжнім музеєм, допоможе такий опис Юрія Логвина: «Інтер’єр церкви найбільш обширний з усіх карпатських храмів. У нього добрий вигляд має досить великий іконостас. Найстарішими в церкві є намісні ікони Христа і Богородиці (XVI ст.). Написані вони в тяжку годину і, мабуть, місцевим бідним маляром, у якого не було навіть порядних фарб та золота чи срібла. Напевне, і замовники були такі ж бідні. Тому довелося виконувати живопис тими фарбами, які були під руками, – сажею, вохрою та білилами. Але те, чого тут досягнуто, вражає. Змішавши сажу з білилами, художник дістав непередавано ніжний попелясто-блакитний тон. Обличчя він писав, змішавши білила з вохрою, а мафорій у Богоматері та хітон у Христа – майже чистою сажею з ледве помітною домішкою білил у складках; тому вони сприймаються як написані глибоким чорно-синім тоном. Чорна лінія є найголовнішим засобом у конструюванні міцної форми, в передачі характеру та виразу облич».

Інше джерело проливає світло на походження ікони. У книзі «Тріодіон» був запис про те, що купив її Іван Таланко з дружиною та сином Петром на ярмарку в містечку Сколе 28 травня 1720 р. за 6 золотих для голятинської (тогочасна угорська назва села Nagy Holyatin) церкви Св. Миколи.

Не обійшли увагою церкву і закарпатські митці. Художник Йосип Бокшай, перебуваючи в Майдані, намалював її (щоправда, видно лише шпиль) на картині, що показує в’їзд в село з боку с. Сойми. Існує версія, що намалював художник і саму церкву, за відомою мені інформацією, картина знаходиться в приватній колекції.

Картина Йосипа Бокшая

(шпиль церкви видно зліва у верхньому куті картини, у невеличкому смерековому лісі. – Авт.)

А так графічно показує нам церкву чеський фотограф та графік Рудольф Гулька:

Малюнок майданської церкви Rudolf Hulka

А ось таким, справді готичним, змалював храм художник-графік Михайло Сирохман:

Церква в Майдані, картина 1985 року. (худ. Михайло Сирохман)

Саме такою ми могли б побачити майданську дерев’яну греко-католицьку церкву за рік до спалення – справжній музей, місце, де молилися століттями, місце, де шукало Бога не одне покоління верховинців. Однак прийшов день, коли місцеві мешканці, під’юджувані тогочасною владою, з усіх чотирьох сторін підпалять вишуканий витвір теслі з народу. Вогонь охопить дерев’яну будівлю, висушену сонцем і вітрами, миттєво, готичний шпиль під розпачливі крики мешканців села впаде всередину, дзвони розплавляться, наче віск, а сама церква залишиться лише на фото і в споминах.

І в уяві, як у мене.

Двоє з трьох мешканців, котрі відібрали від усіх нас цей храм, невдовзі трагічно підуть із життя. Інший – залишить село, і ніколи більше до нього не повернеться.

Михайло Маркович

У матеріалі використано фото з мережі Інтернет та книг:

Гоберман Д. Н. Памятники деревянного зодчества Закарпатья. – Ленинград: Аврора, 1970 г

Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. – М.: Искусство, 1971 г

Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М.: Искусство, 1973 г

Titus D. Hewryk Masterpieces in wood: houses of worship in Ukraine. – New York, 1987

Сирохман М. Втрачені дерев’яні архітектурні пам’ятки Закарпаття. – Пам’ятки України, 1992

Макушенко П. И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (18 – начала 20 века). – Москва: Стройиздат, 1976 г